Українська правда

Гроббелар, біженці з Сомалі та довічні бани в Україні: як з’явилися та згасли Мундіалі "забутих" націй

Юні фани збірної Тибету, Getty Images
Гроббелар, біженці з Сомалі та довічні бани в Україні: як з’явилися та згасли Мундіалі забутих націй

Поки національні збірні завершують свої останні матчі в 2026 році, саме час згадати тих, хто в них ніколи не зіграє.

Збірні національних меншин, біженців, сепаратистських регіонів чи навіть невизнаних республік – ось хто склав кістяк утвореної в 2013 CONIFA, Конфедерації незалежних асоціацій.

В ЗМІ вони клялися, що справа не в політиці, а лише в культурі, збереженні ідентичності.

Звісно ж, це була брехня.

При тому, що гріха таїти – до певного часу ці турніри аматорів зберігали деякий шарм та важливість.

***

А все починалося так добре...

Чому б і ні? Цікава, креативна ідея.

Четверту найменшу країну світу Тувалу не прийняли до ФІФА, позаяк у неї не було жодного газону, який би годився для футболу.

"У нас і стадіону нема потрібної місткості, і готелю. Але чому це має нас стримувати?" – питав шеф острівної федерації Сосеала Тінілау.

І справді, чому?

"Вдома ми продовжуємо матчі, навіть якщо поле затоплює прилив. Ну, або йдемо трохи далі і використовуємо для гри злітну смугу аеропорту", – розповідав капітан Тауфаїва Іонатана.

Для таких, як ці хлопці, CONIFA стала останнім шансом.

Разом зі своїми фанатами команда Тувалу пролетіла пів світу, аби зіграти на "Мундіалі" в Лондоні, що відбувався у 2018-му на полях аматорської Нон-ліг. Остров'яни навіть колонку зі своїми піснями прихопили, бо британський репертуар їх на подвиги не надихав. 

Збірна Тувалу проводить особливий ритуал перед грою, Getty Images
Збірна Тувалу проводить особливий ритуал перед грою, Getty Images

***

А в цей час ще гучніше звучав тут же, поруч, барабан збірної Метабелеленду – важкодоступної території на заході Зімбабве.

Ндебеле не сепаратисти, а лише народ, що так хотів примножити свою спадщину.

25 тисяч фунтів на дорогу вони зібрали краудфандингом. Також допоміг ексголкіпер Ліверпуля Брюс Гроббелар, що виріс та згодом воював у тих землях:

"Усі закохані в Матабелеленд. Це божевілля, це дивовижно. Жоден із цих хлопців ніколи не був за межами Африки. Я сказав: просто приїжджайте та насолоджуйтесь!"
Легендарний Гроббелар зіграв за Метабелеленд у 60 років, Getty Images
Легендарний Гроббелар зіграв за Метабелеленд у 60 років, Getty Images
Нападник Шайлок Ндлову погоджувався: "Я певен, за нами прийдуть скаути! Може, одного дня, ми будемо грати за якийсь великий клуб..." 

Підтримувати цей настрій не так і легко, коли не маєш що поїсти. Два-три гравці Метабелеленду постійно жебрали на вулиці в національних костюмах зі шкір тварин, аби зібрати всій команді на обід в KFC.

Ще один спосіб – продаж на сувеніри шалених зімбабвійських грошей.

"Якщо ви завжди мріяли стати мільйонером, сьогодні у вас є шанс це зробити лише за п'ять фунтів!" – закликав Ксолані Коба Вакамасенга.

Попри свої злидні, він теж почувався щасливим.

Та що там – усі чудернацькі команди веселилися, як тільки вміли!

І збірна острова Мен, що поблизу Англії; і Паданія – аматори з північних районів Італії; і команда Провансу, що пропагувала свою вимираючу мову; і таємнича Каскадія, що об'єднала гірські райони Канади та США навколо Ванкувера.

"Сьогодні політики лише намагаються будувати кордони та розділяти людей. Я ж розглядаю CONIFA як контррух. Ми можемо показати, що ми – одна раса, і ми можемо співпрацювати, виявляти повагу та дружити, незалежно від того, звідки ми родом", – здавалося б, що поганого у словах шефа CONIFA, саама Пера-Андерса Блінда?

І тут, як сніг на голову, новина – Мундіаль невизнаних територій виграла Карпаталья.

Хто-хто?!

Україна проти CONIFA

Несподівано для себе ми у 2018-му дізналися, що в Україні є ще одна "збірна" крім, власне, української.

Команда угорців Закарпаття або ж Карпаталья – це хто такі? Федерація футболу про них знає?

Виявилось – ні.

Ексдепутат Берегівської райради Тиберій Феєш виступив організатором та спонсором, а зіграли за цю Карпаталью не лише уродженці Закарпаття, що мешкали в Угорщині, а й ексфутболісти нашого чемпіонату Шандор Вайда, Юрій Тома, Роберт Молнар. 

Реакція України була єдино можливою після російської анексії Криму й Донбасу – довічний бан для всіх причетних.

Феєшу згодом оголосили підозру в державній зраді, після чого він зник із публічного поля.

"Сепаратизму не місце в українському спорті! Байдуже, ким він фінансується – Росією чи іншими країнами", – відрізав міністр спорту Ігор Жданов.

Ну, і коли вже стали копати глибше, то виявили, що не лише "Карпаталья", а й терористи ДНР-ЛНР теж потихеньку грають під егідою CONIFA – щоправда, лише у "відборах" та проти Абхазії.

Само собою, і їх теж довічно дискваліфікували – зокрема ексгравця Ворскли й Сталі Сергія Артюха, ветерана нижчих ліг Артема Бессалова, вихованця Шахтаря Платона Свиридова.

Але чи знав про це Блінд? Шведський паспорт, штаб-квартира в Лулео...

Виявилось – ще й як. 

Мало того, що цей представник корінного населення півночі Скандинавії регулярно відвідував Москву (гм, а навіщо?), він також призначив заступником залежного від РФ абхаза Дмітрія Пагаву.

Апогей же – візит до окупованого Донецька у вересні 2018-го, куди Блінд приїхав на "Кубок Донбасу".

Тут-то й стало ясно, що за емоціями малих народів, їхнім колоритом, історіями ховається й дещо інше.

Політика і людяність

Політиканство, і то в найбільш цинічному, бридкому вигляді поглинало CONIFA набагато швидше за ФІФА, яку та таврувала.

Тут, у невизнаному спорті без жодних правил, Угорщина агресувала не лише в бік України, а й до Румунії, де створила збірну Краю Секеї та проводила для неї повноцінні тренувальні збори. Як гадаєте, подобалося це офіційному Бухаресту?

Туреччина скористалася шансом та заявила до CONIFA збірну Північного Кіпру – невизнаної республіки, яка утворилася внаслідок військової агресії Стамбулу в 1974-му.

Росія впхнула не тільки ЛДНР, а й своїх грузинських проксі – Абхазію та Південну Осетію, що з шиком проводили турніри CONIFA фактично за гроші російських платників податків.

Група підтримки збірної самопроголошеної Абхазії, Getty Images
Група підтримки збірної самопроголошеної Абхазії, Getty Images

Деякий час активно грала на цьому полі Вірменія. Збірна Арцаху (Нагірного Карабаху) неабияк дратувала Азербайджан, а команда Західної Вірменії – турків. В обох випадках – все складно.

Біда...

За намаганнями урядів легітимізувати завойоване, на задній план відійшли ті, заради кого все починалося – знедолені й забуті, що прагнули не влади, а лише трибуну.

"Я була надто юною і не знала, чому батьки вирішили відправити мене до Індії. Мені було 8", – розповідала захисниця збірної Тибету Джам'янг Чотсо. "Пам'ятаю, як ми йшли вночі, а вдень ховалися в печерах, бо було надто ризиковано. Батьки відправили мене, аби я отримала освіту".
Джам'янг Чотсо, facebook.com/p/Tibetan-National-Football-Association
Джам'янг Чотсо, facebook.com/p/Tibetan-National-Football-Association

На жіночу першість CONIFA у 2022-му Чотсо приїхала вже професійною медсестрою. Футбол же став її хобі ще за шкільною партою:

"У Тибеті, знаєте, ми не можемо вчити свою мову, історію, не знаємо справжніх новин у світі. Тибетців жорстоко карають, якщо вони вимагають права розмовляти по-тибетськи. Свої школи у нас є лише в Індії. Там ми зберігаємо мову".

Репортер не міг повірити вухам – 25-річна дівчина знала, що ніколи не побачить ні своїх батьків, ні рідну землю. 

Ніхто з тих, хто зміг утекти, нізащо не повертається:

"Ми ж знаємо, що з нами зробить китайський уряд. Вони не пропустять нас до батьків, а батьків не випустять сюди".

Збірна Тибету програла усі матчі, але це не головне. Дівчата та їхній тренер розповіли свою історію, що й було їхньою метою на змаганнях.

Так само, як і збірної Східного Туркестану – уйгурів, які живуть на північно-західній окраїні Китаю в тих же умовах, що й тибетці у своїх Гімалаях...

Так само, як і Баравани – збірної біженців із південного Сомалі, що демонстрували фото їхнього міста, вщент зруйнованого фундаменталістами Джамаат Аш-Шабааб... 

Всі гравці збірної Баравани - біженці, Getty Images
Всі гравці збірної Баравани - біженці, Getty Images

Ну, і геть особняком стоїть історія Кабілії, звідки походять серед інших Зінедін Зідан та Карім Бензема. В різні часи кабіли невдало повставали проти Алжиру, і поїздка їхньої "збірної" на чемпіонат CONIFA не могла закінчитися добром. У 2021-му всіх учасників оголосили терористами, і якщо тренер Аксель Беллаббачі завбачливо лишився в Парижі, то деяким гравцям не пощастило.

Ба більше, французький журналіст Крістоф Глез, що якраз писав про кабілів репортаж, потрапив під гарячу руку і сидить в тюрмі донині. Мабуть, його наступна книга буде про те, яка все-така складна штука – світ. 

Час визначатися

То з ким CONIFA – з тими, хто завоював чуже і прагне легалізації?

Чи, може, з тими, кого завоювали й пригноблюють?

Чи, як варіант, із фановими командами на кшталт Паданії чи саамської Сапмі, що не мають жодного стосунку до політики?

По суті, вирішувати навіть не довелося, життя впоралося й само.

Зараз виглядає так, що Блінд небезкорисно дружив з Москвою. В роки розквіту його організація об'єднувала території із загальним населенням 330 млн та проводила Мундіалі кожні 2 роки. Після 2022-го, коли РФ усі ресурси пустила на війну з Україною, охоплення впало вдвічі, а світових турнірів не ставалося.

У 2024-му CONIFA намагалася провести ЧС силами іракських курдів, далі перенесла його до Бразилії – і обидва рази мінус. 

Гроші, знаєте, треба навіть на футбол невизнаних, а Китай до всього обіцяв проблеми кожному, хто подасться в спонсори. 

"Весь час, поки існує ФІФА, існував і світ команд поза ФІФА, які хотіли грати на світовій арені, але не могли. Ми заповнили прогалину, білу пляму на карті, яка нікого не хвилювала", – вся ця бравада саама лишилась в минулому.

У 2026-му CONIFA провела Євро, де було єдине спірне утворення – Північний Кіпр. Ще грала данська Гренландія, яку не пустили до ФІФА через клімат, та "команди друзів" – Реція, Руа-Прованс, Тічіно й Паданія.

Переміг, звісно, Північний Кіпр, бо турки підсилили його кількома професіоналами. Для них це й досі питання піару, легітимності. Для всіх інших – розвага.

В Азії від CONIFA до 2026-го лишилися одні біженці з Шрі-Ланки та Китаю – вони іноді грають між собою у Великій Британії.

У Південній Америці змаганнями спершу зацікавилися індіанці, але потім утворили власну лігу.

Ну, і все.

Дійсно сильні невизнані збірні, типу Каталонії чи Країни Басків, де виступають зірки з Прімери, CONIFA проігнорували, аби не псувати репутацію. Вони ще мріють про ФІФА, за що отримують плюшки. Так, цими днями Країна Басків з благословення іспанської федерації обіграла Венесуелу. 

"Ідентичність людей має значення, і вам не потрібно вписуватися в політично створені категоричні шкали", – як гадаєте, директор CONIFA Пол Вотсон популіст чи просто романтик?

Хоча... вже без різниці. За Шайлоком Ндлову, знаєте, скаути так і не приїхали.

Впихнути невпихуєме – себто, зібрати разом держави-карлики, окуповані території, біженців із загарбаних земель та псевдозбірні кентів, що з'їхалися на пікнік, виявилось непрацюючою ідеєю.

Далі – кожен поодинці.

І якщо окупантів з імперіалістами спостерігати не хочеться, то от біженці – важлива тема у ХХІ столітті. Щонайменше їхні історії варті того, аби їх почули.

Телеграм-канал автора: Футбольні історії

Китай Угорщина Брюс Гроббелар