Ляпи Чанова, "крадіжка" тренера, сейви Леманна. Як невдахи чемпіонатів вигравали єврокубки

Сьогодні, 21 травня, трофей Ліги Європи розіграють Тоттенгем та Манчестер Юнайтед – і хто б із них не виграв трофей, переможець увійде до історії футболу. Справа в тому, що ці команди, посівши два перші місця в європейському турнірі, зараз займають 16-те та 17-те місця в чемпіонаті Англії. Повний, беззаперечний провал для обох у внутрішній першості – проте, тим не менш, одна з команд врятує сезон.

Користуючись нагодою, ми вирішили розповісти про головних невдах серед чемпіонів та головних чемпіонів серед невдах: про команди, які вигравали єврокубки, не потрапивши навіть до першої десятки своїх чемпіонатів.

Астон Вілла

Що: Кубок чемпіонів

Де: на 11-му місці

Коли: сезон-1981/82

Кожний суперник Астон Вілли у поточному розіграші Ліги чемпіонів проходив у підтрибунному приміщенні повз "вухастий" трофей. Клуб з Бірмінгема так наголошував: він у цьому турнірі – не випадковий гість, не вискочка, а команда з досвідом перемоги.

Історія у Астон Вілли солідна, навіть велика – але дуже нерівномірна. У трофейній залі, безумовно, є, що показати: сім чемпіонських титулів, сім Кубків Англії... Ось тільки 6/7 кожного з цих комплектів здобуто більш ніж 100 (!) років тому. Вілла – один із найдавніших клубів світу, на зорі появи футболу вона була безумовним грандом (Вест Гем грає в тих же кольорах саме тому, що взяв кольори "віланів"), але після Другої світової це був звичайний клуб, колись у середині таблиці – колись у нижчій лізі.

Початок сімдесятих – безальтернативно найгірший відрізок в історії клубу, це єдиний час, коли "вілани" грали у третьому дивізіоні. Звідти команда виповзла, але її перебування у другому дивізіоні нікого не дивувало – і Рон Сондерс у 1974 році запрошувався під дуже просте завдання: вивести в еліту. Казки ніщо не віщувало: звичайний, дуже суворий тренер був звільнений з Ман Сіті до кінця попереднього сезону, а попередні місця роботи та амбіції були не ті, щоб вигравати великі титули. Щоправда, виграш Кубка Ліги ще у статусі команди нижчої ліги вже натякав, що на щось велике чекати можна.

Сондерс швидко вивів команду до вищого дивізіону, але Вілла цілих п'ять років була не більше, ніж міцним середняком, який і в трійку не входив жодного разу. Ніхто не міг припустити, що ця команда подарує казку крутішу, ніж у Лестера. Щоправда, сам Сондерс хепі-енду не дочекається.

У ході чемпіонського сезону-1979/80 Сондерс задіяв 14 осіб. Семеро взяли участь у всіх 42 турах, двоє, навпаки, грали дуже мало. Навіть на той час такий мінімум ротації був винятковим, зараз, гадаю, умовний Конте спробував би вбити президента за таку коротку лаву. Натомість Гарі Шоу в сезоні, під час якого гравцеві виповнилося 20 років, зіграв близьку до 100% кількість часу. Він був такий чудовий, що скоро Марадона проситиме у нього футболку.

До Марадони, втім, ще потрібно було дійти.

Сезон-1981/82 (ще один лестерський флешбек) складався для Вілли катастрофічно погано. Ви вже знаєте, що "вілани" закінчили на 11-му місці – але більшу частину сезону команда була набагато нижче. Більшість тієї команди той титул виграла у віці, близькому до пенсійного (і знову напрошуються паралелі з Лестером), і коли потрібно було грати ще й у Кубку чемпіонів, пішла серія поразок.

На тлі цього Сондерс намагався вибити довгий контракт, щоб збудувати нову команду. На початку 1982-го він вимагав керівництва трирічний контракт, а керівництво захотіло "у відповідь" зменшити йому зарплату. У результаті Сондерс подав у відставку, а на його місце керівництво призначило колишнього помічника (Лестер вже набридло згадувати) на ім'я Тоні Бартон. Звичайно ж, керівництво всі проклинали... Але час показав, що це рішення не таке й безглузде.

Це зараз ми говоримо про успіх Вілли як про річ у собі, а пара поколінь фанатів зітхали, вважаючи саме 1982-й найреальнішим шансом Динамо виграти Кубок чемпіонів. Ще за Сондерса "вілани" вибили ісландський Валюр та берлінське Динамо, але команда Лобановського була суперником зовсім іншого масштабу. 

"Після перемоги над Динамо ми повірили, що здатні виграти трофей", – сказав пізніше півзахисник Вілли Гордон Кованс.

Ляпи Чанова на "Вілла Парк" назавжди увійшли в епос Динамо. Воротар киян перший м'яч Вілли пропустив (від Шоу) з нульового кута, при другому помилився на виході – а більше голів у всій дуелі не було. До інших причин поразки можна назвати звичний недолік практики (чвертьфінали грали на початку березня, коли чемпіонат СРСР ще не стартував) та відсутність домашнього поля. Домашній чвертьфінал Динамо зіграло у Сімферополі.

Далі Вілла обіграла у півфіналі Андерлехт (дві гри по 1:0), а у фіналі грати потрібно було з Баварією. Повну відсутність шансів, здавалося б, підкреслила травма основного воротаря на початку гри – але Найджел Спінк провів відмінний матч і зіграв на нуль. Переможний гол провів Пітер Віт, колишній форвард великого Ноттінгема. Це потім згадуватимуть, що у Баварії не залишилося нікого з героїв сімдесятих – а на той момент команда, яка ще 10 років тому грала в третьому дивізіоні, взяла Кубок чемпіонів. І у матчі за Суперкубок УЄФА так рознесла Барселону (0:1 в Іспанії, але 3:0 вдома), що Марадона відправляв гінців до Шоу.

Що далі? Нічого. Тоні Бартона за два роки скосив серцевий напад, і він припинив тренувати – та й помер уже 1993-го. Сондерс після пари невдалих дослідів розчарувався у футболі як такому ("Він перебуває в руках ідіотів"), вдарився у релігію – і, як запевняють нові друзі, навіть не дивився футбол. Гарі Шоу вже в 22 роки отримав травму коліна і більше на серйозному рівні не грав – ну а величезна частина команди і була в тому віці, щоб йти вниз, а не вгору. Вже 1987-го Вілла вилетіла до другого дивізіону.

Якщо вже спробувати якось пояснити ту казку – такий був рівень того чемпіонату Англії, що будь-який, абсолютно будь-який його представник у Кубку чемпіонів був претендентом на перемогу. У ті часи, нагадаю, від кожної країни у турнірі був лише один представник – власне, чемпіон. В якості винятка у турнір допускали чинного володаря трофею, навіть якщо він не вигравав чемпіонат. І ось якими були досягнення родоначальників наприкінці сімдесятих – на початку вісімдесятих:

• 1977-й: учасник – Ліверпуль, результат – перемога у турнірі;
• 1978-й: учасник – Ліверпуль, результат – перемога у турнірі;
• 1979-й: учасники – Ноттінгем Форест, результат – перемога у турнірі, та Ліверпуль, який програв Ноттінгем Форесту;
• 1980-й: учасники – Ноттінгем Форест, результат – перемога у турнірі, та Ліверпуль, який сенсаційно програв тбіліському Динамо;
• 1981-й: учасники – Ліверпуль, результат – перемога в турнірі, та Ноттінгем Форест, який сенсаційно програв софійському ЦСКА;
• 1982-й: учасники – Астон Вілла, про результат якої сказано вище, та Ліверпуль, який вилетів від болгарського ЦСКА...

А ще був виграш Ліверпулем Кубка чемпіонів-1984 з перемогою у фіналі над Ромою у Римі (!) та фінал-1985. Довгий час англійці програвали в єврокубках або один одному або тим, на кого не вистачило мотивації. Німці, іспанці, італійці просто не знали, що з ними робити. Заради справедливості, саме на Віллі ця серія і закінчилася: вже у статусі володаря трофею, 1983-го "вілани" двічі програли Ювентусу та вилетіли у чвертьфіналі.

Айнтрахт (Франкфурт-на-Майні)

Що: Ліга Європи

Де: на 11-му місці

Коли: сезон-2021/22

Якщо про подвиг тієї ж Вілли можна говорити як про історичну подію, історія головного героя цього подвигу "орлів" тільки починається. Олівер Гласнер щойно підтвердив реноме кубкового бійця, привівши Крістал Пелас до першого Кубка Англії в історії клубу. Для Айнтрахта єврокубок був не першим (Кубок УЄФА вони брали раніше), але завдяки Гласнеру стали рідкісним клубом, який єврокубки вигравав більше разів, ніж чемпіонат.

Якщо після тієї перемоги Вілли над Барсою футболку просив Марадона, то після перемоги Айнтрахта футболки можна було просити всьому складу. Та ж команда з Педрі, Гаві, Торресом, Араухо, яку боїться вся Європа (тільки з тер Штегеном замість Щенсного та Дембеле замість Рафіньї) під час домашньої гри з Айнтрахтом горіла 0:3. Закінчили 2:3, але Айнтрахту після домашньої нічиєї вистачило і цього. Про перемоги над Вест Гемом у півфіналі і, тим більше, Рейнджерс у фіналі можна сказати, що вони були здобуті на класі – нехай із "Джерс" й дійшли до серії пенальті.

За трьома сезонами не можна робити остаточні висновки, але з тієї команди кар'єру в топклубах зміг зробити хіба що Еван Ндіка. Захисник зараз чудово грає за Рому Раньєрі. Даїчі Камада не зміг заграти ні в Лаціо, ні навіть у Крістал Пелас того ж таки Гласнера, Йеспер Ліндстрем з тріском провалився в Наполі та Евертоні, Філіп Костич після пари сірих сезонів за дуже слабкий Ювентус поїхав до Туреччини. Олівер Гласнер чекає на свій шанс, але причини, чому він досі не отримав оффер до солідного клубу, зрозумілі. Кубки кубками, але в чемпіонаті Айнтрахт показав найгірший результат за ось уже 8 років, Кристал Пелас в АПЛ теж нічого особливого не демонструє.

Шальке

Що: Кубок УЄФА

Де: на 12-му місці

Коли: сезон-1996/97

Сезон-1996/97 складався на Шальке дуже важко. Команда погано виглядала під керівництвом Йорга Бергера – тренера з цікавою біографією (у молодості він втік з НДР до ФРН), але надто авторитарного для тієї епохи. Якогось моменту у нього назрів конфлікт із лідерами команди на чолі з Йєнсом Леманном – і генеральний менеджер Шальке Руді Ассауер навіть після проходу в Кубку УЄФА голландської Роди думав про варіанти на зміну Бергеру.

Ассауер згадував: "Я прийшов на прес-конференцію у Керкраде. Тренер Роди агресивно відповідав на запитання журналістів, які мусолили одне й те саме. Він огризався: "Ви що, не розчули з першого разу, не зрозуміли?" Мені цей хлопець сподобався. У ньому вгадувався характер, сила, честолюбство, у нього в очах був вогонь...".

Руді (дуже яскравий персонаж, найяскравіший менеджер всього німецького футболу дев'яностих та нульових) пішов на кінематографічний трюк: "вкрасти" тренера у переможеної команди. Губ Стевенс, звичайно, виділявся і до того, коли привів Роду до другого місця в Ередивізії, але після вильоту від Шальке він очолив саме Шальке. І хоча у Бундеслізі миттєво налагодити справи не вдалося, у Кубку УЄФА "кобальтові" пройшли Трабзонспор, Брюгге, Валенсію, Тенеріфе – та, у фіналі, Інтер. У вирішальній серії пенальті Леман не дав забити Івану Саморано та Арону Вінтеру.

І якщо для багатьох інших команд-героїнь цього матеріалу єврокубок був фіналом гарної історії, для Шальке все тільки почалося. Хуб Стевенс працював з Шальке шість років: вигравав Кубок Німеччини, приводив до другого місця – причому такого другого, що команду назвали "чемпіоном сердець". До останньої хвилини останнього туру Шальке був на першому місці в таблиці – і лише в останній момент Баварія забила потрібний гол, щоб забрати собі "салатницю". 2004-го року, до ювілею Шальке, саме Стевенса визнали тренером століття.

Севілья

Що: Ліга Європи

Де: на 12-му місці

Коли: сезон-2022/23

Це був дивовижний сезон. Величезну частину сезону Севільї загрожував виліт у Сегунду. Команда послідовно провалилася з двома тренерами з категорії "найтрендовіші у світі": спочатку Лопетегі, потім Сампаолі. Севілья погано грала дві третини сезону – і, що найцікавіше, єврокубки винятком не були. У групі ЛЧ "Біла Андалусія" навіть удома згоріла 0:4 Ман Сіті та 1:4 Борусії – пощастило, що четвертим був Копенгаген, над яким вдалося здобути єдину перемогу.

І тільки програвши, здавалося б, все, вона вирішила жити за завітами аутсайдера – і раптово знайшла себе.

Хосе Луїс Менділібар до 60 років працював майже виключно в аутсайдерах та середняках. Його виділяв екстремальний, дуже виснажливий пресинг – коли у команди не залишалося шансів, вона кликала Менділібара. Іменитими клубами такий тренер навіть не розглядався – і Севілья його покликала від повної безвиході, коли знаходилася на 14-му місці в таблиці.

Тоді й виявилося, що коли Ракітіч та Фернандо пресингують, Севілью не зупинить ні МЮ, ні Ювентус, ні навіть Моурінью у фіналі. Навіть суперскладний жереб не завадив "Білій Андалусії" виграти трофей, причому МЮ отримав в Іспанії 0:3. Ця перемога була зовсім не схожою на інші, "зіркові" виграші Севільї Ліг Європи. Це була команда ветеранів: окрім Ракітіча з Фернандо, запалювали ще Гудель, Хесус Навас – а молоді було, по-перше, мало, а по-друге, вона зовсім не блищала.

Вже восени того ж року Менділібар покинув Севілью. Йому не пробачили слабкий старт у Ла Лізі. Тренер виграв єврокубок і наступного сезону привів до кубку Ліги конференцій Олімпіакос – а Севілья так і не піднялася з рівня 12-го місця. Той успіх був останнім танцем для цілого ряду зірок.

Інтер

Що: Кубок УЄФА

Де: на 13-му місці

Коли: сезон-1993/94

У певному сенсі саме цей результат був найпровальнішим для володаря єврокубку в історії футболу. По-перше, Інтер фінішував 13-м із 18 команд, а не двадцяти, по-друге, вилітали в тому сезоні аж чотири – і за якихось два тури до фінішу "нерадзуррі" ризикували вилетіти до Серії Б. І найголовніше, що й фініш провели погано. Хай спасибі скажуть П'яченці з Реджиною, що ті теж виграли менше, ніж могли – інакше горде звання "єдина команда, яка провела в Серії А всі сезони" Інтер зараз не носив би.

І це при пидсиленні рівня Бергкампа, зіркок у складі масштабу Бергомі. Що ж сталося?

Насамперед, звичайно, цей сезон – трагедія Освальдо Баньйолі. Тренер, який здійснив головне диво в історії Серії А, привів до чемпіонства Верону, виявився неконкурентоздатним в іншому місці. Його звільнили, коли Інтер опустився на шосте місце, покликали колишнього тренера дубля Джамп'єро Маріні – і він видав серію з суцільних поразок. Маріні більше не тренував майже нікого, а Баньолі – нікого. Бергкамп разом з Йонком не могли порозумітися (у всіх сенсах слова) з італійським кістяком – ну і Сальваторе Скіллачі, звичайно, був гравцем одного сезону. Після ЧС-1990 топовий рівень він і близько не демонстрував.

А в єврокубках все було... насправді, теж погано. Інтер мало не вилетів від кіпрського Аполлона, після 1:0 вдома зігравши на острові 3:3. Далі був Норвіч, для якого та участь в єврокубках досі залишається єдиною. Єдиною, але якою! "Канарки" вибили Баварію – мабуть, головного фаворита турніру. Бергкамп показав, що в Англії грати йому комфортніше: обидві мінімальні перемоги над Норвічем були здобуті завдяки його голам.

Далі була дортмундська Боруссія, з якою "нерадзуррі" зіграли найкращий матч у сезоні. Але навіть тоді, після 3:1 на "Вестфалені" Інтер горів 0:2 вдома – і тільки наприкінці Моніконе рідкісним голом зняв напругу. А далі... Дорога до титулу виявилася вільною. Кальярі, Карлсруе, Казино-Зальцбург – всі три команди, що залишилися, у півфіналах написали свої сенсації, але зрозуміло, хто був фаворитом. Інтер навіть програв на Сардинії 2:3, але вдома виграв 3:0 – а у фіналі з австрійським Казино здобув дві мінімальні перемоги.

Вест Гем

Що: Ліга конференцій

Де: на 14-му місці

Коли: сезон-2022/23

Девід Моєс тренує з минулого століття, але трофей Ліги конференцій – єдиний у житті. Виграти єврокубок йому виявилося простіше, ніж заявити про себе в МЮ або виграти якийсь внутрішній кубок. Що ж, він вибрав чудовий клуб для реалізації європейських амбіцій.

Вест Гем жодного разу не вигравав чемпіонат Англії – і навіть не претендував на це. Дивно, враховуючи, що три чемпіони світу (Боббі Мур, Джеффрі Герст та Мартін Пітерс) провели тут майже всю кар'єру. Зате він виграв Кубок Англії 1964-го, Кубок Кубків 1965-го – і ці перемоги відіграли важливу роль для того, щоб трьох англійців було викликано на той чемпіонат світу.

Так, той Вест Гем дуже посередньо грав у АПЛ. Моєс так і не зміг вбудувати у схему Лукаса Пакета, а Майкл Антоніо та Джаррод Боуен сильно здали після попереднього сезону. Але у вирішальний момент ці хлопці зуміли вирвати титул із рук Фіорентини. У матчі, де суперник, загалом, грав краще, Пакета віддав розрізний пас, а Боуен реалізував вихід віч-на-віч. Деклан Райс пішов до Арсеналу, але й для нього ця перемога досі залишається головною у кар'єрі.