Євген Гарнич-Гарницький: заснував київську атлетику, мав імперські погляди та помер в еміграції
У нарисі про Івана Боберського я представив його як "батька українського спорту". Звісно – це фігура мови, образ. Більш коректним видається визначення "фундатор спортивного руху на Галичині".
Так само певним регіоном обмежувалась діяльність іншого видатного українського спортивного організатора тих же часів, якого називають "батьком київської атлетики".
Євген Гарнич-Гарницький – лікар, педагог, спортсмен, тренер і журналіст, чия громадська та олімпійська діяльність назавжди увійшли в історію Києва.
Євген Федорович Гарнич-Гарницький народився 28 січня 1862 року у Харкові в родині вченого. Його батько Федір Минович був спадковим дворянином козачого походження. Дід Євгена Мина Степанович був лікарем, а прадід Степан Матвійович – Військовим товаришем Стародубського козачого полку.
Федір Минович Гарнич-Гарницький викладав у Харківському імператорському університеті, а потім переїхав до Києва і тривалий час працював на посаді професора кафедри хімії Київського імператорського університету святого Володимира (1870-1891).
Євген здобув середню освіту у 1-й Київській гімназії (1873-1880), після чого вступив до Університету святого Володимира на лікувальний факультет, який закінчив у 1890 році.
Професійну підготовку як ординатор він проходив на кафедрі сифілідології та дерматології, а далі працював молодшим лікарем Київської фортечної артилерії. У зв’язку з епідемією холери Євген Гарнич-Гарницький майже на рік був відряджений до Саратовської губернії, де його сумлінну лікарську працю було відзначено керівництвом, що сприяло подальшому кар’єрному росту.
Після повернення до Києва він майже упродовж десяти років служив лікарем при військово-медичному управлінні Київського військового округу та продовжував набувати багатопрофільний лікарський досвід.
У 1901 році за власним бажанням звільнився зі служби у чині колезького радника з правом носити мундир. Після чого розпочав приватну лікарську практику, дотримуючись гуманістичних принципів: багатих лікував за гроші, а бідних – безплатно.
Під час навчання в університеті та все подальше життя Гарнич-Гарницький, маючи неабиякі природні фізичні здібності, займався різними видами спорту, віддаючи перевагу важкій атлетиці, боротьбі та вправам із гирями.
Бувши аматором спорту та здібним спортсменом, сповідуючи прогресивні погляди на роль рухової активності у збереженні та зміцненні здоров’я людини, Гарнич-Гарницький разом з однодумцями організував низку гуртків для занять різноманітними видами фізичної культури й спорту.
Громив Баварію, відмовлявся грати за Динамо через російську мову: український Пеле Олександр Скоцень
Це були 1890-ті роки, коли спортивний рух бурхливо розвивався в Європі, коли були відроджені Олімпійські ігри.
Першою спортивною організацією, створеною Гарнич-Гарницьким та його колегами, був Київський атлетичний гурток, який почав діяти у лютому 1895 року та став первістком у розвитку силових видів спорту в Україні.
З роками Київський атлетичний гурток зазнав ряд трансформацій у назві: Київське атлетичне товариство (1899), Київське атлетичне та гімнастичне товариство (1901) і Київське товариство "Русский сокол" (1908). До речі, у цих гуртках тренувалися відомі люди: лікар Олександр Анохін, цирковий борець Іван Піддубний, письменник Олександр Купрін та багато інших представників науки, мистецтва й культури.
Коло спортивних інтересів Гарнича-Гарницького було розмаїтим: на початку своєї діяльності він пропагував переважно важку атлетику, а згодом, під впливом все більшої популярності інших видів його увагу привернули гімнастика, легка атлетика, велосипедний, автомобільний та водний спорт. Він був серед засновників і активних учасників багатьох київських спортивних товариств – Київського яхт-клубу, клубу автомобілістів, повітроплавання та інших, при цьому він, як заможна людина, нерідко витрачав на це власні кошти.
Чимало матеріальних і творчих зусиль Євген Федорович витрачав також на патріотичне й фізичне виховання київської молоді, залучаючи її до регулярного спортивного гарту. З початком XX століття він активно брав участь у популяризації сокільських та олімпійських ідей. Відповідно, під впливом сокільського руху він кардинально змінив ідеологію, сутність та організаційно-методичну діяльність Київського атлетичного товариства, що безпосередньо виразилось й у назві, яку воно згодом отримало – гімнастичне товариство "Русский Сокол".
Євген Федорович ініціював проведення першостей Південно-Західного краю з важкої атлетики, боротьби, гімнастики та інших видів спорту (1908-1916), переможців цих змагань нагороджували срібним Кубком імені Гарнича-Гарницького. Він входив до складу журі (як голова і член журі) чемпіонатів Росії з різних видів спорту (1897-1916), був членом Всеросійської спілки важкоатлетів (з 1912; від 1916 – заступник голови). У 1914 році став президентом київського спортивного товариства "Санітас"; також обирався віцекомандором Київського яхт-клубу.
Чимала заслуга доктора Гарнича-Гарницького у проведенні у столиці України першої у Російській імперії Олімпіади, як частини програми Всеросійської виставки (1913). Саме ця Олімпіада стала яскравим дебютом представників української спортивної спільноти в організації та проведенні масштабного фізкультурного заходу, історичний досвід якого є надзвичайно корисним і повчальним у розбудові сучасного олімпійського руху на території України.
Олімпіада проводилася 20-24 серпня 2013 року на стадіоні "Спортивне поле", який було споруджено у Києві неподалік від місця, де зараз розташована станція метро "Лук’янівська", навпроти сучасного кінотеатру "Київська Русь". Цей стадіон став першою в Імперії стаціонарною спортивною спорудою, пристосованою для змагань з легкої атлетики, футболу, велосипедного і ковзанярського спорту, мотоперегонів тощо. Він же став ареною для змагання атлетів у боротьбі та підійманні гирі.
На церемонії відкриття було встановлено рекорд відвідування стадіону – майже 10 тисяч глядачів. З нагоди відкриття Олімпіади київських гімназистів і студентів звільнили від навчальних занять та дозволили безплатно відвідувати змагання, а волонтери з їх числа допомагали забезпечувати порядок на трибунах.
Олімпіада за масштабами спортивно-фізкультурних і видовищно-культурних заходів, кількістю представлених видів спорту та учасників змагань стала вдалим випробуванням спортивних сил Російської імперії у майбутніх виступах на міжнародних Олімпійських іграх і була забезпечена титанічними зусиллями Оргкомітету та особисто Євгена Гарнича-Гарницького.
Як людина громадсько активна, Євген Федорович не зупинявся лише на спортивній діяльності. Він багато зробив для доброустрою селища Святошин, де у нього була дача. Тут він облаштував парк, викопав ставок, який існує до цього часу, спорудив театр, створив пожежну охорону, поліцію тощо.
Політичні погляди батька київської атлетики у сьогоднішній Україні не можуть викликати захоплення: з 1905 року був одним із засновників партії октябристів у Києві; був редактором партійної газети "Новый век"; з 1909 року був дійсним членом Київського клубу руських націоналістів.
У роки Першої світової війни Гарнич-Гарницький був одним з організаторів і керівників руху бойскаутів. У грудні 1918 року очолював дружину бойскаутів, яка несла внутрішню караульну службу під час оборони гетьманського Києва від наступу війська Петлюри.
У 1920 році Гарнич-Гарницький емігрував за кордон. За іронією долі, він прожив свої останні роки та помер у тій же країні, що й Іван Боберський – в Югославії. Нагадаємо, що до 1929 року держава, що виникла після Першої світової війни на уламках колишніх колоній Австро-Угорщини, звалась Королівство сербів, хорватів, словенців.
Іван Боберський жив у словенському місті Тржич, а Євген Гарнич-Гарницький – у сербському Белграді. Там він продовжував займатися лікарською практикою: працював на посаді лікаря зі шкірних та венеричних хвороб в амбулаторії Російського товариства Червоного Хреста (1928-1936). Також продовжував спортивну діяльність, активно допомагав спортсменам-емігрантам як меценат і тренер; користувався великою пошаною у місцевого населення.
Помер Євген Гарнич-Гарницький 13 квітня 1936 року. Його поховали з почестями у Белграді на Новому Белградському цвинтарі.
15 травня 1936 року в газеті "Возрождение", що видавалась у Парижі російськими емігрантами, знаменитий письменник Олександр Купрін, який тоді перебував в еміграції, написав некролог батькові київської атлетики.
І колишній підданий Російської імперії киянин Євген Гарнич-Гарницький, і колишній підданий Австро-Угорської імперії львів’янин Іван Боберський були фундаторами українського спорту. Вони робили справу свого життя, не думаючи про майбутні підручники історії. Шана їм, вдячність та хвала.