Посадили президента федерації та 5 його заступників, один наклав на себе руки, – як українець тренував у Китаї команду мафіозі
У відвертій розмові з Максимом Розенком знаменитий український тренер Леонід Колтун розповів, як в Піднебесній боролися з корупцією у футболі, хто спробував зробити з нього "ручного" тренера і що йому дав досвід роботи в Китаї.
Віза за годину
– Леоніде Яковичу, в Китаї ви опинилися у 2000 році. Як це відбулося?
– Випадково. З української тренерської орбіти я випав в 1999-му, після того, як за особистою ініціативою пішов з поста наставника Дніпра.
Кілька місяців був у творчій відпустці. Потім щастя впало на мене прямо з неба. В одному з київських ресторанів разом з Анатолієм Бузником зустріли професора з Національного університету фізичного виховання і спорту. У нього в аспірантурі працював китаєць, який в Піднебесній займав високе положення і мав відношення до команди Цзянсу Сайнті з міста Нанкін.
Китаєць сидів в ресторані поруч з професором. Розговорилися. З'ясувалося, що команді потрібен новий тренер. Азіат запитав, чи готовий завтра вилітати в Нанкін. Я був готовий. Представник Піднебесної прямо з ресторану зателефонував президенту клубу. Вже наступного дня ми відправилися в Китай. Візу китаєць мені оформив за годину.
– Якось занадто легко вийшло.
– Складнощі були попереду. Я їхав на "перегляд". Мав тренувати молодіжну команду. Правда, зарплату запропонували таку, що більшість тренерів Української Прем'єр-ліги мені б позаздрили.
Але перш ніж мова зайшла про гроші, тричі зустрічався з керівниками фірми, яка фінансувала команду. Розповідав їм по 4 години на кожній зустрічі, як буду тренувати, на які результати розраховую. Що потрібно змінити в команді. Потім з'ясувалося, що з тренером першої команди Желько Баньячем виникли якісь проблеми. І мені запропонували очолити першу команду.
– Хто фінансував Цзянсу Сайнті?
– Велика компанія, що спеціалізувалася на суднобудуванні, машинобудуванні і легкій промисловості. Компанія орендувала клубну базу з десятьма полями. Також в нашому розпорядженні був просторий манеж і готель з їдальнею, 40-тисячний стадіон, на якому команда проводила домашні матчі. В середньому на кожен поєдинок приходили 35 тисяч уболівальників.
– Більшу частину часу команда проводила на базі?
– До мене китайці проводили там шість днів в тиждень. Ходили парами за руку в їдальню і на тренування. Як діти в таборі або школі. Лише по неділях хлопців, у яких вже були сім'ї, відпускали до рідних. Я цей режим намагався трохи полегшити.
Як 100 тисяч доларів перетворюються в десять
– Яке місце в китайському табелі про ранги займав Цзянсу?
– Команда грала в другому за рангом вітчизняному дивізіоні. Мій прихід багато хто сприйняв в багнети. Генеральним директором клубу виявився відомий китайський мафіозі, який хотів зробити з мене ручного тренера. Мені влаштували кілька іспитів. Намагалися знайти якісь вади в моїй кваліфікації. Але я успішно пройшов випробування і підписав контракт.
– На який термін?
– На 4 місяці – до кінця першості. З підписанням угод китайці максимально перестрахувалися. За час роботи в Піднебесній укладав з клубом контракт шість разів (!).
– Як вам вдалося переконати засновників Цзянсу Сайнті, що з вибором українського тренера вони не помилилися?
– За друге коло ми піднялися з сьомого місця на перше. Фінішували третіми. Три команди набрали однакову кількість очок. Лишилися на третьому місці за додатковими показниками – співвідношенню забитих і пропущених м'ячів. Для виходу в елітний дивізіон не вистачило одного гола.
– Для вас це було ударом?
– Ще й яким! До того ж це сильно позначилося на розмірі преміальних. За перше місце мені як головному тренеру обіцяли 100 тисяч доларів. За друге – 50 тисяч. За третє – тільки 10 тисяч.
– Що для вас було найскладнішим на початковому етапі роботи?
– Відрізняти підопічних – для мене всі вони були на одне обличчя. Довелося розпорядитися, щоб на тренуваннях вони грали в футболках з номерами. Так їх ідентифікував. Але поступово з цим завданням впорався.
Непросто було звикнути до клімату – на півдні Піднебесної неймовірна спека. Днем – просто плавильна піч: вище 40 градусів в тіні. Притому, що типовий розпорядок дня в Китаї: сніданок – о 8:00, обід – в полудень, вечеря о 18:00. Клімат, життєвий уклад – все інше.
3 мільйони юанів
– Китайську футбольну громадськість здивував підйом Цзянсу Сайнті?
– Звучали різні версії з цього приводу. На один з наших поєдинків навіть була запрошена бригада арбітрів з Південної Кореї. Це сталося вперше в історії Китаю. Однак рецепт перемог був простий – мені вдалося налагодити командну дисципліну і урізноманітнити тактичну виучку гравців. Знизив тривалість тренувань. До мого приходу в Санті практикувалися тригодинні заняття. Але збільшив їх інтенсивність. Це принесло свої плоди.
– Скільки в команді було легіонерів?
– Троє – таким був ліміт в нашому дивізіоні. Два бразильця і нігерієць. Намучився з ними! Південноамериканці на першому ж занятті відмовилися тренуватися. Мотивували відмову втомою. Довелося їх струсити. Трохи підтягнув. Але дисципліна все одно не стала їх коником. Довелося продавати. Працевлаштували в Європі – одного в Порту, другого в швейцарський Ксамакс.
– З місцевими гравцями швидко знайшли спільну мову?
– Як тільки почав їх розрізняти. Прізвища було непросто вивчити, називав їх українськими іменами. Умовний Мик Чин Ер стал Миколою, Пет Янг Хол – Петром. Також команді довелося вивчити кілька наших слів. Що таке передача, пас вони розуміли.
Воротареві було 33 роки. Любив випити, погуляти. Грав у карти. Все йшло до завершення кар'єри. Поговорив з ним відверто. Сказав, що вірю в його талант. Хлопець змінився. Почав грати так, що до нас подивитися на нього зачастили скаути клубів Суперліги.
– Підопічні часто порушували спортивний режим?
– Особливих ексцесів не було. Хлопці пили пиво, причому в помірних дозах. До нас їм дуже далеко.
– З харчуванням на базі було все нормально?
– Спочатку – не дуже. База була за містом, кухар сільський. Хтось збагачувався на цьому. Та ж система, що і в нас. Бачу – футболісти ходять голодні. Довго терпів, але потім сказав, мовляв, команда буде жити в місті перед грою.
А в місті – це значить шведський стіл. Їж, скільки забажаєш. Команді це сподобалося. Стали виїжджати в місто на день раніше. П'ятизірковий готель, харчування. Життя вдалось. Мій авторитет в команді ще більше зріс.
– Українських гравців запрошували?
– У 2004 році пів сезону грав Нагорняк. Сергій прийшов вільним агентом, але все одно непогано заробив. Також взяли хлопця з Бородянки.
– Незадовго до вашого приїзду у китайській лізі відбувся цілий ряд скандалів з договірними матчами.
– Так, але місцева влада швидко навела порядок. Суддям було офіційно оголошено: протягом тижня віддати у федерацію всі хабарі, отримані від клубів. Принесли близько 3 мільйонів юанів. Один рефері не здав 45 тисяч, так його посадили на десять років. По-моєму, так і помер у в'язниці.
– Посадили тільки суддів?
– Ще президента федерації та п'ять його заступників. Один наклав на себе руки. Розслідування тривало два роки, прослуховували телефони суддів і функціонерів.
– Був скандал і з вашим Цзянсу Сайнті. В курсі?
– Наш генеральний директор вирішив продати гру. Так його і ще п'ятьох гравців дискваліфікували довічно. Завдяки йому і поїхав з Китаю. Цей мафіозі зробив моє перебування в команді нестерпним. Ще й лівих легіонерів весь час намагався підсунути – напевно мав свій інтерес. Коли президент компанії-засновника клубу змінив місце роботи, я зрозумів, що мої дні в команді закінчуються.
– Але до цього ви пережили в Китаї пандемію SARS – атипову пневмонію. Вас дійсно відправили за місто в барак на карантин?
– Таке не забувається. На той момент у футбольному плані все складалося чудово. Йдемо на першому місці. Життя вдалось! І тут як фільм жахів. Атипова пневмонія постукала в двері. Магазини, ресторани, торгові центри – все закривається. Поліція. Собаки. Чотири місяці карантину. У Китаї паніка.
Чемпіонат призупинили, хотів полетіти додому. Їду в аеропорт. Трохи застудився. Там тепловізори, у мене температура 37,5. Забрали документи та телефон, відправили за місто в барак на карантин. Там близько 200 людей. Всі в шоці. Мені взагалі весело – телефону немає, мови не знаю. Пожалкував, що до цього не навчився медитації.
– Довго там пробули?
– 10 днів. Харчування трохи гірше, ніж в 5-зірковому готелі – раз в день привозили коробку рису. Коли вийшов звідти – землю цілував. Навіть у футболі у мене такого стресу не було. Тоді ж весь світ був приголомшений. Через місяць після карантину почали випадати зуби. З'явилися проблеми з суглобами. Потягнуло додому.
– Загалом в Цзянсу Сайнті нормально заробили?
– Більше, ніж за всю свою 25-річну тренерську кар'єру. Скільки обіцяли, стільки й платили. Розрахунок проводився 28-го числа кожного місяця. Гроші на карту, знімав в банку. Важко було в іншому – поспілкуватися, посидіти нема з ким.
Китайську так і не вивчив. Дуже складна мова. Зараз, правда, про цей етап кар'єри згадую з ностальгією. У Піднебесній навчився тому, чого мені не вистачало в моїй ігровій і тренерській кар'єрі – терпінню. Ця риса характеру вже більше 15 років дуже допомагає мені в житті.
Китайська тренерська плутанина
Леонід Колтун був єдиним в історії Цзянсу Сайнті фахівцем, який тричі очолював команду. Вперше це сталося у 2000 році, коли українець змінив на тренерському містку югослава Желько Баньяча.
У 2001 році Колтун поступився місцем сербу Бошко Античу, який працював зовсім недовго. Пізніше команду очолив китаєць Лі Пін'юй. Його у 2002 році змінив Леонід Колтун.
У 2004 році клуб довірили місцевому фахівцеві Чи Шанбінь, але в цьому ж сезоні на тренерський місток повернувся Колтун. У 2015 році Цзянсу Сайнті менше року тренував румун Дан Петреску. У 2017 році – італієць Фабіо Капелло (також менше року).
Особова справа:
Леонід Колтун. Народився 7 вересня 1944 року в Харкові.
Виступав на позиції воротаря за команди: Авангард Харків (1961-65), Суднобудівник Миколаїв (1965-67), Зірка Кіровоград (1967-70), Дніпро Дніпропетровськ (1970-78).
Працював в тренерському штабі Дніпра (1980-91) і Зеніта з Санкт-Петербурга, Росія (1996-98).
Головний тренер: Ротор Волгоград (1991), Ворскла Полтава (1992), Нива Тернопіль (1992), Евіс Миколаїв (1992-94), Полісся Житомир (осінь 1994-го), Металург Запоріжжя (1995), Торпедо Запоріжжя (1998-99 ), Дніпро (1999), Цзянсу Сайнті Нанкін, Китай (2000-04, з перервами).
Максим Розенко, Чемпіон
Відповідальний редактор – Микола Дендак