"На фронті рубався, як лев". Пам'яті колишнього футболіста збірної України Романа Максимюка
Новина про загибель на фронті колишнього гравця збірної України Романа Максимюка сколихнула всю футбольну спільноту. Через різні обставини він не зміг повною мірою реалізувати свій талант, хоча провів доволі яскраву кар'єру.
У найважчий для країни час Максимюк став на захист Батьківщини, за яку віддав найдорожче – своє життя.
"Чемпіон" пригадав основні моменти кар'єри Романа Максимюка, який мріяв після війни повернутися у футбол.
Футбольний самородок з Івано-Франківщини
Шлях Романа Максимюка у великий футбол дещо нагадує кар'єру Івана Яремчука. Обидва не проходили підготовку у футбольних школах провідних клубів, а пробивалися до еліти з регіональних команд.
Максимюк народився 14 червня 1974 року в селищі Битків Івано-Франківської області. У четвертому класі почав займатися футболом у ДЮСШ Надвірної. До райцентру було 15 кілометрів. Автобус ходив тричі на день, а тому іноді доводилося долати цю відстань пішки.
У 17 років Роман дебютував у дорослому футболі за Прикарпаття – це сталося в останньому чемпіонаті Радянського Союзу. Пробитися до основного складу івано-франківців одразу не вдалося, тож згодом він виступав за чортківський Кристал, київський ЦСКА та надвірнянський Бескид.
Попри чудові фізичні дані, Максимюку бракувало технічної оснащеності й тактичного вишколу. Його колишній одноклубник по Прикарпаттю Петро Русак пригадував слова тренера, звернені до молодого футболіста: "Романе, якщо ти десь заграєш, то я закінчу з футболом".
Утім, скептицизм тренера не справдився. Після повернення Прикарпаття до Вищої ліги Максимюк провів у складі рідного клубу два з половиною сезони й привернув увагу відомих команд.
Яскравий спалах у Санкт-Петербурзі
Взимку 1998 року Максимюк перейшов до російського Зеніта, який очолював Анатолій Бишовець – колишній гравець київського Динамо. До Санкт-Петербурга українець потрапив за сприяння Леоніда Колтуна, який допомагав Бишовцю. Команда саме шукала лівого півзахисника, і 23-річний Максимюк відповідав вимогам тренерського штабу. З-поміж 21 гравця на перегляді вибір зупинили на ньому.
Доволі несподівано уродженець Івано-Франківщини став одним із провідних гравців Зеніта. У першому колі пітерці навіть очолювали турнірну таблицю чемпіонату Росії, а Максимюк був одним із найрезультативніших футболістів команди.
У 1999 році Зеніт здобув Кубок Росії, а одним із героїв фіналу став українець. У вирішальному матчі проти московського Динамо, який завершився перемогою петербуржців з рахунком 3:1, Максимюк забив третій гол своєї команди.
Виступи в Санкт-Петербурзі допомогли Роману отримати виклик до збірної України. Дебют за національну команду відбувся 19 серпня 1998 року в товариському матчі проти Грузії, який українці виграли з рахунком 4:0.
За короткий час маловідомий футболіст став одним із найяскравіших гравців російського чемпіонату. Цілком логічно, що у Києві вирішили повернути самородка на Батьківщину.
Перехід у Динамо: невикористаний шанс
В одному з інтерв'ю Максимюк зізнався, що з дитинства мріяв про київське Динамо. У січні 2000 року він став частиною столичного клубу. Перспективи виглядали грандіозними: постійна участь в Лізі чемпіонів, а ще й збірна України, яку в тому ж році очолив легендарний Валерій Лобановський.
Проте виграти конкуренцію у Віталія Косовського та Валентина Белькевича Максимюку не вдалося. Бути гравцем резерву та грати за Динамо-2 – було не найкращим варіантом для 26-річного гравця, який звик до провідних ролей.
Залишався один варіант – перехід в інший амбітний клуб. Попри чемпіонський титул та виграний Кубок України, період в Динамо не став стрибком в кар'єрі.
Ігрова залежність, яка зіпсувала кар'єру
Перехід до Дніпра став ковтком свіжого повітря для Максимюка. У той час президент клубу Ігор Коломойський почав активно підсилювати команду досвідченими гравцями. Разом із Максимюком до Дніпра прийшли ще троє динамівців – Сергій Коновалов, Володимир Мазяр та Володимир Єзерський.
Коломойський погодився платити таку ж зарплату, як в Динамо. Ба більше, власник погодився одразу виплатити суму річного контракту.
"Невдовзі після приїзду до Дніпра зустрів на клубній базі Ігоря Валерійовича. Підійшов до нього. Сказав, що хочу придбати квартиру, попросив виплатити мені зарплату за 12 місяців. Коломойський відповів: "Без проблем" і незабаром я придбав квартиру в Києві", – розповідав Чемпіону Максимюк.
Великі гроші завжди мають зворотню сторону. У Романа була ігрова залежність, яку він тривалий час не міг подолати. Походи в казино ледве не вартували футбольної кар'єри.
"За три місяці програв в казино все, що в мене було. Плюс машина в ломбард була здана. Audi A8 у мене була. Разом із машиною це біля 300 тисяч доларів. Це тільки в Дніпрі", – розповів футболіст в інтерв'ю ютуб-каналу "Бомбардир".
Лудоманія негативно позначилася на особистому житті Максимюка. Він розійшовся з першою дружиною Тетяною, яка згодом вийшла заміж за гравця Динамо і збірної України Олександра Алієва.
Після Дніпра Максимюк мав варіант із продовженням кар'єри в Металісті, але обрав Волинь, адже в Луцьку не було казино. Це місто стало рідним для футболіста. Там він вдруге одружився та створив нову родину.
Поламана тренерська кар'єра та робота в супермаркеті
Після 30-ти Максимюк ще пограв у Казахстані та Чорноморці. Проте завершувати кар'єру приїхав до Луцька. Під керівництвом Віталія Кварцяного він розпочав тренерську діяльність – асистентом та виконувачем обов'язків головного тренера Волині U-19.
Улітку 2015 року Максимюк увійшов до тренерського штабу рівненського Вереса, де допомагав Олегу Луткову. Однак уже в жовтні залишив клуб, пояснивши рішення проблемами зі здоров'ям.
У січні 2017 року Максимюк очолив ФК Тернопіль, однак уже за кілька днів залишив посаду. Наступного дня після його призначення журналіст Ігор Циганик оприлюднив свідчення футболіста Євгена Малика, у яких Максимюка звинувачували в організації договірних матчів.
Сам тренер заперечував свою причетність до цього, а згодом заявляв, що скандал зруйнував його тренерську кар'єру. За словами Максимюка, Генеральна прокуратура не знайшла доказів його участі в договірних матчах.
"Мене викликали в Генпрокуратуру, я давав свідчення. А переді мною дві години свідчення давав Ігор Циганик. У нас взагалі очорнити людину можна одним словом. Генпрокуратура провела розслідування. Доказів моєї участі в договірних матчах не знайшли. Сказали: "До вас немає претензій, вибачте!". Але після цієї історії мене вже ніхто не запрошував працювати тренером", – розповідав ексфутболіст в інтерв'ю Чемпіону.
Після скандалу з ФК Тернопіль Максимюк більше не отримував пропозицій тренерської роботи. Потрібно було утримувати родину, тож колишній футболіст влаштувався вантажником у супермаркеті в Луцьку.
"Родину потрібно було годувати – син Ігор і донька Дарія підростали. Тому влаштувався простим вантажником в супермаркеті й саме на цій посаді зустрів повномасштабне вторгнення", – розповів Максимюк.
На фронті рубався, як лев
Від початку повномасштабного вторгнення Росії Максимюк долучився до допомоги українським захисникам. Спочатку брав участь у благодійних ветеранських матчах, а восени 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. Роман служив у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді.
За словами побратимів, Максимюк відзначався мужністю та відданістю військовому обов'язку. Недарма про нього говорили: "На передовій рубався, як лев".
30 січня 2025 року футболіст востаннє вийшов на зв'язок із рідними. Він повідомив, що вирушає на позиції на Покровському напрямку, після чого зв'язок із ним обірвався. Відтоді Максимюк вважався зниклим безвісти.
У червні 2025 року збірна України вшанувала Максимюка перед матчем із Канадою, зробивши командне фото з його військовим кітелем і футболкою Волині, за яку він зіграв найбільше матчів у кар'єрі.
У жовтні 2026 року його загибель підтвердили за результатами ДНК-експертизи. Про це повідомила дружина Віра Максимюк, яка разом із родиною тривалий час сподівалася на його повернення.
На футбольному полі Роман Максимюк завжди боровся до кінця, віддаючи всі сили заради перемоги своєї команди. Таким самим бійцем він був і на війні, до останнього захищаючи Україну від російського агресора. Саме таким – самовідданим і незламним – Максимюк назавжди залишиться в пам'яті.