"Динамо": куди бігти, кого запрошувати?

Слова, які президент київського "Динамо" Ігор Суркіс висловив напередодні про Валерія Газзаєва, викликали іронічну посмішку...

Цілком можливо, що очільник найтитулованішого клубу України і правий у тому моменті, що не дав фахівцю попрацювати більше. Та і сам Газзаєв розумів, що його не до кінця сприймають у Києві. Це відкрито викрикували як прості вболівальники, так і найвідданіші фанати "біло-синіх". Тому на той час здавалося, що відставка російського тренера є логічним кроком.

А як же розпочав Валерій Георгійович! Феєрично - з розгромних перемог над "Таврією" та "Чорноморцем". Потім якось не складалося з кожним матчем. Апогеєм стала поразка від "Закарпаття". Так, буває з кожним. Можна і так інтерпритувати. Водночас не кожен поважаючий себе тренер захоче отримувати пляшкою майже в обличчя від стурбованих уболівальників. І міліція не допомогла. Ви ж розумієте, наскільки вже все дістало, що на такий крок пішли фанати далеко за 700 км від рідної домівки.

Пригадуючи той матч, захотілося дещо відійти від запропонованої теми та пригадати епізод з Євгеном Хачеріді, поведінку якого наразі обговорює, напевно, кожен третій прихильник футболу України. Тоді в Ужгороді ще зовсім жовторотий, за мірками виступів у "Динамо", захисник додумався після програної гри кинути свою футболку у гостьовий сектор. На що отримав на свою адресу серію матюків, кілька футболок самих фанатів, і зрештою - свою.

На той час молодому хлопцю, кар'єра якого пішла таким спуртом догори, можна було пробачити. Він то футболку свою підбіг і підібрав. Але ж, здається, вже кожен 15-річний хлопчик знає, що фанати приймати програшну екіпіровку не будуть. Є окремі випадки, сперечатися тут не варто. Наприклад, ніхто не подумає викинути назад амуніцію Гусєва, Шовковського чи Шевченка. Проте тоді, після настільки ганебної поразки, такий крок Хачеріді був, можна сказати, неадекватним. І от пройшло кілька років, і він вирішив показати себе "вожаком" у грі з "Маккабі". Вийшло дуже погано...

Та повернемося до теми обговорення. Час! Можливо, саме часу і не вистачає наставникам "Динамо". Та ми ж самі чудово розуміємо, що у такому клубі цього часу дають занадто мало. Якщо подумати більш глобально, то і немає таких дорогоцінних

секунд. Керівництво відразу ставить зрозумілу мету - чемпіонство, Ліга Чемпіонів, пройти якнайдалі... Але і Рим, власне, не за один день побудували. А Газзаєв за відведений термін зумів виховати кількох молодих українських футболістів, про яких до цього ніхто і не чув. І зараз його слова про те, що "Динамо" за його часів на 90% було українським, сприймаються якось по-іншому.

У 2009-ому Сьомін мав усе. Довіру, повагу, майже все. І нехай тоді "Шахтар" у півфіналі вибив "Динамо". Прагматичний Сьомін був близьким до міжнародного успіху. Однак на останніх хвилинах гри на РСК "Олімпійський" закралася думка, що аж занадто в'яло Юрій Павлович робить заміни. Однак потім було чемпіонство, оформлене у домашній грі з найзлішнішим ворогом, сльози самого Сьоміна та представлення Газзаєва.

Уболівальники тоді дякували ЮрПаличу відкрито. Весь фанатський віраж після матчу тримав у руках листівки з написом: "Дякуємо за млинці із червоною ікрою". "Динамівських" прхильників можна було зрозуміти - такого сезону вони чекали ще з часів Лобановського. І з аналогічним нетерпінням чекали всі і повернення Сьоміна.

Повернувся. Описувати гру "Динамо" в останніх матчах під керівництвом росіянина? Вибачте, а вона була? Колись відомий український коментатор Денис Босянок сказав: "Усе враження від Чемпіонату світу-2010 - страх програти матч". Такий вислів можна перенести у нашу тему. Влучніше навіть і не скажеш. Сьомін боїться програти матч... Він після забитого м'яча випускає надцятого захисника, пропускає гол, а потім бідкається на реалізацію...

Прийшло зимове міжсезоння, почалися розмови, особливо після вильоту з єврокубків, про можливий відхід Сьоміна. Проте варто серйозно задуматися, чи потрібен "Динамо" такий крок посеред сезону. Потрібно дати час. Той дорогоцінний, про який згадувалося вище. Все ж на першому місці кияни йдуть у чемпіонаті України. А це - пряме потрапляння у груповий етап Ліги Чемпіонів, де "біло-синіх" не бачили два роки.

Газзаєв щойно виграв Суперкубок України

Ідуть розмови про те, що Лобановський "перевертається у труні" від такої гри рідної команди. Але все-таки тоді, майже 15 років тому, зовсім інший футбол був. Тоді грати з ліберо, коли вся Європа опановувала лінійний захист, вийшло набагато корисніше. Зараз такий би варіант не пройшов, але пригадуючи неймовірні творіння Валерія Васильовича, подумується, що знайшов би він якийсь вихід і проти такої тактики.

Гер Отто Рехагель виграв Євро-2004, граючи у стандартне італійське катеначчо. І нічого, світ прийняв такий футбол, хоча був повністю незадоволений оборонною манерою. Та титул від цього ніхто не забере! Однак ми ж розуміємо, що такі генії як Лобановський народжуються раз на півстоліття, у найкращому варіанті. Блохін? Ну так, зі збірною у нього виходило. Але якщо пригадати досвід з ФК "Москва", то і слів не знайдеться. "Динамо" все ж клуб, де потрібно постійно працювати, а не лише у певні терміни.

У підсумку можемо констатувати, що нічого Ігор Суркіс змінювати не буде. До травня 2012 року - точно. А там уже все залежатиме від завершальної позиції "динамівців" на фініші чемпіонату. Опісля буде Євро-2012, тому не віриться, що президент киян запрошуватиме Блохіна. Тим паче, що Олег Володимирович полюбляє незалежність, а Суркіс таке дозволити навряд чи зможе. Є Олексій Михайличенко, який повернувся - поки на посаду спортивного директора. Проте і тут є питання, а чи захоче сам Олексій Олександрович захоче змінити комфорне місце на фактично електричний стілець головного тренера київського "Динамо".

У будь-якому випадку Сьомін працюватиме у "Динамо" ще, як мінімум, півроку. Якщо буде чемпіонство, то буде Ліга Чемпіонів. А там, як то кажуть, курчат по осені рахують...