Гроббелар, біженці з Сомалі та довічні бани в Україні: як з’явилися та згасли Мундіалі "забутих" націй

Поки національні збірні завершують свої останні матчі в 2026 році, саме час згадати тих, хто в них ніколи не зіграє.
Збірні національних меншин, біженців, сепаратистських регіонів чи навіть невизнаних республік – ось хто склав кістяк утвореної в 2013 CONIFA, Конфедерації незалежних асоціацій.
В ЗМІ вони клялися, що справа не в політиці, а лише в культурі, збереженні ідентичності.
Звісно ж, це була брехня.
При тому, що гріха таїти – до певного часу ці турніри аматорів зберігали деякий шарм та важливість.
***
А все починалося так добре...
Чому б і ні? Цікава, креативна ідея.
Четверту найменшу країну світу Тувалу не прийняли до ФІФА, позаяк у неї не було жодного газону, який би годився для футболу.
"У нас і стадіону нема потрібної місткості, і готелю. Але чому це має нас стримувати?" – питав шеф острівної федерації Сосеала Тінілау.
І справді, чому?
"Вдома ми продовжуємо матчі, навіть якщо поле затоплює прилив. Ну, або йдемо трохи далі і використовуємо для гри злітну смугу аеропорту", – розповідав капітан Тауфаїва Іонатана.
Для таких, як ці хлопці, CONIFA стала останнім шансом.
Разом зі своїми фанатами команда Тувалу пролетіла пів світу, аби зіграти на "Мундіалі" в Лондоні, що відбувався у 2018-му на полях аматорської Нон-ліг. Остров'яни навіть колонку зі своїми піснями прихопили, бо британський репертуар їх на подвиги не надихав.

***
А в цей час ще гучніше звучав тут же, поруч, барабан збірної Метабелеленду – важкодоступної території на заході Зімбабве.
Ндебеле не сепаратисти, а лише народ, що так хотів примножити свою спадщину.
25 тисяч фунтів на дорогу вони зібрали краудфандингом. Також допоміг ексголкіпер Ліверпуля Брюс Гроббелар, що виріс та згодом воював у тих землях:
"Усі закохані в Матабелеленд. Це божевілля, це дивовижно. Жоден із цих хлопців ніколи не був за межами Африки. Я сказав: просто приїжджайте та насолоджуйтесь!"

Нападник Шайлок Ндлову погоджувався: "Я певен, за нами прийдуть скаути! Може, одного дня, ми будемо грати за якийсь великий клуб..."
Підтримувати цей настрій не так і легко, коли не маєш що поїсти. Два-три гравці Метабелеленду постійно жебрали на вулиці в національних костюмах зі шкір тварин, аби зібрати всій команді на обід в KFC.
Ще один спосіб – продаж на сувеніри шалених зімбабвійських грошей.
"Якщо ви завжди мріяли стати мільйонером, сьогодні у вас є шанс це зробити лише за п'ять фунтів!" – закликав Ксолані Коба Вакамасенга.
Попри свої злидні, він теж почувався щасливим.
Та що там – усі чудернацькі команди веселилися, як тільки вміли!

І збірна острова Мен, що поблизу Англії; і Паданія – аматори з північних районів Італії; і команда Провансу, що пропагувала свою вимираючу мову; і таємнича Каскадія, що об'єднала гірські райони Канади та США навколо Ванкувера.
"Сьогодні політики лише намагаються будувати кордони та розділяти людей. Я ж розглядаю CONIFA як контррух. Ми можемо показати, що ми – одна раса, і ми можемо співпрацювати, виявляти повагу та дружити, незалежно від того, звідки ми родом", – здавалося б, що поганого у словах шефа CONIFA, саама Пера-Андерса Блінда?
І тут, як сніг на голову, новина – Мундіаль невизнаних територій виграла Карпаталья.
Хто-хто?!
Україна проти CONIFA
Несподівано для себе ми у 2018-му дізналися, що в Україні є ще одна "збірна" крім, власне, української.
Команда угорців Закарпаття або ж Карпаталья – це хто такі? Федерація футболу про них знає?
Виявилось – ні.
Ексдепутат Берегівської райради Тиберій Феєш виступив організатором та спонсором, а зіграли за цю Карпаталью не лише уродженці Закарпаття, що мешкали в Угорщині, а й ексфутболісти нашого чемпіонату Шандор Вайда, Юрій Тома, Роберт Молнар.
Реакція України була єдино можливою після російської анексії Криму й Донбасу – довічний бан для всіх причетних.
Феєшу згодом оголосили підозру в державній зраді, після чого він зник із публічного поля.
"Сепаратизму не місце в українському спорті! Байдуже, ким він фінансується – Росією чи іншими країнами", – відрізав міністр спорту Ігор Жданов.
Ну, і коли вже стали копати глибше, то виявили, що не лише "Карпаталья", а й терористи ДНР-ЛНР теж потихеньку грають під егідою CONIFA – щоправда, лише у "відборах" та проти Абхазії.
Само собою, і їх теж довічно дискваліфікували – зокрема ексгравця Ворскли й Сталі Сергія Артюха, ветерана нижчих ліг Артема Бессалова, вихованця Шахтаря Платона Свиридова.
Але чи знав про це Блінд? Шведський паспорт, штаб-квартира в Лулео...
Виявилось – ще й як.
Мало того, що цей представник корінного населення півночі Скандинавії регулярно відвідував Москву (гм, а навіщо?), він також призначив заступником залежного від РФ абхаза Дмітрія Пагаву.
Апогей же – візит до окупованого Донецька у вересні 2018-го, куди Блінд приїхав на "Кубок Донбасу".
Тут-то й стало ясно, що за емоціями малих народів, їхнім колоритом, історіями ховається й дещо інше.
Політика і людяність
Політиканство, і то в найбільш цинічному, бридкому вигляді поглинало CONIFA набагато швидше за ФІФА, яку та таврувала.
Тут, у невизнаному спорті без жодних правил, Угорщина агресувала не лише в бік України, а й до Румунії, де створила збірну Краю Секеї та проводила для неї повноцінні тренувальні збори. Як гадаєте, подобалося це офіційному Бухаресту?
Туреччина скористалася шансом та заявила до CONIFA збірну Північного Кіпру – невизнаної республіки, яка утворилася внаслідок військової агресії Стамбулу в 1974-му.
Росія впхнула не тільки ЛДНР, а й своїх грузинських проксі – Абхазію та Південну Осетію, що з шиком проводили турніри CONIFA фактично за гроші російських платників податків.

Деякий час активно грала на цьому полі Вірменія. Збірна Арцаху (Нагірного Карабаху) неабияк дратувала Азербайджан, а команда Західної Вірменії – турків. В обох випадках – все складно.
Біда...
За намаганнями урядів легітимізувати завойоване, на задній план відійшли ті, заради кого все починалося – знедолені й забуті, що прагнули не влади, а лише трибуну.
"Я була надто юною і не знала, чому батьки вирішили відправити мене до Індії. Мені було 8", – розповідала захисниця збірної Тибету Джам'янг Чотсо. "Пам'ятаю, як ми йшли вночі, а вдень ховалися в печерах, бо було надто ризиковано. Батьки відправили мене, аби я отримала освіту".

На жіночу першість CONIFA у 2022-му Чотсо приїхала вже професійною медсестрою. Футбол же став її хобі ще за шкільною партою:
"У Тибеті, знаєте, ми не можемо вчити свою мову, історію, не знаємо справжніх новин у світі. Тибетців жорстоко карають, якщо вони вимагають права розмовляти по-тибетськи. Свої школи у нас є лише в Індії. Там ми зберігаємо мову".
Репортер не міг повірити вухам – 25-річна дівчина знала, що ніколи не побачить ні своїх батьків, ні рідну землю.
Ніхто з тих, хто зміг утекти, нізащо не повертається:
"Ми ж знаємо, що з нами зробить китайський уряд. Вони не пропустять нас до батьків, а батьків не випустять сюди".
Збірна Тибету програла усі матчі, але це не головне. Дівчата та їхній тренер розповіли свою історію, що й було їхньою метою на змаганнях.
Так само, як і збірної Східного Туркестану – уйгурів, які живуть на північно-західній окраїні Китаю в тих же умовах, що й тибетці у своїх Гімалаях...

Так само, як і Баравани – збірної біженців із південного Сомалі, що демонстрували фото їхнього міста, вщент зруйнованого фундаменталістами Джамаат Аш-Шабааб...

Ну, і геть особняком стоїть історія Кабілії, звідки походять серед інших Зінедін Зідан та Карім Бензема. В різні часи кабіли невдало повставали проти Алжиру, і поїздка їхньої "збірної" на чемпіонат CONIFA не могла закінчитися добром. У 2021-му всіх учасників оголосили терористами, і якщо тренер Аксель Беллаббачі завбачливо лишився в Парижі, то деяким гравцям не пощастило.
Ба більше, французький журналіст Крістоф Глез, що якраз писав про кабілів репортаж, потрапив під гарячу руку і сидить в тюрмі донині. Мабуть, його наступна книга буде про те, яка все-така складна штука – світ.
Час визначатися
То з ким CONIFA – з тими, хто завоював чуже і прагне легалізації?
Чи, може, з тими, кого завоювали й пригноблюють?
Чи, як варіант, із фановими командами на кшталт Паданії чи саамської Сапмі, що не мають жодного стосунку до політики?
По суті, вирішувати навіть не довелося, життя впоралося й само.
Зараз виглядає так, що Блінд небезкорисно дружив з Москвою. В роки розквіту його організація об'єднувала території із загальним населенням 330 млн та проводила Мундіалі кожні 2 роки. Після 2022-го, коли РФ усі ресурси пустила на війну з Україною, охоплення впало вдвічі, а світових турнірів не ставалося.
У 2024-му CONIFA намагалася провести ЧС силами іракських курдів, далі перенесла його до Бразилії – і обидва рази мінус.
Гроші, знаєте, треба навіть на футбол невизнаних, а Китай до всього обіцяв проблеми кожному, хто подасться в спонсори.
"Весь час, поки існує ФІФА, існував і світ команд поза ФІФА, які хотіли грати на світовій арені, але не могли. Ми заповнили прогалину, білу пляму на карті, яка нікого не хвилювала", – вся ця бравада саама лишилась в минулому.
У 2026-му CONIFA провела Євро, де було єдине спірне утворення – Північний Кіпр. Ще грала данська Гренландія, яку не пустили до ФІФА через клімат, та "команди друзів" – Реція, Руа-Прованс, Тічіно й Паданія.
Переміг, звісно, Північний Кіпр, бо турки підсилили його кількома професіоналами. Для них це й досі питання піару, легітимності. Для всіх інших – розвага.
В Азії від CONIFA до 2026-го лишилися одні біженці з Шрі-Ланки та Китаю – вони іноді грають між собою у Великій Британії.
У Південній Америці змаганнями спершу зацікавилися індіанці, але потім утворили власну лігу.
Ну, і все.
Дійсно сильні невизнані збірні, типу Каталонії чи Країни Басків, де виступають зірки з Прімери, CONIFA проігнорували, аби не псувати репутацію. Вони ще мріють про ФІФА, за що отримують плюшки. Так, цими днями Країна Басків з благословення іспанської федерації обіграла Венесуелу.
"Ідентичність людей має значення, і вам не потрібно вписуватися в політично створені категоричні шкали", – як гадаєте, директор CONIFA Пол Вотсон популіст чи просто романтик?
Хоча... вже без різниці. За Шайлоком Ндлову, знаєте, скаути так і не приїхали.
Впихнути невпихуєме – себто, зібрати разом держави-карлики, окуповані території, біженців із загарбаних земель та псевдозбірні кентів, що з'їхалися на пікнік, виявилось непрацюючою ідеєю.
Далі – кожен поодинці.
І якщо окупантів з імперіалістами спостерігати не хочеться, то от біженці – важлива тема у ХХІ столітті. Щонайменше їхні історії варті того, аби їх почули.
Телеграм-канал автора: Футбольні історії