Українська правда

За Протасова греки повинні були віддати 4 мільйони доларів. Олімпійський чемпіон став жертвою махінацій у команді Блохіна

Андрій Твердохліб — 19 січня 2022, 13:35
За Протасова греки повинні були віддати 4 мільйони доларів. Олімпійський чемпіон став жертвою махінацій у команді Блохіна

У 1990 році разом із Олегом Протасовим і Геннадієм Литовченком Юрій Савічев створив ударне тріо в Олімпіакосі. В Афінах Савічеву вдалося відчути і закулісну кухню грецького професіонального футболу – затримку та невиплату зарплати, фальсифікацію контрактів.

У підсумку герой сеульської Олімпіади-1988 змінив непередбачувану Грецію на стабільну Німеччину, де захищав кольори Саарбрюккена та Санкт-Паулі. Після завершення ігрової кар'єри Юрій осів у Гамбурзі, де ще під час виступів за Санкт-Паулі придбав собі житло.

Савічев намагався проявити себе на тренерському терені, навіть отримав ліцензію категорії "А". Проте не досягнув успіху і зараз працює в німецькій клініці – лагодить медичні апарати.

"Все вирішила дружина Блохіна"

– Пане Юрію, хто посприяв вашому переходу в Олімпіакос?

– За нас усіх клопотала тодішня дружина Блохіна – Ірина Дерюгіна. У неї на той час був статус зірки. Ми жартували, що Дерюгіна спиною заходила в кабінети чиновників вищої ланки. Спочатку мені зателефонував Блохін. Запитав, чи не хочу пограти у Греції. Відповів, що мене в Європу не відпустять, адже був капітаном команди. Але, мабуть, сторони між собою вже домовилися.

Незабаром до мене підійшов головний тренер Торпедо Валентин Іванов: "Юра, чи не хотів би ти пограти рік-другий в Олімпіакосі?" Коли це почув, не вірив власним вухам! Потім вже Олег Володимирович передзвонив. Сказав, що всі питання вирішені. За тиждень оформили візи. З дружиною у посольство Дерюгіна ходила – контролювала візові питання. Сам був дуже здивований, що все так швидко змогли вирішити – перед нами з СРСР у Європу поїхали лише кілька хлопців.

– Як сприймали той факт, що Греція не дуже котирувалася футбольною Європою?

– Думав про це. Але мені запропонували хороший контракт. Плюс – їхав не до якогось грецького вуйка, а до Блохіна, який міг ще чогось навчити у футболі. Першим в Афіни прилетів Протасов, за ним – я, через деякий час – Литовченко. Зараз розумію, що настільки швидкі трансфери пояснювалися просто – за нас добре заплатили. Або обіцяли заплатити...

За Протасова греки начебто повинні були віддати 4 мільйони доларів. За мене і Литовченка – по мільйону. Але з виплатами виникли проблеми. Досі не знаю, чи дійшли гроші до кінцевого адресата. Думаю, там хтось когось кинув. Причому, не один раз. Потім виявилися якісь подвійні контракти між командами. Напевно, хтось на наших трансферах добре нагрівся.

Читайте також: Афери великого футболу: дивні трансфери, підроблені паспорти та хабарі від агентів

– Головне, щоб ваші особисті контракти дотримувалися.

– У тому-то й справа, що з їхнім дотриманням також почалися складнощі. Спочатку київське Динамо вимагало гроші за Олега та Гену, потім моє Торпедо підключилося. Катавасія заварилася така, що Олімпіакос став затримувати перед нами виплату заробітної плати. Хоча в чому була наша провина?!

Потім греки взагалі перестали платити. Незабаром президента Олімпіакоса через фінансові махінації посадили в тюрму. Нам же з Протасовим і Литовченком греки залишилися винними по 20-30 тисяч доларів. Так досі й не розрахувалися.

– Ваша зарплата в Олімпіакосі була прописана в доларах?

– Так. Через деякий час греки сказали, мовляв, будемо віддавати драхмами. Я заперечив: навіщо мені драхми, кажу, якщо в контракті прописані долари. Але нам все одно драхмами виплачували. А потім і драхми перестали перераховувати.

– Правда, що Блохін змушений був віддавати вам свої особисті гроші – після того, як Олімпіакос затримував зарплату, а ви відмовлялися через це виходити на гру?

– Олег Володимирович казав, що ми повинні вийти і зіграти за честь клубу. Ми кілька разів вийшли і зіграли. Потім почав говорити, що гроші будуть. У крайньому випадку, він з власної кишені вийме і дасть. На цьому історія закінчилася. Ми конкретно застрайкували і на кілька матчів дійсно не вийшли. Але це не дуже допомогло в плані розрахунків із нами.

Читати також: Блохіну сказав, що на поле не вийду. Олександр Рикун розповів про незручні випадки, в які потрапляв

– Скільки отримували в Олімпіакосі?

– 10-12 тисяч доларів на місяць. Це не враховуючи преміальних. У порівнянні з Торпедо – небо і земля. Хоча ЗІЛ був багатим заводом, а Торпедо – однією з найбільш високооплачуваних команд в СРСР. Після Олімпіади в Сеулі мені відразу ж дали ключі від двокімнатної квартири. Але в Олімпіакосі на одну зарплату можна було кілька квартир придбати – у 1990 році вони ще смішні гроші коштували.

Два тести Купера від Лобановського

– Протягом чотирьох років Лобановський викликав вас до збірної СРСР. Були вражені навантаженнями, які він пропонував команді?

– Пам’ятаю історію на цю тему. Ми проводили збори в Італії, тренувалися на базі Інтера. Пробігли тест Купера. Гравці Інтера здивовано дивилися на нас. Запитали, мовляв, що це ми робимо, адже у нас завтра з ними гра. Але Валерій Васильович на це уваги не звернув. Зробив невелику паузу, підійшов до нас і каже: "Так, хлопці, а тепер, щоб голова не закрутилася, те ж саме, тільки в інший бік". Італійці взагалі ахнули. Грали з Інтером на тлі втоми. Зіграли 1:1.

– Для того, щоб грати у збірній Лобановського, належало бути на голову сильнішим від колег із київського Динамо?

– Багато хлопців із московських клубів просто не витримували навантажень, які їм пропонував Валерій Васильович. Він намагався витиснути з людей все – можливо, саме тому збірна СРСР під його керівництвом багато чого досягла. Але мені, Черенкову і Родіонову було важко звикнути до таких навантажень. Напевно, тому у Лобановського в основі з москвичів регулярно грали тільки Дасаєв і Хідіятуллін.

Там був ще політичний момент: Валерій Васильович просто не міг ставити в стартовий склад 11 футболістів свого Динамо. Йому все одно потрібно було якось "розчиняти" команду. Тому Лобановський викликав кілька москвичів, з мінського Динамо приїжджали Алейников і Зигмантович.

– Ігор Бєланов якось розповідав історію, як на базі збірної СРСР у Новогорську він змагався з асистентом Лобановського – Веремєєвим – у басейні. Щоб його обігнати, володар "Золотого м'яча-1986" тишком-нишком взув ласти. А ви у збірній змагалися з кимось у швидкості плавання?

– Бишовець також любив басейн, який завжди стояв у програмі підготовки олімпійської збірної. Але Анатолій Федорович полюбляв влаштовувати конкурси на запливи під водою – хто далі пропливе. Якщо не помиляюсь, під водою найкраще почувався Горлукович.

– Хто в олімпійській збірній міг пожартувати над Бишовцем?

– Добрик (Ігор Добровольський – Чемпіон) і Льосик (Олексій Михайличенко – Чемпіон). Вони були лідерами команди, їм Анатолій Федорович дозволяв трохи розслабитися.

Читати також: Від Лобановського я втік: Уродженець України відмовив Динамо, виграв Лігу чемпіонів і міг опинитися у Реалі

25 хвилин

– Ви з братом – близнюки. Микола старший від вас на 25 хвилин. А правда, що рідна мати вас довгий час плутала?

– Не таке вже й довго – до 8-го або 9-го класу. Та й те, якщо ми спиною до неї стояли. Мама у цьому випадку зазвичай кричала: "Коля, Юра". Тобто, кликала когось одного, але, щоб не помилитися, називала два імені відразу.

– З дівчатами на побачення ходили по черзі?

– З дівчатами – ні, але якось брат вирушив замість мене іспит в інституті складати. Здати вищу математику разом із групою я не встиг, мені призначили певний час. На цей же час випадав іспит із німецької мови. Ось і попросив Колю сходити замість мене на "вишку". І Колька добре впорався із завданням – здав на "четвірку". Мені ж із німецької "трієчку" вліпили.

– Зараз своїми знаннями мови Гете ви б, напевно, викладача приємно здивували...

– Це точно. Досконало німецьку вивчив років за шість – вже після завершення ігрової кар'єри. Але акцент у мене з дружиною все одно залишився. А ось у сина акценту немає – Юра вже тут у школу пішов.

Читати також: Легенда Дніпра працював в Німеччині кур’єром та будівельником

Особиста справа

Юрій Савічев

Народився 13 лютого 1965 року у Москві. Нападник.

Виступав за команди: Торпедо Москва (1984-90), Олімпіакос Афіни, Греція (1990-92), Саарбрюккен, Німеччина (1992-94), Санкт-Паулі Гамбург, Німеччина (1994-2000).

За національну збірну СРСР зіграв 8 матчів.

За олімпійську збірну СРСР зіграв 9 матчів, забив 2 голи. Зокрема – переможний у фіналі Олімпіади в Сеулі-1988 (у додатковий час в матчі з Бразилією).

Досягнення: Олімпійський чемпіон (1988). Володар Кубка СРСР (1986). Володар Кубка Греції (1992).

З 1994 року мешкає у Гамбурзі (Німеччина). Працює в німецькій клініці, лагодить медичні апарати.

Максим Розенко, Чемпіон