Перемагала Еберг, Сімон і Віттоцці, рано завершила кар'єру: де зараз та чим займається Юлія Журавок
Юлія Журавок – біатлоністка, якій свого часу пророкували велике біатлонне майбутнє. 10 років тому українка виграла індивідуальну гонку на юніорському чемпіонаті світу.
Здавалось, від біатлонного зіркового життя вже нікуди не подітись. Можливо, зараз Журавок дуже знадобилась би Україні на чемпіонаті світу 2025, який триває у швейцарському Ленцергайде… Але, дуже багато але. Як кажуть, хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани.
Сезон 2021/22 для біатлоністки з Сумщини став останнім в її кар’єрі. Юлія дала життя сину, сконцентрувалася на особистому житті й ні про що не жалкує. У жіночому біатлоні – практика досить поширена. 30-річна спортсменка проживає у Білій Церкві на Київщині, активно практикує йогу!
Напередодні жіночої індивідуальної гонки дорослій на світовій першості пропонуємо до вашої уваги ексклюзивне інтерв’ю Юлії "Чемпіону". Вже ексбіатлоністка пригадала пам’ятну перемогу 10-річної давнини та розповіла тонкощі духовних та тілесних практик.
– Юле, чи часто згадуєш чемпіонську "індивідуалку" 2015-го, які моменти закарбувалися у пам’яті найбільше?
– Чесно кажучи, з тієї гонки я мало що пам’ятаю, але якщо заглибитися в спогади, то можу навіть уявити себе там… Так, було дуже круто! Згадую момент, коли заїжджала на останній рубіж і думала лише про останній постріл. Чому саме він? Тому що на тренуваннях нас завжди вчили відкладати останній постріл, якщо в ньому сумніваєшся. І я так боялась його зробити неправильно! Хоча, якби увімкнути запис тієї гонки, навряд чи хтось помітив би, що я встигла подумати про щось інше – все відбувалося дуже швидко. Але все вийшло чудово, чотири "нулі" стали моєю великою перемогою, якою я й досі пишаюсь. Але сказати, що саме ця гонка запам’яталася мені найбільше, не можу. Бо є ще одна, яка залишила глибокий слід…
– Тоді ж яка саме!?
– Та ж сама дисципліна, те саме місце, але інший рік (2019), це був чемпіонат Європи. То був момент, який дійсно змінив для мене багато чого. Тоді я здобула друге місце (перемогла шведка Ханна Еберг), і ті моменти я запам’ятала надовго. Дуже чітко пам’ятаю як за мною стартувала Валя Семеренко, і вже на першому колі я чекала, коли вона мене наздожене. До першого рубежу ми прийшли разом, і тоді я сказала собі: "Тримайся, як можеш довше, тільки не відпускай її, і будь максимально холоднокровною на стрільбі". І я зробила це. Для мене це був великий подвиг, гонка була дуже важкою для мене, і сили я залишила на трасі, особливо на останньому колі. Коли мені сказали, що я маю достойне місце і коли вся підтримка зібралася навколо – це було неймовірно. Вболівальники кричали, підтримували – такі емоції! А ще більше емоцій я отримала, коли мені довелося стояти на п’єдесталі разом з елітою світового біатлону. Це те, що не трапляється кожного дня, і для мене сталося раз в житті. Ось цей момент дійсно незабутній.
– У цій гонці ти поступилася золотом шведці Ганні Еберг та й обійшла згадану ж тобою Валентину Семеренко… А в тій гонці на ЮЧС позаду тебе лишились тодішні однолітки, а нині "акули" світового біатлону – Ліза Віттоцці, Ганна Еберг, Жюлья Сімон. Не питаю, чи шкодуєш, що не сягнула таких висот, як вони. Бо, як на мене, взагалі в житті шкодувати ні про що не варто…
– Що стосується Лізи Віттоцці, Ганни Еберг та Жюльї Сімон, то зараз абсолютно не шкодую і навіть радію тому, що маю такі приємні спогади з цими дівчатами. І не лише з ними, але й з багатьма іншими. Коли я була спортсменкою мені було складно зрозуміти, як так сталося, що ці дівчата так швидко і сильно виросли в біатлоні. Я ставила собі питання: "Що я упустила?" Це мене бентежило, але зараз, оглядаючись назад, я згадую все це з посмішкою. Це частина мого шляху, і я рада, що мала можливість бути частиною цієї великої спортивної родини.
– Як після того юнацького успіху ти малювала своє біатлонне майбутнє?
– Не можу сказати, що я щось конкретно планувала. Але в мене були чіткі цілі та бажання рости, розвиватися як спортсменка – і в цьому мені, в принципі, непогано вдавалося. Я точно знала, чого я хочу, і тоді моя підготовка була на високому рівні. У нас була чудова команда, забезпечена всім необхідним для досягнення результатів. Ми мали все: збори, екіпірування, чудове харчування. Але після останнього року в юніорах настав такий період, коли я начебто стояла на місці – результатів не було зовсім. Потім десь виходило виступати, а десь ні. Звісно, завжди хотілося більшого, як і всім, але маємо те, що маємо. І навіть ці моменти стали частиною мого шляху, з якого я, в кінцевому підсумку, зробила висновки й пішла далі.
– Після завершення кар’єри часто дивишся біатлон?
– Скажу відверто – два роки я не дивилася жодної гонки. Це був такий період, коли навіть не те, що не хотіла, а просто не могла. Дуже рідко заходила на сайти, подивитися результати. Напевно, це було пов’язано з тим, що я не могла змиритися з тим, що вже не буде, оскільки раніше. Це був важкий момент, я просто не могла вийти з цієї емоційної пастки. Але я пережила це. І зараз з великим задоволенням спостерігаю за всіма спортсменами, відчуваючи гордість. Перші три етапи сезону дивилася кожну гонку, але, на жаль, гонки в Обергофі пропустила. Загалом, зараз відчуваю лише позитив і радість від того, що можу знову бути частиною цієї чудової спортивної родини.
– Обговорюєш результати гонок з кимось з біатлоністів – чинних чи колишніх?
– Саме з командою я не спілкуюсь, але обговорити гонку можу з іншими людьми, з колишніми біатлоністами, з якими я досі підтримую зв’язок. Це дуже цікаво і приємно, адже ми всі переживали схожі моменти, маємо спільні спогади й погляди на спорт. Це додає особливого відчуття, коли можна поділитися думками з людьми, які розуміють, про що йдеться.
– Ти зараз активно займаєшся йогою, у твоїх соцмережах чимало тематичного відео. Це професійно чи просто для себе, щоб відволіктись?
– Йогою я почала займатися для себе, але мене це дуже швидко затягнуло. Спочатку думала, що "перегорю", але ні. До речі, я знайома з нею вже давно. У мене була чудова можливість побувати в аюрведичній клініці Календула в Угорщині, там кожного ранку ми практикували йогу. Це мені страшенно сподобалося! Потім я почала потроху медитувати, слухати мантри. Це, звісно, інший напрямок, але мені це дуже сприяло під час змагань, особливо в стрільбі. Практика йоги дуже добре допомогла мені концентрувати увагу.
– Наскільки знаю, титулована німецька біатлоністка Лаура Дальмаєр окрім підкорення гірських вершин теж займається йогою.
– На той момент я вже знала, що Дальмаєр займається йогою, мене це навіть здивувало, адже однодумців було важко знайти в команді, тому я й не дуже про це говорила. Але з часом, через різні обставини, я відчула, що йога трохи відійшла на другий план. Це був період, коли я думала, що все в мене добре, і, можливо, настав час зупинитися. Але це була моя помилка.
Тепер, коли спорт вже позаду, я знову повернулася до йоги – спочатку для себе, а згодом зрозуміла, що хочу стати тренером у цьому напрямку.
– Наскільки ці практики, на твою думку, корисні для спортсменів?
– Йога дійсно крута штука, і вона дуже допомагає спортсменам, особливо в психологічному плані. Наш спорт – це дуже емоційний процес. І я маю на увазі не лише біатлон, але й інші види спорту, де потрібна витримка, стресостійкість, здатність зберігати баланс і спокій. Йога допомагає заспокоїти розум, вгамувати нерви.
А ще вона допомагає фізично. Йога дозволяє відчути тіло з іншого боку: стаєш більш гнучким, укріплюються м’язи-стабілізатори. Це дуже допомагає позбутися болю в попереку, а це – одна з найбільших проблем у спортсменів. Я знаю, що люди з протрузіями та грижею також практикують йогу, і після дозволу лікаря вони почуваються набагато краще. Тож всім, хто ще не спробував, дуже рекомендую. Я відчула перші зміни вже після першої практики, і це було чудово!