Верняєв: Не знаю, чи побачимося в Лос-Анджелесі, можливо, якщо буде нормальне ставлення від Федерації
Український гімнаст Олег Верняєв завершив виступи на Олімпіаді. У свій останній змагальний день він на середині програми впав зі снаряда та втратив чимало балів — 13,300. Натомість інший українець Ілля Ковтун став бронзовим призером.
Після виступу Олег Верняєв поспілкувався з українськими ЗМІ та не приховував своїх емоцій.
— Як прокоментуєте сьогоднішній виступ? Не вистачило сил чи що трапилося?
— Сил ще нормально, фізична підготовка теж більш-менш. Авжеж, я втомився, бо випробування, плюс три дні змагань з багатоборства. Трохи втомився, але бувало й гірше, набагато. Сьогодні, мабуть, більш технічний момент, що не тримали на брусах, трохи швидше дали зелений сигнал, ніж очікував. Думав, першому дадуть на 20-30 секунд більше, але ніхто не очікував. Не зміг замазати так, як потрібно. Але, ви розумієте, це такі нюанси. Це я вам розповідаю внутрішні нюанси, які ви не знаєте, але знову ж таки, це наші проблеми.
— Але воно все впливає на результат.
— Повністю впливає, тому що у нас половина елементів така, що потрібно висіти. Не зміг, не впорався, не вийшло, так буває.
— Зрив стався через те, що не змогли замазати?
— Так. Краї мене не тримали, я не зміг відпрацювати так, як потрібно, мене трохи підзірвало, але таке буває, що на змаганнях не тримає. Буває проскакуєш, буває ні.
— Як для себе прокоментуєте свій загальний виступ?
— Давайте будемо відвертими, за 1,5 роки після 2,5 років повернутися на тренування. По-перше, мало хто вірив, що я повернусь. Коли я повернувся, мені всі казали, що я не зможу вийти на рівень. Я вийшов, я потрапив на Олімпійські ігри, потрапив у три фінали, робив багатоборства в команді, я робив все, що міг. Тому, я вважаю, попри всі труднощі, нюанси нашої підготовки, я виклався та зробив все, що міг. Так буває, будемо думати, як далі рухатися та що взагалі робити. Зараз поки рано говорити, подивимося.
— У нас в команді багато бійців, але Оля Харлан, ви зі своїм поверненням стільки зробили, хоча ще не медаль. Де берете ресурс? Можливо, спілкувалися з Олею?
— Так, я заходив, вітав її після бронзи, після золота спілкувалися. Вона геніальна, вона знає, як грати в цей вид спорту, вона його пройшла. Можливо, у неї є якісь чіти (сміється). Але вона геніальна спортсменка і найголовніше, що вона і як людина класна.
— Повертаючись до багатоборства, розвійте наші сумніви або ж підтримайте, нас дійсно не хотіли бачити на пʼєдесталі?
— Кого хочуть бачити на пʼєдесталі? Там у всіх свої судді, всі працюють. Немає такого, що Україна приїхала, вона хоче, а ми ні. Такого немає, всі боряться за цю медаль, бо це Олімпіада. Якщо ви повернетеся у 2016 рік, до мого єдиноборства, у мене складність була на 1,5 бали більша, ніж у японця, який виграв. Хоча у нього була одна із найвищих складностей і завдяки цьому я випрацьовував та змагався. А тут, коли боротьба рівна, перемагає сильніший, у кого більше чогось.
— Коли за тобою стоїть така махіна, як Китай чи Японія, президент федерації Японії прибув.
— Це важливо. Ну вибачте, вони підходять, там 6.5, 6.3, вони підходять і роблять свою справу. Якщо б він помилився, то що, його б президент федерації витягнув на медаль? Ні. Чувак прийшов, зробив у багатоборстві свою програму, інший китаєць та японець помилилися, він зробив, що треба і все — олімпійський чемпіон.
— Ну ти ж не зробив так погано, як тобі поставили.
— У мене були помилки, раз зняли, значить знайшли. Треба працювати. Слухайте, у нас немає суддів міжнародних. І ще, я хочу дещо сказати для всіх фанів, хто слідкує за гімнастикою, часто запитують: "Чому наші тренери не подають протест?" Дивіться, по-перше, протест у спортивній гімнастиці подається тільки на складність. Ти робиш елемент, його не зарахували. Ти можеш подати на складність та передивитися, правильно вони порахували чи ні. Один на сотню випадків буває, коли вони щось не помітили чи помилилися, але 99 відсотків вони ставлять ту складність, яка є. На виконання не подається протест, це перше. По-друге, протест коштує 300 доларів, якщо ти його виправдовуєш і вони змінюють оцінку, то ти не платиш, а якщо вони кажуть: "Ні, вибач, ти не правий", тоді заплати 300 доларів. Далі — міжнародні судді, в Україні у нас декілька молодих суддів, їх кудись возять? Вони кудись їздять, у нас є змагання?
— У Кропивницькому.
— Вау, клас. Я полюбляю цей чемпіонат України, Кропивницький для мене дуже прикольне та класне місто, але там немає інших міжнародних суддів. У нас є Кубок світу у вересні в Угорщині. Минулого року їхав я, Чепурний, а цього року, якщо я не помиляюся, там було декілька хлопців і Чепурний повинен буде їхати, бо у нього є бажання, він буде пробувати, працювати, пробувати новий стрибок. Президент федерації спортивної гімнастики до Олімпійських ігор сказала: "Знімаємося зі всіх змагань, вони нам не потрібні, вони не раціональні". Що це таке? Зателефонуйте та запитайте, що це таке. За місяць до Олімпійських ігор я повинен випрошувати ці чешки, що це таке? А потім мені пишуть, давай ми скинемося тобі на шкарпетки, на чешки… Я сам можу купити, це не проблема, але є спонсорські чешки, які все життя були у нас на базі і найскладніше було їх отримати, потрібно було потрапити у збірну та дійсно їх заслужити. Це була єдина вагома причина у складі, а зараз вона (президентка федерації спортивної гімнастики України) каже про 30 чешок, які купили у трьох розмірах? Продовжуємо, Котбус, початок року, Кубки світи. Я приїжджаю, роблю коня і мені не вистачає 0,1 бала до потрапляння у фінал. У мене в базі зняли, здається, 0,4 бали за елемент, ми подаємо протест, потім нам пояснюють, що потрібно його робити так і так, а не так. Тобто сам елемент не міняється, але потрібно його робити коло-поворот, а не поворот-коло. Я одразу ж вийшов із залу та поміняв його, але це вже пізно, де нам брати цю інформацію? У кого?
— Мають працювати представники Федерації…
— Та не потрібно їздити на Кубки світу, навіщо, ми тут самі все здогадаємося. Хто платив за протест 300 доларів?
— З власної кишені?
— Так, тренер заплатив. Федерація ні, які питання. Ми й так тренуємося без світла, то ще щось, самі по собі. Ми всі розуміємо, що там (на фронті - ред.) у наших хлопців та дівчат набагато складніша ситуація, ми всі допомагаємо їм, але ми перебуваємо в Україні і ми працюємо. Я відпрацював підготовку на всі 105%, у мене вже за 3 тижні до Олімпіади було моральне перенавантаження. Я сказав тренеру, що мені потрібно відпочити, що я не можу працювати: голова не розуміла, що відбувається. Я не міг жодні елементи робити, бо ти впахуєш в залі, це моральне навантаження, бо на тебе всі тиснуть, всі ці сварки у федерації, бо тобі півроку розказують, що ти старий і тебе не потрібно брати в команду.
— У нинішні часи важливо гуртуватися, але не так виходить …
— У Фейсбуці всі пишуть, що нас об’єднують всі. Замість того, щоби знайти лікаря, вони щось інше роблять. У нас вже рік немає лікаря. Я пишу туди, шукаю, все роблю сам.
— Що сталося із попереднім лікарем?
— Він пішов, за станом здоров’я.
— Ви сказали Федерації, що вам потрібен лікар, а вони?
— Ну звісно. Нам аптеку не могли видати близько 6 місяців, бо у нас немає лікаря. Не могли вирішити цю проблему. Міністерство не могло видати офіційно медикаменти, бо за документами має лікар приймати.
— Федерація має найняти нового лікаря на роботу?
— Знайти, мабуть. Не я ж повинен його шукати, не ви, не хлопці та дівчата з передової. Це якось дивно. Нам ще кажуть, що ми щось не так робимо, не так готуємося. Та повірте, попри всі сварки, негаразди, ми об’єдналися тут та були однією командою. Мене Ілля підтримував, я його, і Радомир, і Назар, і Ігор, ми всі були однією командою, всі боролися до кінця. Я, до речі, вчора подивився в Інстаграмі, лише дві команди із кваліфікації до фіналу в команді підняли свої бали — це ми і американці, всі інші виступили гірше. Тобто ми все відпрацювали, все, що могли. Просто замість того, щоби розвивати, вбивають.
— Яке майбутнє в української гімнастики взагалі?
— Федерації наберіть та дізнайтеся, що у них в планах.
— На твою думку, як ти вважаєш?
— Звільнити, мабуть, пів команди і знайти нових, молодих, класних. Хто у неї там у техкомі? Я навіть цих людей не знаю, ви розумієте, і вони вирішують, кому їхати на змагання, кому що робити, люди, яких я не знаю. Туди головний тренер не входить, старший тренер, наші два чи три хлопці, які є міжнародними суддями, вони також не входять туди. Вони будуть розповідати мені, Ковтуну, Чепурному, Радівілову, як готуватися до Олімпійських ігор? Приходьте в зал, я залюбки подивлюся, як вони потренують когось із нас. Нехай приходять та розпишуть план, що робити, я навіть місяць потренуюся за цим планом і подивимося, що це буде.
— Від такої токсичної атмосфери не опускаються руки?
— Так дуже складно, авжеж. Ми їдемо не кайфувати, змагатися, не виборювати, а з думкою "Хоть би не об****тися, бо знову будуть казати щось не те". Я щойно спілкувався з Olympic channel, ведуча його підтримує, каже, що це нереально все те, що він пройшов, як він повернувся. А я зараз приїду і мені будуть розповідати, що я не так робив, чому я без медалі, все - виганяти. Ось і різниця. Не хотілося цього негативу на Олімпійських іграх, бо це свято. Я дуже радий, що я тут, ми дуже велику роботу зробили.
— Є Вадим Гутцайт, є Міністр спорту, невже не можуть хтось відреагувати?
— Це федераційні моменти. А коли ти приходиш і кажеш, що я хочу щось зробити, відкрити школу гімнастики, мені кажуть: «Ти нічого не можеш, пішов звідси». Ми відкрили школу і що ви думаєте? Палки в колеса так вставляють, що не те, що машина не поїде, танк не поїде з такими людьми.
— Звідки така природа?
— Запитайте у них.
— А на Олімпіаді хтось із Федерації, взагалі, є, щоби запитати у них? Бачили когось?
— А ви бачили?
— Ні, тому й запитую.
— Скажу чесно, я в залі так багато часу проводжу, як і всі хлопці.
— А Захарова писала вам?
— Вона навіть мене з Європою не привітала, будучи там, вона навіть не підійшла до мене.
— Відсутній контакт з нею повністю?
— Судячи по соціальних мережах, вона не забуває мене. У мене не було часу сваритися з кимось, я приходив у зал, тренувався і йшов девʼята або пів десятої вечора, бо ми з масажистом-реабілітологом: поки сауна, процедури, то виходив, бувало, о 10-ій із залу. У мене не було часу на це, я хотів тренуватися, я хотів або вмерти або поїхати і виступити. Слава Богу, я витримав, підготувався. У мене сьогодні перше падіння за всі дні, непогано, я думаю. Я зробив все, що міг.
— Що, взагалі, скажете про сьогоднішній виступ на брусах?
— Трохи не вистачило часу нормально «замазати» і на бовсарі трохи хитнуло і я вдарився, було вже зрозуміло, що вже все. Потім була технічна помилка, я не скрутився і все. Знову ж таки, всі лікування, все, що я роблю, то все сам.
— За власний кошт?
.— Так. У мене не запитують, скільки тисяч доларів я потратив на лікування зараз. Бо у мене була кисть, порвана губа, у мене старі плечі, ніхто цього не запитує, але питають, навіщо ти пишеш пост про чешки. Можна сказати, що я такий противний, але вам навіть Назар вчора сказав все. Ми сидимо в Україні, нікуди не їдемо, ми з першого дня все робимо, щоби розвивати. Ми щодня спілкуємося зі ЗМІ, я вже сотні інтерв’ю дав. У нас хтось робить всю цю роботу, а хтось примазується до цього.
— Сотні інтерв’ю про війну?
— Так, про все це.
— До початку Олімпіади у нас була Олена Костевич та Вікторія Ус, які заявилися на 3 види змагань та були лідерами за цим показником. Вже тут стало зрозуміло, що у тебе буде 4 виходи на поміст, це означає, що ти перевершив досягнення колег з Олімпійської команди. Що тобі допомогло витримати це навантаження, темп?
— Я ж знав, куди я їхав. Я до цього готувався. Я ж кажу, я вмирав у залі, щоб витримати це. Ти два місяці нічого не бачиш, не спілкуєшся з батьками, не виїжджаєш у місто, не їж, не п’єш, режим зберігаєш, ти як в інкубаторі — зал, кімната, кімната, зал. Ти нічого не бачиш протягом цього часу, бо у тебе є мета і ти до неї йдеш. Наша робота, план фізичної підготовки тренери допомогли все це витримати, я знав, куди їду і хотів по максимуму все зробити.
— Якщо говорити про техніку, наскільки виросла складність, якщо порівнювати 2016 рік, коли ти перемагав. та зараз?
— Та майже все те саме. Щось міняється, щось ні. Ті, хто топові, ті топовими і залишаються.
— Тобто не змінилося нічого, елементи також?
— Просто міняються цифри, правила.
— Які твої враження від Олімпіади, зустрічі з колегами?
— По-перше, я хочу подякувати тим людям, які допомагали мені з самого початку, коли я ще був у проблемній зоні. Друзі, команда, сім’я, тренери, я хочу подякувати всім цим людям, це дуже важливо, бо в такі моменти багато хто відвертається від тебе. Це дуже важко, одному пройти це неможливо, можливо з командою. Але моя совість була чиста, а після повернення я робив все, що залежить від мене, ми працювали. Мене підтримувало таке маленьке коло, я всіх знаю, пам’ятаю, хочу подякувати. І зараз багато хто пише, підтримує, і українці, і іноземці, я відчуваю, що я не дарма все це робив. Бути частиною Олімпійських ігор — це круто. Не знаю, чи побачимося в Лос-Анджелесі, поки нічого не хочу говорити. Сили є, бажання є, але подивимося, що буде відбуватися у нас всередині. Якщо буде продовжуватися ця срань і буде заважати працювати, я не хочу. Знаєте, є дорога підготовки, на якій ти викладаєшся, але, попри це, тобі додають ще щось. Ти не розумієш для чого, за що…Якщо буде нормальне ставлення, все зміниться, піде в розвиток, те, що ми хочемо, а не так, що через 3 роки не те, що не буде гімнастики, її знищать. Все до цього йде.