Його хотів купити Ювентус, забивав 49 голів за сезон і міг очолити збірну України

Цей вірш написав український фанат футболу після жовтневого матчу 1985 року у рамках 1/16 Кубка УЄФА ПСВ Ейндховен – Дніпро. Олег Протасов у виїзній грі оформив дубль, який у підсумку допоміг Дніпру вийти в наступне коло турніру. Але цім віршом можна взагалі ілюструвати феєричний сезон-1985 для 21-річного Олега. "Голландців" тільки варто поміняти на швейцарців (дубль Олега на рівні збірних), німців (дубль східнонімецькому Вісмуту в Кубку УЄФА), литовців (дубль Жальгірису в чемпіонаті), вірмен (дубль Арарату), грузин (дубль Торпедо Кутаїсі), росіян (дублі московським Динамо та Торпедо, ростовському СКА). Також в активі Протасова покер Факелу з Воронежа і хет-тріки Торпедо (у Москві), Шахтарю та Кайрату. Все це – в чемпіонаті СРСР.

У підсумку нападаючий Дніпра в 1985 році побив рекорд Микити Симоняна, який той поставив в 1950 році (!), коли в складі московського Спартака забив 34 голи в 36 матчах. Рекорд Симоняна тримався 35 років.

35 голів Протасова в 33 матчах чемпіонату СРСР-1985 також принесли українцю Срібну бутсу (Золота бутса дісталася Марко ван Бастену, який у складі Аяксу в чемпіонаті Голландії 1985/86 забив 37 голів ) та статус єдиного в радянському футболі номінанта на нагороду УЕФА "Золота бутса". А ще прогнози експертів, що він зможе перевершити бомбардирські рекорди Блохіна (211 голів в чемпіонаті СРСР).

Просто факт

У 1985 році Олег Протасов забив 49 (!) голів. 35 – в чемпіонаті СРСР (33 матчі), 2 в Кубку СРСР (2 матчі), 4 в Кубку УЄФА (6 поєдинків) у складі Дніпра та 8 у складі збірної СРСР (у 12 матчах).

Спартаку покаже перець наш великий тренер Ємець. Леонід Колтун – про Дніпро 80-х, відмову Коломойського і договірняки

Цим прогнозам не судилося збутися. 1985 рік став зірковим часом нападаючого Протасова. За два роки Олег змінив Дніпро на київське Динамо, а його феноменальні бомбардирські рекорди почали зменшуватися. Хоча навіть цього було достатньо для боротьби за звання кращого бомбардира першості СРСР. Наприклад, на момент від'їзду в Грецію в чемпіонаті СРСР-1990 Протасов відіграв 16 матчів і забив 12 голів. Багато хто здивувався переходу українця в Олімпіакос. Забивному форварду було 26 років, і небезпідставно вважалося, що він зможе заграти і в більш серйозному чемпіонаті. Швидше за все, і сам Протасов сподівався, що Олімпіакос буде для нього чимось на зразок містка в Західну Європу. Але в підсумку Греція стала другою батьківщиною для Олега. Після закінчення ігрової кар'єри він з родиною залишився жити в передмісті Афін.

Ми познайомилися з Протасовим на початку 2000-х. Олег якраз очолив Олімпіакос. Телефонував йому до Греції. А коли він прилетів в Україну на один з ветеранських матчів, присвяченому 20-річчю першої перемоги Дніпра в чемпіонаті СРСР, зустрічалися в готелі Дніпропетровськ. Потім відвозив його батькові український журнал "Мой Спорт", в якому вийшло це інтерв’ю. Протасов-старший розповів декілька цікавих байок з ігрової кар’єри сина. Коли Олег очолив Дніпро, телефонував йому частіше. І після Дніпра Протасов стабільно формував нові інформаційні привиди, ледь не щорічно змінюючи роботу. Факт, що ігрова кар’єра у Протасова вийшла більш успішною, аніж тренерська. Хоча рису під тренерську кар’єру Олега проводити ще, мабуть, зарано.

Квінтесенцію наших інтерв’ю з Олегом наводжу нижче.

Пропозиція Аньєллі

- Пане Олеже, вперше розмова з Лобановським про перехід в Динамо відбулася після феєричного для вас сезону-1985?

- Періодично питання піднімалося під час мого перебування у збірній СРСР. Але до певного моменту не було конкретики – це було просто побажання Лобановського. Плюс з Дніпра мене відпускати ніхто не збирався. Та й я був задоволений усім у Дніпропетровську. Тому, коли в 1985 році мені подзвонив Бєсков і запросив у московський Спартак, всерйоз цей варіант навіть не розглядав. Але Динамо було найкращою командою СРСР, справжнім брендом і спробувати себе на цьому рівні було цікаво.

- У Динамо в порівнянні з Дніпром ваша результативність значно знизилася - у першому сезоні в чемпіонаті забили 11 голів, у другому - 7, і лише в третьому наколотили 12 м'ячів за півсезону. Що стало тому причиною?

- Просто в Динамо було кому забивати і крім мене - і в лінії нападу, і в півзахисті. Команда за складом була більш рівна. Ну і на адаптацію час теж потрібен був - нове місто, нове життя.

- Не шкодуєте, що не переїхали до столиці України раніше?

- Вважаю, що зробив це якраз вчасно. Наш з Геною Литовченко перехід, який вже напрошувався кілька років, вболівальники Дніпра сприйняли як зраду. Нас викликав на килим до свого кабінету Леонід Кучма - він був директором Південмашу, який курирував Дніпро. Здивував мене, запитавши "Як справи, Толік?". Але в нашій історії з переходом вже було складно щось змінити. Лобановський наполягав, моя бронь закінчилася, потрібно було служити в армії.

Легенда Динамо: Дем'яненка відвіз у казарму - не хотів за Динамо грати

- У Києві швидко влилися в колектив?

- Більшість хлопців ми знали з Геною Литовченко по збірній. У національній команді щось на зразок шефства над нами взяли Дем'яненко, який був як і ми, родом з Дніпропетровська, та Безсонов. Ми з дружиною навіть якийсь час у Києві жили в квартирі Толіка - поки не заїхали в свою.

Уже в столиці України стали регулярно спілкуватися з Михайличенком і Кузнєцовим. Спочатку, щоправда, у нас склалися трохи натягнути відносини. Не розумів у чому справа. Лише потім з'ясувалося - нам із Литовченком, як приїжджим, дали квартири поза чергою. Вийшло, що ми мимоволі відстрочили видачу житла хлопцям. Вони трохи засмутилися. Але минув час, Олексій і Олег отримали квартири і зараз, коли зустрічаємося, зі сміхом пригадуємо цю історію.

- У 1990 році ви встигли награти на золоту медаль чемпіона СРСР, але у багатьох фахівців ваш перехід викликав подив. Це все одно, якби зараз в Олімпіакос поїхав Циганков...

- Тоді були трохи інші часи. Мало хто знає, але після успішного для нас Євро-1988, де збірна СРСР обіграла в півфіналі Італію, власник Ювентуса Джанні Аньєллі зробив цікаву пропозицію. Він хотів бачити у складі своєї команди Заварова, Протасова і Михайличенко. Натомість був готовий побудувати в Україні завод ФІАТа - нагадаю, Джанні був головним акціонером італійської компанії виробників автомобілів. Але на той момент Динамо не могло самостійно приймати таких рішень. Трансферами радянських спортсменів займався Совінтерспор, але і ця компанія не могла вирішити настільки серйозне питання. Радянське партійне керівництво ідею не підтримало. Принаймні, таку інформацію довели до нас. Хоча мені, звичайно, дуже хотілося пограти саме в Італії. Ми в Італії проводили збори, дуже подобалася країна.

- Чому ж тоді не поїхали у Фіорентину, яка хотіла підписати з вами контракт?

- Там не було конкретики - потрібно було чекати. А мені чекати не хотілося. Плюс збірна невдало зіграла на чемпіонаті світу-1990. Чесно кажучи і керівництво, і самі гравці розраховували, що в Італії збірна СРСР виступить набагато вдаліше, попит на нас буде високим, футболісти підпишуть вигідні контракти.

Непрозорий трансфер

- Що в Італії сталося зі збірною СРСР?

- До того часу деякі хлопці вже виступали в клубах Західної Європи. Вони мали уяву, що скільки коштує. Тому виникли деякі складнощі з преміальними, які ми повинні були отримати за вихід у фінальну частину чемпіонату світу. Це не могло не позначитися на грі збірної. Та й на перший поєдинок з румунами ми виходили якісь мляві, з важкими ногами. До того ж судді в матчах з тими ж румунами і аргентинцями ставилися до нашої команді не дуже прихильно. У підсумку перед грою з Камеруном у нас залишалися тільки теоретичні шанси. Але в зустрічі з підопічними Валерія Непомнящего ми своє завдання виконали - забили чотири голи. До матчу з африканцями хтось подейкували, що керівництво збірної домовилося з Непомнящим . Все це було дурницею - Роже Міла і компанія косили нас під час гри як траву. Коли я забив перший гол, побіг у ворота забирати м'яч - хотів його швидше віднести на середину поля. Так мені один камерунський захисник як зарядив по нозі. Біль була така, що на мить навіть померкло в очах. До слова, той матч був останнім під керівництвом Валерія Лобановського. ЧС-1990 став для нас турніром нереалізованих надій.

- А чи був таким ваш перехід в Олімпіакос? Правда, що судові розгляди по вашому трансферу з київського Динамо в Олімпіакос продовжилися 18 років?

- Вони неабияк затягнулися. Підозрюю, чому так сталося - з тим переходом далеко не все було чисто і прозоро.

Як Динамо продало гравців на 47 мільйонів

- Перший президент київського Динамо Віктор Безверхий розповідав мені, що в 1990 році Олімпіакос купував у Динамо Протасова за 9 мільйонів доларів – і це був ледь не рекорд на той час. Він не помилявся з сумою трансферу? Адже Transfermarkt оцінює той трансфер в 2,27 мільйони євро.

- Я всіх нюансів не знаю. Можу тільки повторити, що там було все "шито білими нитками". У життєвому і спортивному ж плані для мене великим плюсом було те, що переїжджав до Греції разом з Геною Литовченко, а команду очолював Олег Блохін.

Авантюрні проекти

- Давайте поговоримо про вашу тренерську кар’єру. У послужному списку Протасова-тренера 10 команд з 8 країн. Цей досвід допоможе в майбутньому?

- Досвіду точно стало більше. Але тільки незрозуміло, що тут переважує - плюси чи мінуси. Часом мені доводилося працювати в досить авантюрних ситуаціях. У якихось командах заздалегідь було відомо, що там складно домогтися чогось серйозного - знаючи, як власники ставиться до команди. Але мені не хотілося сидіти вдома без роботи, і я приймав ризиковані рішення.

- Астра теж була із серії репутаційних ризиків?

- Думаю, це був найбільш авантюрний проект. Коли прийняв команду, Астра посідала останнє місце в групі в Лізі Європи. Вдома ми обіграли загребське Динамо, зіграли 1: 1 з Селтіком. Але цього було недостатньо. Виникли і нерозуміння з президентом клубу. Йому здалося, що я недостатньо мотивував футболістів. Хоча постійно мали місце затримки зарплати для команди і супутні фінансові проблеми.

- Що маєте на увазі?

- Наприклад, летимо грати в Шотландію з Селтіком, а у нас не сплачено літак. У футболістів намагалися забирати орендовані машини, кредити по яких не обслугувалися. Граємо з Зальцбургом, у мене сидить на лавці троє футболістів, які через заборгованості відмовляються виходити на поле. Згідні були тільки сидіти на лавці, щоб вона не спорожніла. Доводилося тасувати склад. Доходило до того, що по 13 гравців їздило на матчі. Грали то без нападників, то без захисників. Доводилося їх буквально вмовляти виходити на тренування. При цьому в чемпіонаті Румунії з Астрою не програв жодного матчу. Правда, нічиїх було забагато. Але президент вважав, що навіть на тлі фінансових негараздів я повинен краще мотивувати команду. Ми з ним з'ясували свої стосунки й розійшлися.

- Наприкінці 2007 року, коли тренували Дніпро, вам дійсно пропонували очолити збірну України?

- Так, але тоді важко було дійти до спільного знаменника. Дніпро на той момент лідирував у чемпіонаті України, власник клубу не хотів мене відпускати. Та й я вважав, що ще не час розставатися з Дніпром. Керівництво ФФУ ж наполягало на тому, щоб не було суміщення в збірній і клубі.

- Дехто вважав вас занадто демократичним тренером і вважав таку манеру поведінки однією з причин тренерських невдач. Зараз продовжуєте себе вважаєте відкритою людиною?

- Безумовно. І думаю, не в останню чергу завдяки цьому в робочих та приятельських стосунках майже ніколи не доводжу справу до крайності. Навіть коли вчинки людей мені відверто не подобаються, намагаюся уявити себе на їхньому місці і знайти їм пояснення. І, мушу визнати, часто густо їх знаходжу. Дуже легко судити людину зі своєї дзвіниці. Увійти в його становищі - набагато складніше. Як мені здається, розбіжності, що виникли, найкраще обговорювати віч-на-віч. Сварки часто виникають через нерозуміння. І нерідко проблема виявляється просто роздутою.

Читати також: За Протасова греки повинні були віддати 4 мільйони доларів. Олімпійський чемпіон став жертвою махінацій у команді Блохіна

Особиста справа

Максим Розенко