Як грали договірні матчі в українському футболі

Максим Розенко поспілкувався з ексголкіпером Таврії та збірної України Максимом Левицьким, який не приховував суворих реалій українського клубного футболу кінця 90-х.

"У сезоні 1997/98 створений "кооператив" втопив одеський Чорноморець, — пригадує Максим. — Таврія теж стояла на вильоті, але в останньому турі ми виграли, і в Першу лігу відправилися моряки. Ми знали, що переможемо тернопільську Ниву. Завдання було дозволити забити їхньому грузинському нападнику (судячи з усього — Автандилу Капанадзе, який в тому сезоні забив 15 голів і став четвертим в списку бомбардирів чемпіонату — прим. М.Р.).

Щоправда, тренер підійшов, сказав: "Тебе це не стосується". Перший тайм ми грали без всякого сценарію. Забили два голи. Потрібно було допомогти забити їхньому форварду. Грузин вийшов віч-на-віч — я потягнув. Ще раз пробив — штанга. Наші вже почали розступатися. Народ на трибунах швидко все зрозумів, став свистіти. Нападник з подивом дивився на мене. Я розвів руками: "Пропускати не буду. Нехай призначають одинадцятиметровий, заб'єш з пенальті". Скосили його в штрафній — свисток судді мовчить. Ще раз завалили. Арбітр не реагує. Гравці підходять до нього, він у відповідь: "А зі мною ніхто ні про що не домовлявся — грайте". Так 2:0 у Ниви і виграли.

Через пару днів відкриваю свіжий номер газети "Кримська правда". Заслужений журналіст пише, що в Сімферополі команди відверто відбували номер, трибуни свистіли і, судячи з усього, лише один гравець був не в курсі домовленостей — це Левицький. Максим тягнув, все що можна. Я посміхнувся..."