Концтабір на стадіоні і найкоротший матч в історії: 53 роки відмові СРСР грати проти Чилі

Усе це відбувалося 21 листопада, але у 1973 році.
Інший світ, але теж розділений на два табори, і в цій боротьбі малі країни – лише розмінна монета для торгу.
Збірна СРСР мала приїхати на стиковий матч за право зіграти на чемпіонаті світу-1974 до Чилі, проте не зробила цього, коли Сантьяго перейшов із соціалістичного табору до капіталістичного.
Що було робити ФІФА? Блохіна, Онищенка й інших позбавили Мундіалю.
А тим часом у Сантьяго продовжувалися репресії.
***
Головне, що слід пам'ятати – у цій історії немає хороших хлопців.
Коли 21 листопада збірна Чилі вийшла на поле стадіону "Насьйональ" у Сантьяго, вона добре розуміла, в якому фарсі прийме участь.
Суперника-бо не було.
Ба більше, позаяк команда СРСР не приїхала до Чилі, не прибув також і призначений ФІФА арбітр, тому диктатор Аугусто Піночет наказав "судити" комусь із місцевих.
Чилійці вийшли на поле "Насьйоналя" самі, для проформи почекали кілька хвилин суперника, а тоді розпочався "матч".
За наказом нового вождя м'яча мали торкнутися всі чилійці – таким чином, кожен підтверджував лояльність режиму.
Останній дотик – удар в пусті ворота – виконав капітан Франсіско "Ель Чамако" Вальдес.
І одразу за тим фінальний свисток.
На все пішло 17 секунд.
21 тисяча глядачів на трибунах вдавала радість, але тільки для того, щоб не потрапити в каземати тут же, на стадіоні "Насьйональ", що перетворився на велику в'язницю, позаяк усі державні тюрми стояли переповнені, місць не вистачало.
"Все було проговорено заздалегідь. Хто мав кому пасувати, а хто забити. Якби мені вистачило мужності, я б вдарив м'яч в аут. Але мені не вистачило. Дорогою до стадіону ми бачили тіла, що валялися просто на вулиці..." – зізнавався через багато років великий бомбардир Карлос Касселі.
Звісно ж, гол Вальдеса ФІФА не зарахувала. Натомість за неявку команді СРСР присудили технар 0:2 – і отак збірна Чилі вийшла на Мундіаль-1974.
***
Дивний, дуже дивний був той відбірковий цикл.
ФІФА тоді гарантувала Європі 9 із 10 місць на Мундіалі, бо одне забрала собі ФРН – господарка майбутнього турніру.
При цьому одразу оголосили, що саме команда-переможець групи №9 гратиме міжконтинентальні стики з південноамериканцями, тоді як тріумфатори перших восьми груп вийдуть напряму. Де тут логіка?
Ну, і так вийшло, що в групу №9 жереб відправив Францію, Ірландію та СРСР.
Хороші були матчі, близькі.

Остров'яни ніколи не вважалися грандом футболу, але бій давали знатний. Французи ж якраз переживали зміну поколінь – їм залишалося ще трохи зачекати появи Мішеля Платіні.
Що ж до СРСР...
"У нас команди як такої теж вже не було. Якщо раніше існував кістяк з таких гравців, як Пономарьов, Шестерньов, Яшин, Сабо, Воронін, то до 1973-го такого й близько не було. Я в 1972-му став найкращим гравцем країни, а чемпіонат виграла Зоря. Дивні справи коїлися. Ми-то грали у фіналі Євро-72, але це була вже не та команда", – пояснював Євгєній Ловчєв.
Втім, навіть такої радянської збірної для перемоги в групі вистачило.
У останньому турі вдома з Францією влаштовувала й нічия, але Олег Блохін та Володимир Онищенко додали краси і забили по голу. Їхній час швидко наближався.
І отак-от вони тоді вийшли на Чилі.
Сильний суперник!
Тамтешній Коло-Коло пройшов у Лібертадорес усіх бразильських грандів, а у фіналі лише в третьому матчі поступився аргентинському Індепендьєнте. При тому збірну Чилі тренував той же тренер – Луїс Аламос.
На додачу – супербомбардир Карло Касселі, що готувався до переїзду до іспанської Ла Ліги.
І, головне, Еліас Фігероа – монструозний стопер, якого згодом назвуть найкращим футболістом Південної Америки у 1974, 1975 і 1976 роках.
26 вересня 1973-го в Москві мала відбутися перша серія цікавезної футбольної битви, але так вийшло, що її випередила інша, набагато страшніша сутичка.
***
"У Сантьяго йде дощ", – ходить ефектний, але неправдивий міф, що переворот 11 вересня розпочався з цього коду.
По факту ж, армія під керівництвом генерала Аугусто Піночета виступила проти президента Сальвадора Альєнде після того, як країну охопила гіперінфляція, а з прилавків зникли базові продукти.
Виявилося, що друкувати гроші без міри та встановлювати обов'язкові ціни на товари – погана ідея. Хто б міг подумати?
На додачу поганою ідеєю виявилось сваритися зі США, у яких соціаліст та друг СРСР Альєнде відібрав родовища міді в Андах, що мали критичне значення для американської промисловості.
Альєнде та його найближчі соратники ще кілька годин відстрілювалися в палаці Ла-Монеда, але сили ніколи не були рівними. В кінці кінців, опинившись в оточенні, президент застрелився із АК-47, який йому трохи раніше подарував Фідель Кастро.
І отак-от матч, який мав стати зустріччю друзів, буквально за лічені години перетворився на битву ідеологій, де жодна зі сторін не мала права програти.
"Фашистський переворот!" – декларував Брежнєв. У свою чергу Піночет розпорядився викидати тіла вбитих ворогів нового режиму прямо в океан. Їх були десятки, сотні.
І до першого стику залишалося якихось 2 тижні...
***
Казали, що Піночет довго зважував – їхати чи ні.
Не секрет, що майже всі найкращі чилійські футболісти підтримували Альєнде, тож потенційно поїздка до Москви могла обернутися втечами. Втім, генерал вирішив, що все краще за ізоляцію – і махнув рукою.
А що в цей час у СРСР? Та замовчування, як завжди в усіх незрозумілих ситуаціях.
"У місті жодної афіші не наклеїли, нам заборонили говорити на цю тему, репортері близько не підпускали. Це найдивніший матч у моєму житті", – пригадував капітан збірної Володимир Капличний.
Також поєдинок не показали на ТБ, а огляд в тижневику Футбол-Хокей обмежили 50 рядками. На матч Польща – Вельс виділили більше!

Чи не тому команда зіграла так слабко? Блохін спочатку не реалізував вихід віч-на-віч, а тоді пробив у штангу. Ще один момент змарнував Онищенко. А більше нічого й не було.
"Того холодного вечора ми зіграли добре, а наш воротар Оліварес – просто блискуче. У команди СРСР хороші форварди, але ми показали сильну організацію", – похвалив своїх Фігероа.
Альєнде чи Піночет, але чилійці грали за свою країну. Ніхто не втік, усі дуже старалися.
І це з тих підсумкових 0:0 по суті усе й закрутилося.
***
Авжеж, Блохін, Мунтян, Онищенко, Капличний, Фоменко були готові їхати до Сантьяго і виривати путівку на Мундіаль.
Але партійні верхи – ні.
Кремлівські діди боялися – а що, як приїхати, а там чилійці їх розгромлять? І Піночет сидітиме на трибунах, аплодуватиме? І його друзі-американці? А це ж цілком реально, м'яч-то круглий.
Так що радянська сторона розпочала кампанію з перенесення матчу-відповіді із Сантьяго до третьої країни – безнадійну від самого початку, адже перший поєдинок вже був зіграний на території СРСР.
"Я думаю, вони просто боялися програти", – висловив загальну думку Касселі.
Через роки її підтвердив і Ловчєв: "Вважаю, якби ми переконливо виграли перший матч, наприклад, 3:0, то поїхали би і до концтабору. Щоб довести перевагу соціалістичного суспільства над капіталістичним".
Власне, в тому й полягала зачіпка. У перші дні правління Піночета стадіон "Насьйональ", де мала пройти гра, перетворили на реальний концтабір. За неповні 2 місяці через нього пройшли 40 тисяч осіб – ліві активісти, робітники, соратники мертвого Альєнде. Роздягальні та душові на стадіоні перетворили на катівні, де через тіла в'язнів пропускали струм, відрізали кінцівки. Достеменно відомо, що на "Насьйоналі" закатували 41 людину.
Поету та музиканту Віктору Харі, що мав вплив на творчість самого Боба Ділана, перед смертю відрізали руки – типу, давай, зіграй тепер.
Батько ексворотаря Барси Клаудіо Браво побував у нетрях "Насьйоналя", а як вийшов, то переїхав – і ніколи не вертався.
Ось що це було – пекло на землі.
Лише коли Москва наполягла на перевірці стадіону ФІФА, Піночет наказав полковнику Еспіносі все згорнути.
Ну, і сама інспекція – той ще спектакль. Дві тисячі голодних, обшарпаних людей – останні, кого не встигли вивезти в інші табори – мовчки спостерігали з трибуни, як швейцарець Кезер та бразилець Алмейда щупають газон, перевіряють міцність воріт, але принципово не дивляться у їхній бік.
"Цілком очевидно, що два ці типи з ФІФА бачили нас, але вони нічого не сказали. Це було неймовірно", – не вірив очам політзек Феліпе Агуеро.
Тим часом вердикт комісії звучав так: "У Сантьяго триває нормальне життя: люди виглядають щасливими, магазини відкриті, цілком мирна обстановка. Матч може бути зіграний у нормальних умовах, що відповідають усім вимогам".
***
В СРСР знали, що після цього неявка означатиме технар та виліт команди, але що їм ті футболісти?
Головне було – зберегти лице владі.
Ну, і зберегли.
"Ми могли вийти на ЧС, але втрутилася політика. Уряд нас не послав. Прикро було. У першій грі ми весь час атакували і були на голову сильнішими. Думаю, в гостях було б ще легше", – зітхає Онищенко.
Хтозна.
А от що абсолютно точно – це те, що на ЧС-1974 виступила Чилі, а Касселі навіть став першим на Мундіалях, хто отримав червону картку.
Піночет любив тролити свою футбольну зірку: "Стань-но отут, правіше від мене. Хоч раз правим побудеш".
Що він міг відповісти? Лише коли режим захитався, Карлос доклався до засудження генерала, від чиїх посіпак настраждалася його матір: "Я був гарним футболістом, але завжди хотів бути сильнішою людиною..."
Нині на "Насьйоналі" у Сантьяго сумнозвісний сектор №8 огороджений, як музей. Там стоять ті ж дерев'яні лавки, що й у 1973-му, із вицарапаними прощаннями в'язнів, яких вели на страту. Страшне місце.
Ну, а в СРСР у тих же 1973-74 роках, коли справляв криваві жнива Піночет, у розпалі була своя спецоперація КДБ "Блок". Закриті суди, сфабриковані звинувачення, заздалегідь відомі вироки – і до ГУЛАГу чи психлікарень поїхали В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Іван Світличний, Ігор Калинець, Леонід Плющ, Євген Сверстюк і ще десятки українських патріотів.
Озираючись назад, чи не тому ФІФА ніяк не відреагувала на побачене у Чилі? Чи не тому веліла грати?
Огидно, так, але якщо відштовхуватися від прав людини, то в Союзі з моменту його утворення не слід було проводити жодного міжнародного поєдинку взагалі.
Телеграм-канал автора: Футбольні історії