"Він нагадував бога": як Дрогба та футбол зупинили громадянську війну в Кот-д’Івуарі
Кот-д'Івуар вчора ефектно розгромив Буркіна-Фасо на КАН-2026, і це привід згадати історію, що назавжди пов'язала ці два народи.
Був 2005 рік, і Кот-д'Івуар палав у вогні громадянської війни.
Християнський Південь воював проти мусульманської Півночі, куди масово стікалися біженці якраз із Буркіна-Фасо.
І от у найтемніший для країни час, коли вбивства стали рутиною, слово взяв Дідьє Дрогба – найвидатніший івуарійський футболіст, що закликав народ до миру.
***
Надворі було 8 жовтня 2005 року, коли збірна Кот-д'Івуару прибула на арену "Аль-Мерріх" в суданському Омдурмані.
І яка це була збірна! Просто вау!
Коло Туре та Емануель Ебуе – із лондонського Арсенала; Дідьє Зокора – із Сент-Етьєна; Аруна Діндан із Андерлехта; Яя Туре вже запалював у Олімпіакосі, а Саломон Калу – у Феєнорді.
Головню ж зіркою був Дідьє Дрогба – "Вождь", як його називали в Челсі.
"Він переможець, і залишатиметься ним до кінця життя", – захоплювався Арсен Венгер.
Та того вечора "Слонам" важко було мріяти про тріумф. Вони-бо програли обидва очні матчі Камеруну, і перед останнім туром поступалися йому в таблиці. Лише перемога над Суданом та невиграш "Левів" у паралельній грі з Єгиптом принесли б Кот-д'Івуару путівку на ЧС-2006 – першу за всю історію країни.
Нічогенька зав'язка, еге ж?
Кот-д'Івуар того вечора без проблем довів клас у Омдурмані. Боротьби не вийшло – суданці лише забили гол престижу в кінці гри.
А тим часом в Яунде було жарко. Камерун повів у рахунку на 20-й хвилині, але після перерви Мохаммед Шавкі шокував трибуни – 1:1!
Оскільки "Слони" завершили матч на кілька хвилин раніше, то прямо з поля побігли до телевізора, щоб подивитися останні хвилини гри в Камеруні, від яких залежало все.
Можете уявити їхні емоції, коли арбітр на 94-й призначив "лівий" пенальті у ворота Єгипту?
А потім – коли П'єр Воме з точки вдарив у штангу?
Це було щось фантастичне, неймовірне.
І коли путівка на Мундіаль лежала в кишені, а ейфорія накрила усіх з головою, капітан збірної Сіріль Доморо попросив пресу підійти ближче. Вони стояли, обійнявшись, – уся збірна.
Слово ж взяв Дідьє Дрогба:
"Чоловіки та жінки Кот-д'Івуару! Серед нас тут гравці з Півночі, Півдня, Заходу та Центру. Ми сьогодні тут довели, що івуарійці можуть співіснувати та досягати успіху разом!
Ми обіцяли вам свято, яке об'єднає людей. А сьогодні ми благаємо вас: будь ласка, простіть!
Єдина країна Африки, яка має стільки багатства, не може вплутуватися в таку війну! Будь ласка, складіть всю зброю. Проведіть вибори, організуйте їх. І все піде на лад.
Ми хочемо відсвяткувати наш успіх з вами, тож припиніть стріляти!"
Останню фразу команда прокричала разом, стоячи на колінах.
Мабуть, то був найбільш емоційний момент за всю історію відборів на Мундіалі.
***
Йшлося-бо не про гру, а про мільйони й мільйони доль.
Громадянська війна в Кот-д'Івуарі, що почалася в 2002-му, на той момент вже забрала 5000 життів та перетворила ще 1 млн на біженців.
Етнічна та релігійна ворожнеча – страшні речі.
У 1960-90 роках Кот-д'Івуар був процвітаючою за африканськими мірками державою, якою правив колишній плантатор та друг Франції Фелікс Уфуе-Буаньї. Це при ньому івуарійці стали найбільшим у світі експортером какао.
Ну, а трохи північніше страждав народ Буркіна-Фасо, чиї лідери обрали дружбу із СРСР, а отже й злидні.
Уфуе-Буаньї впродовж десятиліть охоче приймав біженців-буркінабе, які працювали за миску каші – і тим здешевлювали виробництво какао.
Ну, але в якийсь момент приїжджих стало надто багато. У 2000 році буркінійські мусульмани склали майже третину від загального населення загалом-то християнського Кот-д'Івуару, тож захотіли і влади теж. Скоро у них і кандидат з'явився – такий собі Алассан Уаттара.
І знаєте, що зробили корінні? Тупо не пустили їх на вибори.
З того і почалася ця війна, що змусила християн тікати з Півночі, а мусульман – з Півдня.
Фронт же скоро стабілізувався по річках.
Той факт, що паралельно у футбольній збірній уродженець Півдня Дрогба чудово ладнав з братами Туре, які походили з мігрантів, нагадував майже диво.
"Коли вони перемогли і звернулися до народу, вся країна – кожна людина, кожен дім були щасливі. Того дня ми всі забули, що країна все ще розділена", – пригадує журналіст Хассан Омар, що тоді був студентом.
А ще додає, що жоден інший гравець, крім Дідьє, не мав би такого впливу: "Дрогба був богом для нас, тож міг говорити від імені мас".
На це нападник лише знизує плечима:
"Звісно. Бо передусім я не гравець Челсі чи ще когось, а один з івуар'є".
***
Їхнє звернення тижнями крутили на ТБ в Абіджані, ніби мантру.
Телевізійники-бо теж хотіли миру, як і середній клас, і більшість простого народу.
А от з елітами було складніше.
Повстанці на чолі з Гіймом Соро надійно укріпили ставку в Буаке, що за 300 км від Абіджана, де, в свою чергу, вперто відмовлявся від компромісу президент Лоран Гбагбо. У нього було менше військ, але столицю захищав французький контингент.
І що тоді зробив Дрогба?
Після виступу Кот-д'Івуару на ЧС-2006 він, південець, приїхав на повсталу Північ без охорони – під чесне слово польових командирів, які хотіли його побачити.
Кадри в'їзду Дідьє в Буаке нагадували тріумф римського імператора.
Ось він, Дрогба, з трофеєм Найкращому гравцеві Африки!
Ось він дарує Соро свої бутси, і той дякує!
Навколо все ще купа озброєних людей, але основа натовпу просто пила пиво і співала пісень на честь улюбленого гравця країни.
Лише після тієї нечуваної поїздки політики нарешті підписали перемир'я з умовою, що невдовзі вони разом, Північ та Південь, проведуть чесні вибори, на яких оберуть президента.
"Враховуючи, що Дрогба народився в тому ж районі, що й Гбагбо, у той момент він нагадував бога", – писав Остін Мерріл для Vanity Fair.
Але й це ще була не кульмінація.
***
3 червня 2007-го Кот-д'Івуар мав зіграти в Абіджані проти Мадагаскару у відборі на КАН, проте Дрогба наполіг перенести гру в Буаке.
Так-так, до оплоту повстанців!
Там все ще ходили вулицями їхні патрулі, готові розстріляти будь-яку загрозу з Півдня, проте футболісти призупинили війну, і Гбагбо не міг стояти осторонь. Він зібрав охорону – і поїхав на матч теж.
Феєричне видовище – вожді двох ворожих таборів зустрілися на футбольному стадіоні, аби повболівати за спільну збірну!
"Це було повне божевілля. Ми їхали зі збірною до стадіону, а за нами купа машин з військовими. Вони так хвилювалися, що у них зброя випадала з рук. Але всередині стадіону урядові війська та повстанці проскандували вітання одні одним", – розповідає Мерріл.
"Це було щось значно більше за футбол. Я був в Абіджані. Усі заклади, фабрики припинили роботу о 12-й. Хтось пив пиво, хтось шампанське. Ми були такі щасливі", – ділиться пережитим Омар.
У Мадагаскару й так шансів не проглядалося ніяких, а у такій атмосфері...
Саломон Калу відкрив рахунок вже на 12-й хвилині, а на 90-й крапку поставив, обігравши воротаря, звісно ж, Дрогба.
Коли він забив 5-й гол Кот-д'Івуару, то побіг біговою доріжкою, ніби виконуючи коло пошани, а за ним збірна і фанати, що спустилися з трибун, і навіть повстанці з автоматами, що були замість стюардів.
"Я завжди знав, що ми зможемо об'єднати людей швидше, ніж політики", – констатував Дрогба в 2011-му. "Країну розділяли лише політики. Футболом нам вдалося об'єднати народ".
***
Звісно, не все було аж так гладко.
Гбагбо знав, що програє демократичні вибори, тож відтерміновував їх так довго, як міг.
Вичерпавши останні аргументи, він навіть спробував почати нову громадянську війну у 2010-му, але цього разу Франція вже не підсобила – і у квітні 2011-го Гбагбо арештували й доправили в Гаагу на суд.
Новим лідером Кот-д'Івуару став Уаттара, і хоча проблем повно, країна лишається форпостом Заходу в час, коли Сахель наводнюють російські найманці.
Дрогба, своєю чергою, одразу після виборів очолив Комісію з примирення як найбільший моральний авторитет на вулицях:
"Я знаю, як постраждала моя країна і знаю, що ніхто не хоче повторення. Нам усім треба сісти разом і знайти причини, чому так сталося, аби ніколи більше ми не воювали".
Браво!
В кар'єрі Дідьє надалі було ще дуже багато тріумфів – 4 виграні АПЛ, 4 Кубки Англії, Ліга чемпіонів-2012. Він брав титули у Туреччині і США, введений до Залу слави англійського футболу і плоско жартує в ролі ведучого церемоній ФІФА та France Football.
Разом з тим, Дрогба й зараз не вагається, коли його запитують про головний здобуток у житті:
"Трофеї, кубки – я виграв їх чимало. Та ніщо не зрівняється з тим, щоб допомогти виграти мир своїй країні. Я так цим пишаюся! І за це мені не потрібно жодного шматка срібла для вшанування..."
Телеграм-канал автора: Футбольні історії
