Коженкова: Поки що я залишаюсь у спорті
Олімпійська чемпіонка Лондона-2012 в академічному веслуванні Анастасія Коженкова відповіла на запитання журналістів перед початком Ігор-2024, що відбудуться у Парижі. Слова 38-річної українки передає кореспондент Чемпіона Максим Розенко.
— Коли було складніше: коли ви вперше їхали за нагородою, чи зараз, коли вже маєте медаль?
— Завжди складно, тому що кожного разу все по-новому: новий склад, нова підготовка, нові тренери... Тим паче зараз взагалі дуже складно, адже всі родичі вдома, деякі на окупованих територіях, тому ти постійно на зв'язку і в такому стресі знаходишся, що маєш володіти собою перш за все і розуміти, заради кого ти працюєш.
— "Нагоняй" молодим партнеркам по команді не влаштовуєте?
— Ні, в нас все злагоджено, все добре. Ми одна одну підтримуємо. Так, часом буває, що я своїм авторитетом можу "задавити", але я розумію, що цього робити не можна, бо ми всі живі люди, в кожного є свій характер, свої складнощі. Ми намагаємось, якщо виникають якісь суперечки на воді чи ще десь, то обговорюємо на березі — так, щоб для кожної все було зрозуміло. Але все-таки, якщо я відчуваю, що розумію, що треба ось так, то намагаюсь донести цю інформацію до дівчат. Якщо вони погоджуються, тоді добре. Якщо ні, кажу: добре, зробімо як ви хочете. І на цьому все.
— Останні результати у Вас були гарні. Але коли Ви їхали четвіркою на "золоті" Ігри до Лондона, то були одними з головних фавориток разом із Німеччиною.
— Тоді все було інакше. Ми вигравали абсолютно все. І коли ми їхали на Олімпійські ігри, був один тренер, він зараз вже не працює. Він сказав, що п'ять разів був чемпіоном світу, але не має жодної олімпійської медалі. І він сказав, що краще в нас нехай буде лише ця олімпійська медаль замість всіх інших. Тому так, це спорт, ми всі працюємо заради цього. Звісно, хочемо, намагаємось, але буде видно.
— Ви — мама. Як Ви поєднуєте спорт із вихованням дитини?
— Цей рік взагалі був дуже складним. Коли почалася війна, я взагалі цілий рік брала всюди дитину з собою. А потім він сказав: мамо, ти можеш їхати куди хочеш, але я з дому ні ногою. Тому мене відпустили в таке вільне плавання, щоб я могла здійснити свою мрію, навіть нашу сімейну мрію. Мій чоловік — тренер, він розуміє, що дуже складно і намагається мене підтримувати. Але в нас була така домовленість, що цей рік ми намагаємось найбільше уваги приділити синові, щоб підтягнути навчання. Бо перший рік війни був взагалі жах: дитина не хотіла навчатись, взагалі нічого. Хочеться, щоб у нього було якесь дитинство, навчання і майбутнє.
— Скільки йому років?
— Буде 11.
— Хто ваші основні конкуренти на турнірі, до кого придивляєтесь? Яка буде тактика, стратегія?
— Тактики чи стратегії зовсім немає, тому що це канал, там вітер, особливості. Буде видно взагалі, які будуть погодні умови, це по-перше. По-друге, всі команди дуже сильні. Зараз як ніколи потужна конкуренція. Я трішки переживаю за Нідерланди, Велику Британію та США. Вони більш таємничі разом із Китаєм. Всіх інших я більш-менш розумію, хто на якому рівні, але буде видно.
— Ці канали в Парижі легші, ніж було в Токіо або в Ріо?
— Коли ми змагалися в Ріо, там була дуже велика хвиля, вона йшла морська. У Токіо у всіх були більш-менш однакові умови. У Парижі я ще не виступала. Я мала їхати колись в іншому місці у Франції, але так вийшло, що я отримала травму і нікуди не поїхала. Тоді був олімпійський відбір до Ріо, але вийшло, що я нікуди не поїхала.
— Чи є вже плани на майбутнє після цієї Олімпіади?
— Поки що я залишаюсь у спорті. Зараз Олімпійські ігри — це найважливіше, а далі час покаже, як воно буде.