Футбольне минуле "президента" Грузії: забивав МЮ, захищав Каладзе, вигрібав від Вінні Джонса

Під час інавгурації Михеїла Кавелашвілі 29 грудня на проспекті Руставелі в Тбілісі продовжувалися акції протесту.
Опозиція до парламенту навіть не прийшла, тож присутніми були лише провладні депутати, міністри та фактичний лідер країни олігарх Бідзіна Іванішвілі. Атмосфера була дружньою, свої серед своїх.
"Грузинське застілля – не лише прояв наших традицій, а й пам'ятка культурної спадщини, яка найкраще показує наше ставлення до світу", – почав інавгураційну промову Кавелашвілі.
Вона дивно нагадувала тост, але це якраз не здивувало; у Михеїла нема вищої освіти.
В якийсь момент Кавелашвілі геть забув, що й до чого, не виключив вчасно мікрофон.
"Я – твій особистий президент", – світ почув його слова Бідзіні і побачив, як той у відповідь усміхнувся.
В цей час на проспекті Руставелі поліція арештувала ще шістьох найзатятіших протестувальників.
***
Це був 1989 рік, півфінал Кубку СРСР. Динамо Тбілісі грало з нашим Дніпром і програло 1:2.
18-річний нападник Кавелашвілі вийшов на 84-й хвилині, але нічим особливим не відзначився, мало хто його запам'ятав.
На рівні радянської еліти він в аси не вибився – його просунула перебудова.
В 1990-му грузини захотіли свою лігу, відкололися, і відтоді в Динамо, яке патріотично на рік перейменували в Іберію, були значно слабші суперники. В першому ж незалежному розіграші Кавелашвілі забив 12 голів в 19 турах, став чемпіоном. Ну, і в наступних п'яти теж.
Для Грузії то були дивні часи. Поруч з Кавелашвілі грали таланти – Темурі Кецбая, Шота Арвеладзе, Георгій Кінкладзе, Каха Каладзе, Олександр Іашвілі. Та шансу ліга не мала все одно.
У 1993-му Динамо Тбілісі комічно зняли з єврокубків за 5,000 доларів хабара судді матчу з Лінфілдом.
Попутно Динамо розкрадалося – база, господарські будівлі, машини. Гравці, звісно ж. Численні розслідувачі стверджували, що в швейцарському Credit Suisse осіли 28 млн доларів з трансферів, а в цей час клуб став банкрутом.

Кавелашвілі забив єдиний гол фіналу Кубку-1994 Металургу з Руставі, де вже солював Леван Кобіашвілі, а тоді рванув за кордон – так тоді робили всі грузини.
***
Був це 1995-й, весна.
Аланія з Владикавказу раптово стала найбагатшим клубом Росії завдяки кримінальним схемам президента Північної Осетії Ахсарбека Галазова, що налагодив виробництво дешевої горілки з американського спирту Royal. За перемогу в чемпіонаті гравцям обіцяли по 100,000 доларів – куди там тому Спартаку.
Це тут Кавелашвілі зробив собі ім'я, його помітили в Європі.
Того сезону у Валєрія Газзаєва Михеїл склав пару форвардів з Анатолієм Каніщєвим; вони й вигравали для команди більшість матчів – 19 голів на двох, причому більше (12) забив грузин.
Серед іншого на рахунку Кавелашвілі надважливий гол Текстильщику на 88-й хвилині за 4 тури до фінішу.
Підсумок – сенсаційне чемпіонство.
На додачу в єврокубках жереб звів Аланію одразу з Ліверпулем, і хоча вона програла 1:2, Кавелашвілі зіграв напрочуд активно, мав гарну пресу.
Це саме з тих часів про РФ Михеїл відгукувався виключно компліментарно: "Навіть у снах, бувало, щасливі моменти знову переживав. У той рік чемпіонат Росії був дуже цікавим".
***
І ось вже літо 2024-го, Грузія вперше в історії вийшла до плейоф Євро.
Манчестер Сіті відреагував на сенсацію матеріалом, в якому нагадав – саме Містяни першими прорубали для грузинів "вікно в Європу". У середині 90-х Мейн Роуд був їхнім другим домом.
Це почалося з Георгія Кінкладзе в 1995-му, а коли той роззабивався, сподобався публіці, голова Ради директорів Френсіс Лі повважав це золотою жилою, тож привіз інших – Муртаза Шелія, Кахабера Цхададзе, Кавелашвілі теж.
А от заграв у підсумку один Кінкі.
Щодо Михеїла, то свій єдиний гол в АПЛ він забив в дербі з Манчестер Юнайтед.
"Так, я забив у першому ж своєму матчі гол Шмейхелю, але це був скоріше подарунок долі. Щоб звикнути до англійського футболу, мені потрібно було ще 5-6 матчів, але Алан Болл хотів, щоб я заграв ефективно відразу", – таке собі виправдання.
На ділі все було інакше. Сіті з Кавелашвілі вилетів з АПЛ, і Михеїл мав шанси в Чемпіоншипі, проте зіграв лише 6 матчів, команда виглядала погано і його віддали в оренду.
Думали, що сплавили баласт, а вийшло – влаштували ідеальну футбольну пенсію.
***
Це була Швейцарія, 1997-й.
Кавелашвілі підібрав Грассхоппер, де вистачало класних гравців, як Тюркільмаз, Молдован, Якін, Фогель. Вони виграли чемпіонат з першої ж спроби.
Грузин не був там найкращим, але прижився в Альпах все одно, його полюбили – і не лише за голи. Якось в Цюриху Кавелашвілі захистив тренера Раймондо Понте, на якого напали ультрас:
"Уболівальники вимагали відставки Понте, а президент, враховуючи його колишні заслуги, не хотів розлучатися з ним. Маю сказати, тренер мав великий авторитет в команді, тому мені було приємно надати йому маленьку послугу. Проте нічого особливого я не зробив. Привів до тями кількох найбільш буйних хуліганів і все".
З такими якостями Михеїл успішно грав роль "дядька-наставника" у Сьоні, Арау, Люцерні.
В 2004-му він ще раз з'їздив до Аланії, але за Путіна від горілчаного раю і сліду не залишилось, тож швиденько втік назад і тихо завершив у Базелі в 2006-му.
***
Це не була видатна кар'єра – радше, скромна. Таких, як Кавелашвілі, дуже багато.
Із хорошого – 46 матчів за збірну, 8 голів, щоправда з них 7 – в товарняках.
Головне, чим Кавелашвілі запам'ятався у футболці Грузії – його ледь не вбив Вінні Джонс.
Це був червень 1995-го, за три роки до зйомок культового "Карти, гроші, два стволи". Джонс чомусь не любив грузинів, і ще перед тим в АПЛ діставав Кінкладзе:
"Він грав опорного, я – під нападниками. Джонс намагався посваритися вже в тунелі. Вивести із себе. Підійшов і давай до мене, віч-на-віч: "Я тебе зламаю прямо зараз! Ти не відіграєш і п'яти хвилин! Вибирай, що тобі зламати – ніс? Чи ногу?"
Ну, а Кавелашвілі Джонс нічого не казав – просто заїхав з ноги і пішов з поля на 28-й хвилині.
Через той фол майбутній "Костолом" пропустив решту відбору до Євро-1996, і його Вельс нікуди не вийшов – як, зрештою, і Грузія.
***
По завершенні кар'єри Кавелашвілі, як пасує ноунейму, зник зі ЗМІ.
Нова серія – це вже квітень 2010-го, геть інша історія. В головних ролях – тодішній президент Грузії Міхеіл Саакашвілі та знаменитий футболіст Каха Каладзе, що завершував кар'єру в Дженоа, а паралельно обріс цікавими зв'язками. Його сина хрестив син Бідзіни Іванішвілі Беро. Сам Каха тримав Buddha-bar і ще пару закладів у Києві, а в Мілані – Giannino, де збиралася футбольна тусовка.
Іванішвілі – колишній міноритарний акціонер Газпрому, учасник приватизації 90-х в Росії і, як запевняли ЗМІ, старий товариш Тамаза Сомхішвілі aka Тамаз Тобольський, засновника Лукойлу.
Грузинський паспорт Бідзіна взяв аж в 2004-му – і одразу почав з критики Саакашвілі, зокрема за розрив з Москвою.
Це припало до смаку грузинському футболу, там Іванішвілі підтримали чи не всі.
"Прості люди страждають. Ясно, що в Росії ведеться пропаганда проти Грузії, в нас те саме. Але нам обов'язково треба дружити. Навіщо потрібні політики? Робити кроки назустріч, відновлювати старі зв'язки", – казав Каладзе, повторюючи програму Бідзіни.
Коли ж Саакашвілі висміяв Каху за два автоголи з Італією, той пішов далі: "Ганебно не собі забити, а у війну на колінах повзати в Горі".
Після того пішли чутки, що Каладзе зі збірної виженуть, але він зіграв на випередження й пішов сам.
Паралельно у тюрму загримів друг Кахи і ще один ексдинамівець Георгій Деметрадзе – йому впаяли 6 років за "причетність до тоталізатора, здирництва і контакти зі злодіями в законі". Ніби й за діло, але помста читалася.
Іванішвілі, тим часом, влада позбавила громадянства.
І ось в цей момент проявився Кавелашвілі, що заступився за опозицію: "Вважаю, Каха вибрав правильний момент, щоб закінчити кар'єру в збірній. Він подякував, вибачився, а натомість отримав хамську заяву від федерації. Це сором. Вони пройдуть і скоро цього уряду не буде. Жодна федерація не зробила б таке у вільній, демократичній країні".
***
Після завершення кар'єри Кавелашвілі не став ні цікавим тренером, ні успішним функціонером.
Як виявилось, його таланти в інших сферах.
Вже у 2012-му, коли партія Саакашвілі програла парламентські вибори, Кавелашвілі заснував і очолив грузинський філіал профспілки футболістів FIFPro, став з'являтися на ТБ з популістичними коментарями, типу, Барселона грає в грузинських традиціях.
Він хотів очолити й федерацію футболу, але вибори в листопаді 2015-го виграв Кобіашвілі, а його не допустили – не мав диплому про вищу освіту.
Показова ілюстрація деградації Грузії за останні 10 років, еге ж.
На початках Грузинська мрія Іванішвілі імітувала продовження євроінтеграції, реформ, дотримання процедур, але чим довше залишалась при владі – тим більше ставало корупційних скандалів. Тут-то олігарху й знадобився Кавелашвілі.
Ексфутболіст став депутатом в 2016-му і відтоді виконував для своїх брудну роботу – лаявся з лідером опозиції Вашадзе, захищав баскетболіста Шенгелію, що поїхав грати до Росії. Закон "про іноагентів", як в Москві – теж його, бо інші не хотіли так бруднитися.
Щодо України – на думку Кавелашвілі Грузія нам допомагає найбільше, виходячи із своїх можливостей.
Америка? Хоче втягнути Грузію в війну, але він, Кавелашвілі, їй не дасть.
Ну, і щоденні подяки Бідзіні, з яким Михеїл "гордий жити в одну епоху" – це переходить усі межі, але, здається, адресату в кайф.
***
Михеїл міг би навіть в Книгу Гіннеса увійти, якби не Джордж Веа, що став президентом Ліберії в 2018-му.

До слова, той вибір не приніс африканській країні щастя – навпаки, корупції стало ще більше, гроші розкрадалися прямо з нацбанку, поки глава держави їздив до Катару дивитися, як його син грає футбол за збірну США.
Кавелашвілі починає ще гірше – він наразі президент для Іванішвілі.
Для України і усього колективного Заходу – він "президент".
Проспектом Руставелі й іншими вулицями усіх найбільших міст країни чи не щодня ходять поки мирні протестувальники, яким Михеїлу нема що запропонувати, крім образ ЛГБТ – так він розуміє "традиційні цінності". Навіть у раніше монолітному футбольному середовищі тепер розкол, і Шота Арвеладзе разом із юною зіркою Хвічею Кварацхелією нагадують про євроінтеграцію.
У 1989-му Кавелашвілі поняття не мав, що робити із захистом Дніпра. Зараз, у 2025-му, він так само не знає, як бути з протестами і вулицею. Обмежений там, несамостійний тут.
За підсумком жодних питань до Вінні Джонса – все зробив правильно.