Сліпа ярість: як злий і жахливий Соні Лістон сенсаційно поступився чемпіонським престолом ще молодому Алі
"Чемпіон" розповідає про одне з найскандальніших, найбільш знакових та загадкових протистоянь в історії гевівейту. Дуже захоплююча історія та купа питань, на які так і не знайшлося відповідей.
Коли з генетикою не посперечаєшся
Спочатку всі звали його Чарльзом. Мати через роки стверджувала, що він народився в січні 1928-го, а не 8 травня 1932-го, як заведено вважати. Втім, на старості років вона могла запросто щось наплутати. Тим більше, що молодість у неї була не просто важка – виснажлива.
Зовсім ще юною дівчиною Елен Баркен вийшла заміж за Тоуба Лістона, орендаря бавовняної плантації у містечку Форрест-Сіті, що у штаті Арканзас. Він міцно пив і зовсім не вмів вести справи. Та й взагалі, єдине, що він добре вмів – це робити дітей. У першому шлюбі Тоуб став батьком 15 разів, у другому, вже з Елен – десять.
Чарльз був передостаннім сином Тоуба, який у своїх дітях бачив виключно безкоштовну робочу силу. Вони з ранніх років працювали на плантації по 10 годин на день, але жили надголодь і ходили у лахмітті, оскільки тато майже всі зароблені гроші спускав на випивку. Та й неважко здогадатися, що звичаї в цій родині панували моторошні. Варто було комусь із дітей провинитися, як Тоуб хапався за батіг.
Тому немає нічого дивного, що в 13 років Чарльз втік від батька слідом за матір'ю у Сент-Луїс, де до нього і приклеїлося прізвисько Соні (Sonny – синок). Тільки ось… Є така штука – генетика. Сперечатися з нею марно. Так що Чарльз, на жаль, успадкував від свого батька не лише зовнішність (невелика голова, широкі та масивні плечі, довгі ручищі), але й найгірші риси характеру.
Вже у підлітковому віці він був неймовірно зухвалий та агресивний. Не минуло й року на новому місці, як Лістон став грозою усієї округи. З перспективою – опинитися за ґратами.
Що врешті-решт і сталося.
У 17 років хлопець отримав строк за пограбування бензоколонки. І ось саме тут йому… дуже пощастило. Коли Чарльз відбував термін, на нього звернув увагу католицький священник Патер Алоїс. Справа була у спортзалі, де Лістон з розлюченістю молотив по боксерській груші.
"Навколо нього ніби утворилося якесь поле небезпеки, і навіть я відчув страх, сказавши собі, що ця людина – з пекла", – згадував пізніше Алоїс, який дуже любив бокс.
Він зробив усе, щоб Лістон достроково вийшов на волю і зайнявся спортом всерйоз. Очікування виправдалися: новачок дуже швидко став одним із найсильніших любителів у США, вигравши кілька національних турнірів, у тому числі "Золоті рукавички". А 1953 року – подався у професіонали…
Містер Марнославство
Мохаммеду Алі в 1953-му виповнилося лише 11 років, і життя його складалося цілком благополучно. Хоча за бажання у них з Лістоном можна виявити кілька паралелей. Алі, наприклад, теж спочатку носив інше ім'я – Кассіус Клей.
Його батько малював різні вивіски та афіші в Луїсвіллі, мати прибирала вдома у багатіїв, так що їхня родина не бідувала, а Кассіус, якщо і працював у підліткові роки, то виключно для того, щоб мати кишенькові гроші або купити собі щось. Наприклад, велосипед, з якого у нього все й почалося.
Відома історія. Вже на другий день велосипед у Клея вкрали. Він поскаржився поліцейському Джо Мартіну, зазначивши при цьому, що якщо зловить злодюжку, то поб'є його безжально. У відповідь правоохоронець глибокодумно помітив, що перш ніж когось побити, треба навчиться битися.
Мартін колись був боксером-аматором і службу в поліції поєднував із тренерською діяльністю – працював із юними боксерами. Незабаром Клей прийшов до нього до зали. Правда, як говорить легенда, не заради того, щоби помститися за крадіжку велосипеда.
Просто він побачив на місцевому телеканалі передачу "Майбутні чемпіони", в якій якраз розповідали про вихованців Джо Мартіна, і вирішив, що якщо піде займатися боксом, то зможе прославитися. Загалом, у ньому заговорило неймовірне марнославство. Теж, до речі, генетика спрацювала. Адже батько хлопчика, хоч і малював афіші, але вважав себе майже невизнаним генієм.
Вже через півтора місяця, тільки-но освоївши джеб, Кассіус виграв свій перший бій і заявив у телекамеру (поєдинки того турніру транслювалися по ТБ в межах все тієї ж програми), що скоро стане найкращим із найкращих. Згодом він ще не раз розповідатиме на всю Америку про свою велич і про те, що стане навіть крутішим чемпіоном, ніж легендарний Джо Луїс, який царював у гевівейті з 1938 до 1950 роки.
Що ж, скромністю цей боксер ніколи не страждав, а ще ніколи не соромився у висловлюваннях на адресу суперників. У тому числі й на адресу Лістона, до бою проти якого він підійшов у ранзі олімпійського чемпіона-1960 та з активом у 19 перемог серед професіоналів.
Містер Зло
На той час Лістон вже два роки володів поясом чемпіона світу за версією Всесвітньої боксерської Асоціації (WBA). І це, до речі, не дуже подобалося американцям. Проти похмурого Соні була його репутація.
Він періодично мав проблеми із законом і вважався людиною Френка Карбо – одного з найжорстокіших гангстерів США, який, до речі, "курував" професійний бокс. Подейкували, що свого часу Лістон навіть був замішаний у вбивствах (це коли бійці Карбо втихомирювали підконтрольних угрупованню робочих-будівельників). А про його непростий характер і нещадність буквально складали легенди.
Джонні Тако, у якого Лістон тренувався протягом усієї професійної кар'єри, розповідав, що навіть у колі боксерів він нагадував "дикого вовка серед домашніх собак". ЗМІ писали, що у нього не було справжніх друзів, практично не було приятелів. З ним боялися спарингувати, пам'ятаючи, як одного разу він процідив в інтерв'ю:
"Раніше я розбивав голови у підворіттях, і за це мене нагороджували кайданками. Тепер я знову розбиваю голови, але мені за це платять величезні гроші".
Загалом, в очах американців Лістон був втіленням Зла. Хоча як боксер він був дуже цікавий. Можна сказати унікальний. При зрості 186 см мав розмах рук 213 см (це, наприклад, більше, ніж у майже двометрового Володимира Кличка) та кулаки об'ємом по 38 см (майже, як у гіганта Валуєва).
А головне – бив немов молотом. Особливо лівою рукою, хоч і боксував у класичній стійці. Так, експерти вважали, що Лістону не вистачало школи, зате він мав ще й гарну витривалість. Той же Тако згадував, що на тренуваннях Соні видавав 2-хвилинні серії ударів по мішку, утримуючи його під кутом 45 градусів.
Можете собі уявити цю міць?
На шляху до чемпіонського титулу Лістон програв всього один бій із 36 – та й то випадково. Його суперник Марті Маршалл довго бігав по рингу, рятуючись від ударів, а потім... скорчив кумедну пику. Лістон розреготався, на якусь мить розслабився, і навіть не встиг помітити, як у його щелепу летить кулак суперника… Це було ще 1955-го.
Згодом Соні взяв у Марті реванш, причому двічі. Спочатку – нокаутував, у 3-му бою – переміг по очках. Тоді Маршалл здивував вже своєю стійкістю, протримавшись усі 10 раундів. Подібне мало кому вдавалося.
А найбільше вразив розгром, який восени 1962 року Соні вчинив чинному чемпіону світу та улюбленцю публіки Флойду Паттерсону. Там і бою не було. Технічний Флойд почав було кружляти навколо претендента, але тривало це рівно 126 секунд: два удари – і чемпіон звалився. Те саме повторилося і в матчі-реванші, тільки з тією різницею, що цього разу бій тривав 130 секунд.
"Настирлива муха" та "великий ведмідь"
Отже, бій за звання абсолютного чемпіона світу Соні Лістон – Кассіус Клей було призначено на 25 лютого 1964 року. Місцем зустрічі обрали "Конвеншн-хол" у Маямі-Біч.
Фаворитом поєдинку однозначно вважався чинний чемпіон, якому належав удвічі більший гонорар (1,3 млн доларів). 43 з 46 опитаних перед боєм журналістів впевнено прогнозували перемогу Лістона. Наприклад, оглядач Los-Angeles Times з цього з приводу писав:
"Єдиним змаганням, у якому Клей може перемогти Лістона, є читання словника".
А один із трьох, хто проголосував інакше, прокоментував свій вибір так:
"Клей переможе, бо може рухатись назад швидше, ніж Лістон уперед".
Безперечно, статус олімпійського чемпіона надавав 22-річному Клею значущості. І його боксерський арсенал вражав: феноменальна реакція та почуття дистанції, легкі ноги, чудова ручна швидкість, пластичність та техніка.
Але людям було складно уявити, щоб цей по суті юнак переміг злого і жахливого Лістона на піку кар'єри. 10-річний досвід професійних боїв та нокаутуючий удар на загальну думку переважали аргументи претендента.
Тим більше, що свій попередній поєдинок Клей провів не найкращим чином. У Лондоні на "Вемблі" він мало не програв Генрі Куперу. Наприкінці четвертого раунду побував у важкому нокдауні, але врятувався багато в чому завдяки хитрощам (у перерві секунданти надірвали йому рукавичку: поки принесли нову, поки її зашнурували, минуло хвилин п'ять – цілком достатньо, щоб боксер відновився). Ну а в п'ятій 3-хвилинці Купера зняли через розсічення.
І, що найдивовижніше, симпатії уболівальників теж були переважно на боці Лістона. Справа не тільки в тому, що Соні до того часу обзавівся сім'єю і робив все, щоб його перестали асоціювати із мафіозними структурами. Просто багатьом в Америці не подобалася поведінка молодого Клея. Америка ще тільки звикала до його ексцентричності. І ще не встигла закохатися в нього, як боксера.
"Ти, жирне місиво, я випорю тебе сильніше за батька", – такими фразами сипав Кассіус напередодні бою, звертаючись до Соні.
Якось претендент підбіг до чемпіона прямо на вулиці та, вказуючи на нього пальцем, на все горло заволав: "Дивіться, дивіться!.. Звір на свободі!" В інший раз Клей приїхав до зали, де тренувався суперник і довго репетував: "Великий потворний ведмідь! Я *** тебе прямо тут!!!"
Словом, він буквально переслідував Лістона. Навіть якось уночі організував котячий концерт під вікнами його будинку. А під час процедури зважування взагалі влаштував якусь формену істерику – вигукував погрози, метався по кімнаті.
Це вже потім він розповів, що така манера поведінки перед боями була добре продумана і мала мету вибити суперника з психологічної рівноваги. Лістон нікого не боїться? А якщо він бачитиме перед собою абсолютно непередбачуваного напівбожевільного?
Втім, ззовні Лістон зберігав спокій. Спочатку теж намагався щось говорити, але потім йому набридла "ця настирлива муха", і чемпіон просто резюмував:
"Я вийду в ринг, зніму халат, і він втратить свідомість".
Як би не так! У рингу, після настанов рефері перед початком бою, Клей зло прошепотів супернику: "Зараз ти в мене потанцюєш, бовдур". А після цього…
Танок та ганьба
Зі стартовим гонгом Клей почав кружляти за годинниковою стрілкою навколо Соні, який раптом перетворився на незграбного увальня. Чемпіон намагався пресингувати та завдавав безліч ударів, але виходило, що він марно молотив повітря.
Клей, своєю чергою, не тільки майстерно вислизав від величезних кулаків Лістона, а й непогано пристрілювався. Наприклад, провів ефектну результативну атаку ближче до кінця першого раунду.
У третьому раунді остаточно стало зрозуміло – бій проходить за сценарієм Кассіуса Клея, який видав кілька просто розкішних серій.
"Удар, удар – і його вже немає, – так характеризував роботу Кассіуса в тому бою його лікар Фреді Пачеко. – Лістон просто не встигав, він не знав, що протиставити цьому".
У Соні з'явилася січка на брові, росла гематома, з розбитого носа текла кров. В одному з епізодів, після зустрічного гака претендента, у чемпіона здригнулися коліна. Він, правда, теж кілька разів дістав суперника, але це були недостатньо сильні удари. Загалом, у бою намітився явний перелом.
І все напевно пройшло б гладко, якби не дивна ситуація наприкінці 4-го раунду, коли Клей почав втрачати контроль над боєм. Як з'ясувалося, виникла проблема… із зором. Під час перерви боксер постійно моргав (ніби в очі потрапила купа смітинок), в нього градом текли сльози.
Він почав панікувати й навіть зажадав, щоби тренер зупинив бій. Але досвідчений Анджело Данді промив йому очі та буквально силою виштовхав у центр рингу. Що це було – так і не з'ясували. Найпопулярніша версія – якась їдка мазь, яку після третього раунду секундант чемпіона Джо Паліно наніс на його рукавички.
Через роки один із приятелів Лістона розповідав, що одного разу за пляшкою віскі Паліно підтвердив, що вони застосували такий брудний прийом. До того ж з аналогічною проблемою ще до Клея в бою з Лістоном зіткнулися ще два боксери – Едді Мекен та Клівленд Вільямс. Тільки до офіційної правди, звісно, ніхто так і не докопався.
Але повернімося до "Конвеншн-хол".
Зрозуміло, у 5-му раунді Клею було дуже важко. Замість суперника він бачив по суті лише силует, тому працював майже на інстинктах. А Лістон тим часом пішов ва-банк, обрушивши на Кассіуса купу ударів. Претенденту довелося виявити чудеса спритності та стійкості, качаючи фірмовий маятник та рятуючись завдяки швидким ногам і клінчам.
Клей протримався. Ну а коли зір повернувся, знову почав диктувати свої умови. Не можна сказати, що шостий раунд перетворився на жорстоке побиття Лістона. Але перевага претендента була безперечною. З усього відчувалося – запасу в нього ще не на один раунд, тоді як чемпіон явно втомився.
Майже протягом чотирьох років Лістон не проводив у бою більше трьох раундів, буквально змітаючи завдяки своїй потужності. Ось і цього разу він не розраховував на марафон.
До того ж у Соні виникли проблеми з плечем, що цілком імовірно, враховуючи скільки його акцентованих ударів пройшло повз ціль. І на наступний раунд він просто не вийшов, пославшись на травму. Більш принизливої поразки складно було й вигадати. Зал незадоволено загудів. А Клей тим часом почав гасати по рингу, наче ошпарений:
"Я зробив це! Я король світу! Подавитеся своїми прогнозами!"
Він, справді, став королем, увійшовши в історію, як найкращий боксер всіх часів та народів. Але вже під ім'ям Мухаммеда Алі, яким обзавівся того ж 1964-го – прийнявши іслам.
А Лістон?..
Кар'єра Соні після цієї поразки пішла низхідною. У травні 1965 року він вийшов на матч-реванш проти Алі, але цього разу все закінчилося для нього набагато гірше – нокаутом у першому ж раунді. Впав він, як багатьом здалося, після не самого страшного удару (практично непомітного), а Мухаммед почав гасати навколо з піднятими руками, не даючи судді відкрити рахунок.
Далі більше – Лістон підвівся і боксери продовжили бій, а рефері Джо Волкотт… відійшов до іншого краю рингу, де головний редактор журналу "Ринг" Нат Флейшер почав розповідати йому, що Соні пролежав на підлозі 17 секунд, а отже треба фіксувати нокаут.
Лише після цього поєдинок було зупинено, а до рингу кинулися обурені глядачі, які вирішили, що Лістон ліг спеціально. Ця тема ще довго обговорювалася. Одні казали, що Соні залякали ісламські побратими Алі. Інші розповідали, що Соні спрацював у зв'язці з підпільними букмекерами. Але знову ж таки – ніяких доказів.
Згодом Лістон провів ще 16 боїв проти суперників переважно середнього рівня. А 30-го грудня 1970 року його не стало. Дружина поїхала в гості до родичів, а коли через декілька днів повернулася – виявила тіло Соні.
Причину смерті колишнього чемпіона так і не було встановлено. Ходили версії про передозування наркотиками (хоча він наче завжди віддавав перевагу алкоголю і дуже боявся ін'єкцій) та про помсту гангстерів за якісь гріхи чи борги. Загалом ще одна дуже темна історія.