У пошуках нових талантів. Чим живе український юнацький біатлон та хто має приціл на основу
Де нові обличчя, де новоспечені зірки!? Вболівальники, які зросли на успіхах Олени Підгрушної, сестер Семеренко, Сергія Семенова та інших вітчизняних топів вимагають нових імен ледь не після кожної гонки, яка не вражає результатом. А таких протягом останніх років, м’яко кажучи, вистачає.
Хоча, цьогоріч біатлонна фанатська родина дещо притихла, і це великою мірою заслуга вчорашніх юніорів Віталія Мандзина та Христини Дмитренко. А разом з ними знову виросли крила й у титулованих "ветеранів" – чемпіона світу 2019 року Дмитра Підручного та олімпійської чемпіонки Сочі-2014 Юлії Джими! Здавалось б, ось вона – така бажана конкуренція, сплав молодості та досвіду…
На український біатлон чекає неминуче кардинальне омолодження – вважає В’ячеслав Деркач – директор державного центру олімпійської підготовки з біатлону. Це трапиться не завтра, але вже дуже скоро. Хто з української молоді може увірватися у великий біатлон, що для цього треба, які аналогії з кар’єрами норвежця Бйорндалена та американця Кемпбела Райта – про все це в розмові з колишнім відомим біатлоністом, а нині спортивним функціонером.
– Пане В’ячеславе, наша молодь в поточному сезоні вже стартувала на двох етапах юніорського Кубку IBU. Є призове місце, є в топ-10, є й низькі результати. Які загальні враження від нашої молоді станом на зараз?
– Я був з командою на етапі в Ріднау (Італія), усіх бачив в роботі, спілкувався, спостерігав. Настрій, загалом, непоганий, результати десь кращі, десь гірші. Бачимо, що роботи – непочатий край. Ну, й варто розуміти, що на цих міжнародних юніорських змаганнях в нас виступають ще молодші категорії. Серед юніорок, наприклад, Тетяна Тарасюк – єдина повноцінна юніорка, а решта за віком ще потрапляють в категорію "дівчата".
– Банально не вистачає спортсменів, щоб заповнити квоти?
– Не зовсім так. Є спортивний принцип та орієнтир на майбутнє. Якщо, наприклад, результат майже однаковий, а біатлоніст чи біатлоністка на декілька років молодша, то ми беремо його чи її, бо бачимо в ньому перспективу. Та й зараз на етапах Кубку світу виступають юніорки в складі головної жіночої збірної – Олена Городна та Олександра Меркушина, а вони ж за віком могли ще й на юнацьких кубках виступати. І на дорослому кубку IBU також є юніорки, зокрема, Ксенія Приходько. В чоловічій команді – Віталій Мандзин. А Сергій Супрун та Богдан Борковський тренувалися з командою "А" і виступають і на кубку IBU, і на юніорському кубку. Серед хлопців повноцінні юніори – Михайло Хміль та Макаренко Єгор, а інші ще молодші. Як не крути, а все ж зав’язано на головну команду, і вся робота з прицілом на неї.
– Якщо вже згадали про Віталія Мандзина – чи буде він виступати на Юнацькому Чемпіонаті світу наприкінці лютого?
– Це треба запитувати в головної тренерки Надії Бєлової. Думаю, ніхто наполягати не буде аби він обов’язково стартував на ЮЧС. Адже знаємо, що перед головною чоловічою командою стоїть задача повернуту квоту учасників від країни, тобто посісти відповідне місце в загальному заліку сезону. А судячи з того, що Віталій набирає залікові бали для команди, то розуміємо, що він потрібен першій збірній. Взагалі, говорити про склад на ЮЧС ще ранувато. Ще буде і юнацький ЧЄ, і в Грузії Юнацький олімпійський фестиваль.
Ірина Шевченко здобула бронзу на Юніорському кубку IBU в Ріднау в індивідуальній гонці. Так і хочеться вже сказати, що це точно майбутнє українського біатлону…
– У багатьох гонках не пішла стрільба, а якби вона була кращою, то могли б боротися за призову трійку в багатьох стартах, це радує.
– Щодо Ірини Шевченко, то це дівчина з Сумщини, вступила до Київського університету фізичної культури та спорту, виступає за Київщину. Другий рік поспіль її тренує Оксана Хвостенко. Іра змогла заявити про себе минулого року в спринті на літньому чемпіонаті України. Маємо надії на неї, але і не лише на неї. Та ж сама Тетяна Тарасюк, яка перший рік в юніорках, виділялася стрільбою, це давало результат. Вона десятою була в спринті на Юніорському кубку IBU, виграла гонку переслідування на чемпіонаті України. Є конкуренція, побачимо як вони будуть з нею справлятися. Але добре, що вона є. Про це свідчать й інші результати. Поліна Пуцко четвертою фінішувала в спринті на Кубку IBU, є Вікторія Хвостенко, хоча їй ще лише 17. Досвіду, витримки дівчатам ще не вистачає. Але віримо в них.
– 18-річний Олександр Біланенко, син відомого біатлоніста Олександра Біланенка, а нині тренера, теж був близьким до нагороди на Кубку IBU…
– Саша мав проблеми зі стрільбою в Ріднау. Хоча й всі, навіть десь підсвідомо, вимагають від нього більшого, адже ще не в такій далекій пам’яті – стрільба його батька. Але в молодшого було кардинально по-іншому. Може, це й тисне на нього якось. Ми були б і раді порівняти його з татом, а немає як. Хоча на етапі в Гомсі (Швейцарія) вже майже як Біланенко-старший стріляв і посів 4 місце в масстарті-60. Дай Боже, щоб це була не одноразова акція. Треба стабільніше, хоча в такомі віці це ще непросто.
Свого часу його хотів тренувати батько, але все ж таки прийшли до висновку, що в Сашка повинен бути нейтральний тренер. Коли батько тренує сина, то в цьому є як плюси, так і мінуси. Побачимо як вийде.
– Пам’ятаємо як на горизонті з’явилась сім’я Хміль з Волині – брат та сестра. А сьогодні вони вже по юніорах виступають. Час летить швидко…
– Так, вони вже далеко не новачки у біатлоні. Аліна посіла 6-те місце в спринті в Гомсі. Михайло 5-м був у Ріднау. У Міші були певні проблеми зі здоров’ям минулого року, спина сильно турбувала. Зважаємо ще й на те, що Михайло та Аліна в з лижної сім’ї, тобто, в біатлон вони прийшли з лиж. Їхні батьки лижники – їхні перші тренери. Переходи з лиж в біатлон не завжди відбуваються, оскільки хочеться, але є різні приклади. Зараз хід непоганий у Михайла і стрільба покращилась.
– У передсезонному інтерв’ю Чемпіону ви казали, що українському біатлону не уникнути омолодження команд. Це бачення не змінилось?
– Після цього олімпійського циклу, думаю, це має статися, тому працюємо з огляду на це. Але це не буде так, що просто подивились в паспорт і одні на вхід, інші – на вихід.
Потрібно ще правильно перейти у дорослий біатлон. Якщо дивитись в загальному, то ті хто демонструє рівень на юнацьких міжнародних стартах ті потім вистрілюють і у великому біатлоні, хоча й буває по різному. Бйорндален, Пуаре були на висоті юніорами й потім переносили той рівень на дорослий біатлон. З більш сучасних прикладів – це і Йоганес Бьо і Самуельсон, той самий американець Кемпбел Райт, який зараз бореться за пристойні позиції на етапах Кубку світу. А ще торік він був чемпіоном світу серед юніорів у спринті (Віталій Мандзин в тій гонці фінішував 21-м) Ми про ці приклади кажемо нашим хлопцям та дівчатам. Але для того, щоб перенести цей результат далі – треба багато працювати, має бути якась самопожертва, шлях до мети. Обмежувати себе в чомусь потрібно. Звичайно, окрім великого бажання ще потрібне повноцінне медичне забезпечення, відновлення, класний контакт з тренером. Багато факторів є. І якщо вони сходяться, то наша молодь має перспективу.
Хоча в життя втручаються й інші нюанси. Буває хтось закохався, і все, перемикнувся з біатлону на інші речі. Хоча й це зрозуміло, вік такий, життя таке. Але, якщо мріяти про рівень чемпіонатів світу, олімпійських ігор, то вже в такому віці професіоналізм має закладатись. І треба бути готовим працювати на максимумі. Бо часто в ДЮСШ біатлоніст ніби й непогано виглядає, а переходить на професійний рівень і не готовий там викладатись. Буває й так, що спортсмен вже в юному віці вважає, що він краще все знає за тренера і це теж порушує баланс і призводить до збоїв. Підсумок такий – якщо ти займаєшся справою життя, то дрібниць не має бути. І цій справі життя потрібно віддатися повністю. Інакше успіху не досягнути.
– Вже звикли до того, що географія біатлону розширилась, причому, ще перед війною. До звичних Сум, Чернігова, Тернополя, Києва, Харкова додалась Волинь та Закарпаття. Але ж війна, схоже, перекроює біатлонну карту України…
– Біатлон вимушено мігрує в західні регіони через єдиний фактор – це війна. Багато інфраструктури в північних областях пошкоджено. За чернігівську базу всі знають, вона на слуху, а є ще база "Темп" в Харкові, на Сумщині були. Є інфраструктура, яка вціліла, але з безпекових міркувань там повноцінно займатися не можна і це все має величезний вплив на розвиток дитячого та юнацького спорту. Можливості західних регіонів дозволяють прийняти багатьох, але вони теж не "гумові". Так саме як і фінансові можливості юних спортсменів та тренерів. Наприклад, розмістити команду в готелі, де доба коштує 10 тисяч гривень – це ж просто нереально! Якби війна закінчилась, то все б відносно швидко повернулось на свої місця. А зараз поки що так, як є. Але рук ніхто не опускає, це сто відсотків.
– Ви згадали про зруйновану базу в Чернігові, яка там зараз обстановка? Багато було знято і відеоматеріалів про цю відому біатлонну локацію, і закордонні ЗМІ показували наслідки атак. Діти там незламно продовжують тренуватися…
– По лижеролерній трасі є двокілометрова ділянка в робочому стані, можна по ній кататись нормально. Модульні будиночки поставили, територію розмінували аби діти могли безпечно тренуватись. Розуміємо, що інфраструктурні питання в північних областях будуть вирішені не скоро. Навіть за умов фінансування чи донорства ніхто в прикордонні не буде активно щось відновлювати через різноманітні ризики та невизначеність.
– Наскільки знаємо національна збірна проблем з фінансуванням, навіть в умовах війни, не відчуває. А як з державними грошима на юнацькому рівні?
– Все що стосується національних команд, юнацьких в тому числі, то дійсно, ми в нормальному становищі як для нинішнього складного часу. Проблеми є в регіонах, там де ДЮСШ залежать від місцевих бюджетів. Тут виклики. Тому зараз біатлон все більше лягає на плечі батьків. Спонсорів у ці часи теж не так просто знайти.
– Урок біатлону, який запровадили в школах, реально зможе допомогти підняти дитячий біатлон?
– Вірю в це. Це ще й хороша база для військово-патріотичного виховання. А для нас це можливість вдихнути біатлон в дітей в ранньому віці. Наприклад, є можливість помітити дитину, яка добре стріляє, бо вона вже матиме певні навички. Змагання якісь будуть, це все плюс однозначно. В Європі, до речі, теж змагання проводяться зі стрільби з пневматики для дітей до 14 років, тепер це буде і в нас. Хоча нам потрібні не лише уроки біатлону, треба й підіймати престиж чемпіонатів України. Бо знову ж таки, це про старти для молоді та тих хто не потрапляє до головних збірних. У мої роки на чемпіонаті України були команди з понад десяти регіонів. В інших країнах, особливо в скандинавських, національні чемпіонати мають велике значення і ми маємо до цього прагнути.