Гра мільйонів у буремні часи: чи грали у футбол під час Української революції?
Нещодавно збірна України презентувала оновлений комплект домашньої форми. Її дизайн був натхненний гербом Української Народної Республіки, який у 1918 році створив Василь Кричевський. В нових джерсі наші хлопці спробують вибити путівку на ЧС-2026, який може стати вже другим великим турніром для нашої держави від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.
Такі історичні паралелі надихнули "Чемпіон" створити матеріал про те, як існував футбол під час Української революції 1917-21 рр. У ті буремні часи наші предки активно займались державотворенням, на перший план виходили зовсім інші проблеми. Утім, футбол не зникав, він продовжував своє існування у різних куточках України. Давайте ж дізнаємось як це було!
Відсутність централізованої структури
Говорити про певні футбольні структури, які б централізовано керували футболом на території України в той час – ми не можемо. Насамперед, тому що в період з 1917 по 1921 рік на українських землях створювались різні держави та панувало декілька режимів: УНР, ЗУНР, Гетьманат Скоропадського, Махновщина. Не забуваймо про велику кількість загарбників зі всіх сторін: більшовики, білий рух, поляки, румуни і т.д.
У ситуації, яка тоді склалася ми могли б розпочати чемпіонат за правління Директорії, а закінчити вже за часів Скоропадського. Але футбол був. Існував він опосередковано, діяв у різних містах, при спортивних товариствах, братствах та етнічних осередках. Ба більше, в деяких українських містах навіть намагались проводити чемпіонати.
Великі міста – велика гра
Базою для розвитку українського футболу, перш за все, слугували великі міста: Київ, Харків, Одеса та Львів. Там гра мільйонів активно розвивалась до початку Першої світової війни (1914 р.) та Української революції (1917 р.).
Наші колективи брали участь у змаганнях в межах Російської імперії. Одеська збірна навіть вигравала чемпіонат у 1913 році, здолавши збірну Санкт-Петербургу.
В межах Австро-Угорської імперії український футбол теж розвивався. Наприклад, збірна Львова була найсильнішою командою Галичини, обігравши збірну Кракова у 1912 та 1914 роках.
На теренах двох імперій пробували створити щось подібне до територіальних чемпіонатів. Щодо РІ, то там планувався чемпіонат півдня Росії, де б мали брати участь міста переважно з нинішньої території України.
Якщо ж повертатись до заходу України – там автономії було більше. До початку Першої світової у Львові проходив "Шевченківський здвиг" – спортивні змагання (футбольні теж) на честь 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Варто відмітити існування "Українського змагового союзу", який теж намагався організовувати матчі на рівні міст.
Говорячи про формування українського спортивного руху в цілому, неможливо оминути постать Івана Боберського – Батька українського спорту. Як один із найвизначніших фундаторів футболу, він не лише сприяв поширенню цієї гри, але й запровадив власну українську термінологію, зокрема відому назву "копаний м'яч".
Українські спортивні товариства
Як вже зазначалося, в той буремний час футбол в Україні тримався на локальних осередках. Перед вами – перелік найвідоміших спортивних товариств, які стали фактичними попередниками сучасних футбольних клубів і забезпечили збереження гри.
Спортове товариство Україна – мало в своєму підрядженні і футбольний клуб. Він був заснований у 1911 році. Входив до Австрійського союзу копаного м'яча. Вважався найсильнішим колективом Галичини. Був розформований у 1944 році.
Сокільський рух - був набагато більше, ніж просто спортивне товариство. Це був масовий національно-патріотичний та тіловиховний рух, який існував на українських землях у складі двох імперій. І тут без футболу також не обходилось.
Маккабі – у період Української революції єврейська футбольна команда була однією з найактивніших та найуспішніших у міських змаганнях, що свідчить про високий рівень її організації, попри політичний хаос.
Для порівняння, Одеський Британський Атлетичний Клуб із початком революції припинив існування.
"Перлину біля моря" можна похвалити за зразкову організацію міських футбольних турнірів. Революційні бурі не зруйнували футбольне життя міста – навпаки, матчі проводилися. Навіть у сезоні 1917/1918 Гетьманський переворот не став на заваді завершенню чемпіонату. До речі, в місті аж до 1919 року діяв футбольний орган – Одеська футбольна ліга.
У той період індустріальні об'єкти та підприємства стали основною базою для створення футбольних колективів. Наприклад, на Кіровоградщину футбол потрапив завдяки британським фахівцям заводу Ельворті. Це підприємство пережило революцію, було комунізоване, давши початок клубу Червона зірка, а згодом – сучасній Зірці Кропивницький.
Дещо схожу історію має команда Зелдор (Желдор) – відомий нам, як київський Локомотив, який взагалі бере початок свого існування з часів революції – офіційна дата заснування 1919 рік. Неможливо оминути увагою і футбольний осередок Харкова, який став одним із найсильніших центрів уже в ранній радянський період. Зокрема, харківська команда Штурм, яка остаточно сформувалася після Революції, продемонструвала визначні успіхи і домінувала в перших чемпіонатах УСРР.
Чемпіонат Києва за часів Скоропадського
Найбільш спокійним і сприятливим для існування футболу під час Революції був період правління Гетьмана Павла Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.). Гетьманський переворот встановив сильну центральну владу та відносний порядок на теренах України. Ця стабілізація, що відбувалася в умовах німецького військового контролю, дозволила хоча б тимчасово, але відновити атмосферу мирного життя.
За часів Скоропадського спорт мав умови для розвитку. Підтвердженням цього слугує демократична газета Відродження, яка приділяла увагу спорту, маючи відповідну рубрику. Газета, зокрема, повідомляла про створення у Києві товариства Січ та його плани щодо футбольних тренувань.
Маючи певну стабільність, столична футбольна ліга в цьому ж році змогла організувати чемпіонат Києва. Цей турнір, що трішки відновив спортивне життя міста, завершився перемогою вже знайомих нам представників Маккабі.
З організацією цього чемпіонату тісно пов'язане ім'я Євгена Гарнича-Гарницького. Він не лише активно допомагав у проведенні змагань, а й особисто придбав перехідний кубок для переможців. Разом з тим, ми не можемо згадати про його проімперські погляди, раніше Чемпіон писав про це.
Проте ці чемпіонати, товариські матчі та створення спортивних осередків були лише короткими спалахами мирного життя на тлі буремних подій в Україні. Водночас навіть така розрізнена інформація дає нам достатньо підстав стверджувати, що український футбол існував та відіграв важливу роль у житті суспільства. Про це свідчать і подальші успіхи українських команд в умовах повністю поневолених територій України.