Геращенко: Спорт — це психологія. Хто сильніший головою, той перемагає.

Легкоатлетка Ірина Геращенко, яка виборола бронзову медаль Олімпійських ігор-2024 у стрибках у висоту поділилася з кореспондентом Чемпіона своїми емоціями.

— Вітання. Для вас це щось особливе, бо ви переламуєте такий рок?

— Я просто роблю те, що я дуже люблю. Я люблю стрибати у висоту, я люблю стрибки, а те, що воно ще й виходить в медалі, то це бонус плюс.

— Не вірю, що ви сьогодні не сподівалися на медаль.

— Звичайно, що я сподівалася. Я розумію, що я сильна, що у мене є сили на медаль. І, в принципі, коли ми виходимо на сектор, ми всі рівні, це спорт, це лотерея ніхто ні від чого не застрахований і потрібно вірити в найкраще. От я вірила, робила, можливо, не все, що могла, бо могла вище. Але, слава Богу, ми з медаллю і віримо в найкраще на майбутнє.

— Все ж таки на Олімпійських іграх відчувається підвищений рівень хвилювань…

— Звичайно, бо це все психологія. Спорт — це психологія. Ми всі можемо бути фізично в однаковій формі, але, хто сильніший головою, той перемагає.

— Перед стартом було сильне психологічне хвилювання?

— Ні, сьогодні я була максимально спокійна. Я була у класному настрої, розуміла, що мені потрібно вийти та стрибати. Цим я і займалася.

— 1,95 ти взяла спокійно, класно.

— 1,98 перша спроба теж була класна.

— Чим друга була погана?

— Перша спроба була легкою, я зробила просто стрибок, а на другій і третій я зрозуміла, що ми боремося за медалі і я вже увімкнула запасні ресурси. Я "зажалася", не було легкості та стрибучості, на мені наче мішок лежав і я робила цю спробу, аби взяти. І вкотре я переконуюся, що, коли я намагаюся робити силою, воно не виходить. Потрібно розслабитися та стрибати в задоволення.

— Це важко відключити, так?

— Звичайно, це важко, це психологія.

— Але сьогодні все дуже добре склалося, Патерсон, яка вигравала ЧС свого часу, останнім часом вона не демонструвала високих результатів. 195 як ви оцінюєте?

— Слава Богу, що ми з медаллю.

— Фортуна була на нашому боці?

— Так, на нашій з нею. Сьогодні ця медаль мала бути не лише моя, а наша з нею.

— Без фортуни нікуди. Ярослава (Магучіх, яка стала олімпійською чемпіонкою у цьому виді. — ред.) стрибала значно вище, але, коли все відпускає, не можна стрибнути вище?

— Я не можу вам відповісти на це запитання, бо я нею захоплююся.

— Ми всі захоплюємося, просто Олімпійські ігри раз на 4 роки, складно подолати той момент?

— Кожен працює, як може.

— Можливо, вже хтось телефонував вам, писав?

— Батьки, чоловік, багато хто пише, я все на годиннику читаю. Мені дуже приємно, і не уявляю, що відбувається зараз з батьками. Я вдячна кожному за підтримку, вдячна нашій армії, нашому Міністерству спорту та Оборони за те, що вони мене, як спортсмена, фінансували, відправляли на збори за кордон і для того, щоб я могла підготуватися до ОІ, а також за те, що я представляю сьогодні ЗСУ і країну.

— Ви сьогодні кілька разів намотали кола, це була в радість?

— Так, і б ще бігала і бігала, взагалі не втомилася.

— До кого підбігали на трибунах?

— До тренера, звісно.

— Були якісь ще спортсмени, кого ви там побачили?

— Багато кого побачила, але я передусім бігла до тренера, керівництва, бо я знаю, що вони дуже хвилювалися і вболівали.

— Цей кадр був помітний, як ви підбігали до тренерки. Що вона вам сказала?

— Що вона пишається мною, що вона в мене вірила