Казка з нещасливим кінцем. Як Лестер після чемпіонства впав на дно
Менше, ніж за два місяці, настане перша велика річниця, можливо, найбільшої сенсації в історії футболу.
2 травня 2016 року Англійську Прем'єр-лігу виграла команда, саму назву якої до початку сезону знали далеко не всі. Провінційний Лестер, який у попередньому сезоні ледь не вилетів, за два тури до кінця чемпіонату забезпечив чемпіонський титул!
Непогано для колективу, який більшу частину своєї попередньої історії провів у другому дивізіоні. Феноменально для команди, яка комплектувалася або непотрібними іншим клубам (як Роберт Хут – Челсі, Денні Дрінквотер – МЮ, Марк Олбрайтон – Астон Віллі), або низьколіговими (Ріяд Марез, Н'Голо Канте, Джеймі Варді) гравцями.
Про необхідність знімати фільм про успіх того ж Варді, який до "Лестера" грав за аматорів, не говорив тільки ледачий. Букмекери приймали ставки на те, що син Каспера Шмейхеля (тобто третій у династії) виграє АПЛ раніше Ліверпуля.
Виробник рому Captain Morgan вирішив випустити лімітовану серію з капітаном Лестера Весом Морганом на етикетці. Тренер тієї команди Клаудіо Раньєрі одним цим сезоном забезпечив собі включення до Зали слави італійського футболу...
А експерт BBC і за сумісництвом найбільший вихованець в історії клубу Гарі Лінекер на честь титулу почав перший ефір в одній спідній білизні
Десятиріччя того подвигу "лисиці" зустрінуть в обстановці, гранично далекій від святкової. Вони йдуть 22-ми в Чемпіоншипі – другому англійському дивізіоні, сильно ризикуючи вилетіти.
Це, до речі, теж буде нетривіальне досягнення: за всю попередню історію Лестер провів тільки один рік рівнем нижче другого дивізіону. Про те, як команда, яка обійшла всіх найсильніших, так швидко докотилася до рекордів зі значенням "мінус", розповідає "Чемпіон".
Перші роки: шекспірівські пристрасті, 1/4 ЛЧ, поступова стабілізація
Насамперед треба згадати: круте піке "лисиць" могло стартувати набагато раніше. Раньєрі був занесений до Зали слави італійського футболу за місяць до відставки – у сезоні-2016/17 Лестер став абсолютно некерованим і до лютого ризикував вилетіти. У перших 25 турах чемпіон переміг тільки п'ять разів, і в такій ситуації навіть живу легенду були змушені попросити на вихід.
Що сталося? Дуже сильно підкосив команду відхід Канте, який став чемпіоном ще й із Челсі – але глобально, чемпіони захопилися святкуваннями та розподілом успіху. Раньєрі відкрито вичитував Мареза за погану форму:
"Зараз він не в найкращій формі і я хотів надати йому мотивації, надати імпульс. Я не бачив від нього хорошої гри на тренуваннях. Він повинен давати команді щось більше".
При цьому погано грала вся команда – і, з огляду на попередню кар'єру Дрінквотера, Моргана, Хута, було незрозуміло, нижчого рівня грають вони зараз або ж просто сезон-2015/16 був сплеском.
У будь-якому разі, варто було звільнити Раньєрі, як команда немов кайдани скинула. Перший-ліпший виконувач обов'язків Крейг Шекспір встановив низку рекордів, почавши роботу з шести перемог поспіль. Одна з них дозволила вийти в 1/4 ЛЧ, обігравши Севілью. Далі був виліт від Атлетико, але в АПЛ "лисиці" вильоту, звісно, уникли.
Настав момент думати, як жити далі: вже без єврокубків, але з дуже сильною командою і досвідом перемог. Дрінквотер пішов саме тоді (в Челсі), Марез – через рік (у Ман Сіті), і здавалося, що "лисиці" стануть середняком.
Тренера з Шекспіра, мир його праху, не вийшло, але з досвідченим французьким фахівцем Клодом Пюелем Лестер посідав дев'яті місця два роки поспіль. Особливістю чемпіонського Лестера був високий вік команди, і ті ж Хут, Морган, Сімпсон, Фукс особливо й не були ціллю топклубів. Не кажучи про те, що чекати від них стабільно високої гри було наївно.
З іншого боку, статус середняка вищої ліги вже був вищим за той статус, що був у "лисиць" майже всю історію. Лестер вельми комфортно почувався в новій ролі.
Гаррі Магвайр не застав чемпіонства: його підписали у 2017-му році за 17 мільйонів фунтів, щоб через два роки продати в МЮ за 80, зробивши найдорожчим захисником в історії футболу. Після цього Лестер почав будівництво нової бази, яка цілком обійшлася клубу в 100 мільйонів – Магвайр з Марезом удвох були продані набагато дорожче.
До подій, які майже офіційно називають дивом, Лестер був клубом не великого ресурсу навіть у Чемпіоншипі. У 2003-му "лисиці" переїхали на новий стадіон (до речі, через місце, де стояв старий, зараз проходить вулиця Лінекера – так його поважають на батьківщині!) – сучасний, але дуже невеликий, всього 32 500 глядачів. База ще за Магвайра була застарілою, і клубу знадобилися роки, щоб хоч трохи відповідати рівню еліти.
Зі спонсорством взагалі вийшла анекдотична ситуація. У сезоні, коли "лисиці" стали першими, за доходами від титульного спонсора вони... стали останніми. 1 млн фунтів на рік – я думав, що такі контракти залишилися в минулому столітті, та й несправжнім був цей контракт.
"King Power" – тайська компанія, яка належить тій самій родині, що і, власне, Лестер. Власники Сіті та ПСЖ так легітимізують надвитрати, вписуючи в "спонсорство" сотні мільйонів – а тут боси, навпаки, заощадили.
Так чи інакше, були підстави очікувати на спокійне життя в серединці таблиці.
Відродження Лестера: боротьба за ЛЧ, нові трофеї, радість... і прокляття?
Брендан Роджерс – людина, яка домоглася з Лестером у якомусь сенсі навіть більшого, ніж Клаудіо Раньєрі. Так, чемпіонство – історія на століття, але це був разовий успіх, який італієць розвинути не зміг. Роджерс тримав команду в топі довше.
Плюс до цього не можна не згадати, що сама ліга змінилася: поява Жузепа Гвардіоли і Юргена Клоппа зробила її сильнішою, конкурентнішою.
Раньєрі подарував диво, а Роджерс – реальність, у якій засмучувалися п'ятим місцям. На Євро-2016 (одразу після титулу!) поїхали тільки п'ять гравців "лисиць", а на Євро-2020 – уже сім; не кажучи про те, що поняття "гравець Лестера – гравець сильної збірної" перестало когось дивувати.
Так, Шмейхель-молодший саме завдяки подвигам у команді-казці став гравцем збірної Данії – але Юрі Тілеманс, Тімоті Кастань, Джеймс Медісон приходили вже в статусі великих гравців, сформованих зірок.
І, звичайно, Варді. Я мало концентрую увагу на ньому, тому що подвиги Лестера не є заслугою однієї людини – але, звісно, він був головною зіркою клубу.
Герой наче з голлівудського фільму, він навіть сухі статистичні викладки зробив красивими: 200 голів у 500 матчах. В юності він дозволяв собі приходити на тренування п'яним, але з віком це тільки мотивувало його продовжити кар'єру якомога довше – і Джеймі встановив рекорд за голами в АПЛ після 30 років.
Не менш важливим, ніж титули, було багаторічне перебування на "Кінг Пауер" безумовної зірки футболу – це надавало клубу особливого статусу. Навіть зараз, у Чемпіоншипі, у Лестера 7,7 млн підписників в інстаграмі – більше, ніж у Ньюкасла й Евертона (легендарних, титулованих клубів), разом узятих.
Щодо результату, то Лестер здійснив мрію Джуліана Барнса. Відомий письменник, уродженець Лестера, у романі 1989 року писав про перемогу "лисиць" у Кубку Англії як про одну з новин у раю – наскільки прекрасному, настільки ж недосяжному. Що ж, голи Тілеманса та Іхеаначо у ворота МЮ, Челсі, Брайтона і Саутгемптона зробили класика щасливим ще за життя.
Тоді, п'ять років тому, "лисиці" зіграли з Челсі два матчі за чотири дні: у фіналі Кубку виграли, в чемпіонаті програли. Ба більше, програли за тиждень і в останньому турі Тоттенгему – і відстали від зони ЛЧ лише на одне очко.
Стали п'ятими, як і в сезоні-2019/20 – але в той конкретний момент все виглядало як "сестрам по сережці". Лестер бере черговий трофей, Челсі виходить у лігу до рівних собі. Виграш у самого Ман Сіті Суперкубка влітку 2021-го дозволив старожилам – Варді, Шмейхелю, Олбрайтону – зібрати повний комплект внутрішніх нагород.
Хто б міг подумати, що те одне очко, можливо, сформувало різницю між виходом на новий рівень і стрімкою стагнацією...
Падіння: спочатку боса, потім команди і клубу
Днем, який, судячи з усього, цілі покоління вболівальників змушені будуть згадувати в контексті "А що, якби?..", стало 28 жовтня 2018 року. Тоді тайський власник клубу Вішай Шрівадданапрабха, після матчу з Вест Гемом, намагаючись дістатися до аеропорту, впав і розбився на вертольоті.
Вішай був затятим буддистом, навіть привозив на стадіон і базу в Лестері ченців – і, хоч би як пафосно це звучало, його смерть змушує думати, що бог сам покликав Шрівадданапрабху до себе, вирішивши, що добра на землі він зробив уже достатньо.
Надто вже щасливим, ідеальним здавався цей союз: Вішай дуже поважав місто (пожертвував 2 мільйони на місцевий госпіталь і один – на університет), розвивав клуб (про це вище), ніколи не перетягував увагу на себе і своїми діями викликав асоціацію з одним словом: мудрість.
Про його наступників найкраще свідчить такий факт: нещодавно нащадки Вішая подали до суду на компанію з виробництва гелікоптерів, вимагаючи відшкодувати збитки у 2,7 мільярда доларів. Це не помилка: нащадки зажадали відшкодувати їм усі збитки в бізнесі, які відбулися за останні роки!
Сподіваюся, що це принаймні спроба хайпанути, привернути до себе увагу. Тому що якщо Айяватт (так звуть старшого сина, спадкоємця Вішая) реально думає, що за його помилки в бізнесі має платити хтось інший, Лестеру залишається тільки поспівчувати.
І, чесно кажучи, якщо в перші пару років після смерті батька клуб розвивався по накатаній, то потім безліч управлінських рішень підкосили його.
Чи зміг би Вішай виплутатися із ситуації, коли клуб витрачав 80% доходів на зарплати та не потрапляв до Ліги чемпіонів? На це запитання впевнено не відповість ніхто – але, зрештою, ця людина, як ніхто інший, привчила нас вірити в чудеса. Очевидно інше: син упевнено вдавив кнопку "вниз", ціла низка адміністративних помилок фактично не залишила "лисицям" місця серед сильних.
Виліт у сезоні-2022/23 ще можна було назвати несподіванкою, невдачею на тлі великої конкуренції. Каспер Шмейхель пішов у Ніццу, Веслі Фофана продали за великі гроші в Челсі – але їхні наступники абсолютно не потягли, і епоха Роджерса, як і епоха Раньєрі, закінчилася безславно.
Але після повернення в АПЛ у Челсі вирішив піти вже тренер, Енцо Мареска. Керівництво довірилося спочатку Стіву Куперу, але дуже швидко його звільнило – заради Рууда ван Ністелроя, якого і тренером складно назвати. Колишній асистент тен Гага в МЮ абсолютно не міг налагодити оборону, "лисиці" колекціонували розгромні поразки – і знову вилетіли, цього разу супервпевнено.
Проблемою того Лестера було, що він продовжував серйозно закуповуватися. Скіпп, Фатаву, Джорджан Айю та інші футболісти, які не заграли, обійшлися в 91 мільйон євро – при тому, що клубу і до цього загрожувало зняття очок за невідповідність фінансовому фейр-плей.
Після цього терпець увірвався й у Варді – бомбардир із нізвідки вважав за краще в 38 років піти в заштатний Кремонезе, ніж брати участь у глибокому зануренні.
За відчуттями, "лисиці" продовжують іти хибним шляхом. Вони ставлять на підписання гучних імен: таких, як 38-річний воротар Асмір Бегович, володар рекорду Книги Гіннеса як автор найдальшого голу.
В АПЛ справа була, коли Бегович ще з воріт Стока застав зненацька Артура Боруца з Саутгемптона. Але це було давно, а зараз Асмір – просто мертвий актив, який швидко травмувався в "міксері" Чемпіоншипа.
Очковий штраф прилетів, коли кожен пункт був на вагу золота. "Лисиці" отримали всього -6, але саме через це замість 19-го місця йдуть 22-ми, у зоні вильоту.
Провал на полі, втім, це абсолютно не скасовує: команда з Айю, Патсоном Дакою, Хамзою Чаудрі, Янніком Вестегором та іншими гравцями, які й в АПЛ котирувалися дуже високо, йде нижче за суперників, чиї бюджет і вартість складу кратно менші.
За останні три роки шанс отримували 7 тренерів. Точніше, 7 з половиною: у поточному сезоні після відставки Марті Сіфуентеса (якщо ви не знаєте, хто це такий, то нічого не втратили) шанс отримав ексчемпіон.
Енді Кінг саме в чемпіонському сезоні грав мало, але загалом провів за "лисиць" 379 матчів – йому дали потренувати чотири матчі, але всі чотири він програв. Кінга замінив Гарі Роуетт, чия тренерська кар'єра в попередні 20 років була зовсім уже скромною...
Уболівальники Лестера були не менш красивою складовою дива, ніж Варді чи Шмейхель. Те, як Лінекер роздягався, а зірковий снукерист Марк Селбі розтягував прапор клубу після перемог, стало частиною культури. Але про твір найвідоміших музикантів, які так люблять футбол, що написали гімн Прем'єр-ліги, Лестер став забувати.
Лестер перестав бути андердогом, перестав навіть намагатися ним виглядати. Клуб не шукає нових Марезів і Канте в нижчих лігах – а замість цього кидається на все яскраве і блискуче. І зараз, коли клуб впритул наблизився до найгірших часів у своїй історії, хочеться побажати йому хоча б через жорстку обмеженість у виборі повернутися до витоків.