Ще не сказав останнього слова у футболі. Що говорять в день народження Блохіна близькі та одноклубники

Олег Блохін святкує 72 день появи на світ. У знаменну дату ми поспілкувалися з важливими людьми в житті найкращого гравця у історії українського футболу, легенди київського Динамо та тренера, який вивів збірну України у чвертьфінал чемпіонату світу.

На питання Чемпіона відповіли Володимир Безсонов, Анатолій Дем’яненко та донька Олега Володимировича Ірина.

Переможець Кубка володарів Кубків Володимир Безсонов згадує про свого друга часів гри в Динамо наступне:

"Він був великим футболістом, великим у всьому. І він це довів своєю грою. Практично, скільки грав, стільки він найкращим бомбардиром був. Його швидкість, обведення, удар – у нього все було на вищому рівні. На виходах чудово грав... У нього не було слабких місць".

Що стосується особистих якостей, то за словами Безсонова, Блохін був "прекрасною" людиною. Але згадувати будь-які історії відмовився, хоча, за власними ж словами Безсонова, вони з Блохіним тісно спілкувалися: "На той час, коли ми були неодруженими". Згадувати якихось історій не доводиться, бо гуляти, за словами Безсонова, було ніколи:

"Ми 300 днів на рік сиділи на базі. Все спілкування було на базі і на футбольному полі".

Анатолій Дем'яненко піднімав над головою 13 титулів у складі Динамо як футболіст. З "біло-синіми" він ставав чемпіоном України вже як тренер. А ще, як і Безсонов, не один рік провів з Блохіним у одній команді пліч-о-пліч. Про зіркового партнера Дем'яненко сказав наступне:

"Хороший гравець, хороша людина, з якою не було проблем. Коли я прийшов у Динамо й був молодим, він мені допомагав. В нас склалися дуже гарні стосунки. Гравець та Людина з великої літери. Слова, які найкраще характеризують Олега Володимировича? Професіонал. Найкращий футболіст. Стільки грати на такому рівні!

Чи міг би Блохін ще принести користь сучасному футболу як тренер? Думаю, так. Тому що досвід у нього величезний. Той величезний успіх на чолі збірної… Він має вагомі знання. Якщо людина стільки грає на високому рівні, усе це відкладається. У якості кого – клубу чи збірної – краще Блохін як тренер? Це важке питання. Вважаю, він добре себе проявив і там, і там".

Та найкраще про Олега Блохіна може розповісти його донька Ірина Блохіна.

"Тато для мене… це джерело всього. Ми – родина, але я завжди пам'ятаю, що те, що тато зробив для країни – це неймовірно. Він завжди є для мене прикладом. Як людина, як тренер. Він багато зробив для мене, вклав у те, що я працюю як тренер. Для мене він став прикладом у всьому.
Дуже важливо, щоб поруч були ті люди, які не просто говорять "Я великий!", а доводили це діями, реальною справою. Тато – це джерело спорту, й джерело в спорті для мене.

Чи варто тату повернутися на тренерську лаву? Я бачила його становлення як тренера. Але я бачила ще й те, як він грає. Збірна чи клуб? В клубі це одна праця, щоденні дуже важливі кроки… Але я завжди згадую те, що він зробив зі збірною (на ЧС-2006 – прим. ред). Я теж працюю в якості тренера, і згадую його роботу як зразок. Він був тим, хто надав нам усім те, що називається відчуттям України. Він об'єднав нас. Найголовніше, що йому вдалося – створити Команду. А це вдається не кожному.

В мене до нього потім було багато питань, і він так і сказав: "Я поставив собі за мету створити команду". Його сильна риса – уміння відноситися з повагою до кожного. Від охоронця до кожного члена тренерського штабу. Звісно, ми всі знаємо його характер. Але він мав і достатньо терпіння, надавав шанс кожному.

Чи вистачило б тату здоров'я для нового виклику в якості тренера? Проблеми зі здоров'ям у тата почалися тоді, коли почав відчувати, що його не цінують у клубі. Коли він повернувся… У нього завжди була мрія – очолити Динамо. Він не хотів їхати в жоден іноземний клуб. Він хотів працювати в Динамо завжди.

Я великий вболівальник футболу, і саме в якості такого вболівальника скажу, що він проклав шлях для перемог наступному тренеру. Він міг зробити з Динамо більше, але ніхто не надав шанс! Для мене все трошечки пішло… [не туди]. Не так, як хотілося.

Таких людей треба цінувати. У нас їх залишилося небагато. Про них треба робити фільми, слухати, писати, щоб вони передавали свій досвід… І треба, щоб він був не поруч з федерацією (УАФ – прим.ред.), не для галочки, потрібно, щоб він передавав і навчав. Він ще може зробити багато. Але його не цінують".