В'ячеслав Бобров: Мрію зіграти на чемпіонаті світу
В'ячеслав Бобров понад десятиліття є важливим виконавцем у ростері збірної України.
Форвард розпочинав кар'єру ще тоді, коли ледь не кожен клуб Суперліги підписував легіонера з досвідом виступів у НБА чи найкращих єврокубкових турнірах. Протягом років він був на провідних ролях у командах із різних ліг Європи.
Баскетболіст у великому інтерв'ю для "Чемпіона" розповів про останні матчі національної команди, пригадав виступи в Україні та за кордоном, а також виокремив свої символічні збірні.
– Почнемо зі збірної. Ви – один із головних, якщо не головний, ветеран команди. У команді з'явилося багато молодих баскетболістів. Хто з них має найбільший потенціал і чим вас уже встиг здивувати?
– Зараз, як бачимо з останніх наших матчів, усе йде до того, що відбувається оновлення складу. Уже є велика кількість вікових гравців, або, наприклад, ті, хто через травми чи довгі перельоти вони не можуть допомогти збірній.
Ось зараз до нас додався Олександр Кобзистий. Є Михайло Бублик, Данило Шеліст, Єгор Сушкін.
Андрій Войналович, Ілля Тиртишник, Дмитро Скапінцев – ще молоді. Та й загалом чудове покоління.
Свого часу, коли ми 20-річними приїздили зі збірних свого віку до першої команди Майка Фрателло, ми теж із цього починали.
Як бачимо, в останніх матчах Кобзистий використав свої хвилини. Даня Сипало чудово зіграв свій відрізок. Максим Кличко нам допоміг.
Так, команда зараз йде на омолодження, але наш тренер також викликає дорослих і досвідчених гравців, які допомагають молоді.
– Чому обидва матчі проти Грузії були такими, скажімо так, емоційними? Це характер грузинів такий чи десь зіграло й у наших баскетболістів бажання виплеснути енергію?
– Що в першій грі, що в другій емоції зашкалювали. Грузини розуміли, що втрачають свою гру. Іноді люди роблять провокації, щоб вивести тебе з рівноваги, на емоції, переломити хід матчу.
Під час першої зустрічі ми розуміли, що маємо гнути свою лінію. У нас була основна задача – зупинити Шенгелію та тоді ще Таддеуса МакФаддена. Ці двоє – ті, хто приносить найбільше очок. Тоді у складі грузинів був ще Георгі Шермадіні. Ми намагалися грати у швидкий баскетбол, але й чіплятися за кожен м'яч, за кожен підбір, ціпко діяти в захисті.
На другу гру вони зібрали фактично найсильніший склад. Зрозуміло, що їхньою ціллю була перемога. Ми готувалися, розбирали їхні останні матчі, були розмови про те, що вони провокуватимуть, гратимуть брудно. Це їхній стиль – вивести тебе на емоції, посадити на фоли.
Нам вдалося боротися з перших секунд. Звичайно, коли вони десь грали агресивно, провокували, то ми відповідали, але робили це в межах правил. Коли видалили Маркіза Ріда, вони почали грати ще жорсткіше. Ми все це знали й були готові.
Далі було й вилучення Бітадзе за удар Скапінцева. У кінцівці вдарили Дениса Лукашова. Вони програвали "-20" і вже будь-яким чином намагалися вивести нас із рівноваги.
В останні роки ми з ними чимало грали, прекрасно знаємо цього суперника, тому до всього були готові.
– Ось згадали, що за Грузію спочатку виступав МакФадден, потім – Рід. Збірна України всі ці вікна грала без легіонерів. Ви пограли і з Юджином Джетером, і зі Стівеном Бертом, і з Джеромом Рендлом. Що скажете про цих хлопців?
– Напевно, найкраще з цих трьох у команду влився Пух Джетер. Його можна вважати найбільш українським. Його навіть називали Юра Борщ. Я вважаю, що з усіх натуралізованих він дав найбільше.
Він був у команді Майка Фрателло, коли ми стали п'ятими на Євробаскеті-2013. Грав у складі збірної і під час чемпіонату світу-2014.
Стівен Берт – індивідуально дуже сильний гравець. Також допоміг. Загалом він був трохи конфліктним. Тому його друге пришестя не відбулося. Але як гравець він дуже сильний.
Рендла також брали як скорера. Безумовно, і він нам допоміг. Свою задачу він виконав: і віддавав, і забивав. Не було якоїсь високої самооцінки. Людина приїхала й допомагала команді.
– Далі у відборі – Греція та Чорногорія. Ще рано уважно вивчати команди, але що вже зараз виділили в грі цих команд?
– Я думаю, що Греція збере сильніший склад, ніж у попереднє вікно, коли вони програли два матчі. Після цього було велике інтерв'ю Спануліса, де він був незадоволений тим, що велика кількість гравців не приїхала.
Упевнений, що греки думали, ніби й цього складу вистачить, щоб обіграти Румунію та Португалію, але не вийшло. Тепер вони будуть налаштовані інакше.
Звичайно, вони зроблять усе, щоб приїхав Янніс Адетокумбо. Можливо, будуть присутні Костас Слукас, Васіліос Толіопулос. Ми повинні готуватися до будь-якого складу й битися.
Ми дивилися останній матч чорногорців проти Румунії. Румуни там боролися до кінця, програли три-чотири очки. На Чорногорію у нас теж буде бойовий настрій.
Буде непогано, якщо вдасться здобути одну перемогу. Але завжди краще ставити перед собою максимальні цілі, викластися й забрати обидва матчі. Це наблизить нас до головної мети – вийти на чемпіонат світу.
– Артем Пустовий завершив кар'єру у збірній. Ви однолітки. В'ячеслава Боброва не відвідують думки сконцентруватися лише на клубному баскетболі?
– Я не грав на чемпіонаті світу, тому мені хотілося б відіграти цей відбір, кваліфікуватися на чемпіонат світу й спробувати свої сили там, адже це найпрестижніший турнір.
Хочеться вийти, добре зіграти колективом, щоб показати, що у нашій країні є баскетбол, є хороші виконавці, які можуть гідно представити себе й Україну на світовій першості.
– Після теми збірної перейдемо до клубного баскетболу, але спочатку запитаю про ваш шлях у цьому виді спорту. Як ви обрали баскетбол?
– Я прийшов у баскетбол у п'ятому класі. Я навчався ще тоді, коли після третього був перехід одразу до п'ятого. До моєї школи прийшов тренер і сказав, що відкрилася секція баскетболу.
Я з батьком взагалі дивився багато спорту, але найчастіше – баскетбол. Саме він мені подобався найбільше. Я тоді прийшов на перше тренування і відтоді не залишаю цей вид спорту.
– Ви розпочинали в Азовмаші, коли він був безумовним грандом українського баскетболу. На той час який плюс і який мінус для молодого гравця приносило перебування в цій команді?
– У Азовмаші були лише плюси. Усі баскетболісти жили в профілакторії здоров'я на 11-му поверсі, у нас був окремий поверх. Ми жили по одному або по двоє.
У 16 років я мав змогу грати й тренуватися з Деметріусом Александером, Фредом Хаусом, Рамеллом Каррі. Були й сильні українці: Олександр Скутельник, Максим Пустозвонов, Максим Івшин, Богдан Байда.
Багато хлопців давали поради, як мені ставати кращим, над чим працювати. Рімас Гірскіс завжди казав: "Якщо будеш багато працювати, старатися, то свого часу це дасть результат".
Я жодного разу не пошкодував, що обрав саме Азовмаш на початку кар'єри. Я приїхав туди й провів там чотири роки. Виріс професійно, морально, а потім поїхав виступати за БК Київ.
– У 2015 році після хороших сезонів за БК Київ ви опинилися в Пітешті. То був перший закордонний клуб. Як довго зважувалися на цей крок?
– Я хотів поїхати в Європу ще за рік до цього. Тоді сталася травма, пропустив три з половиною місяці, тому залишився в Україні.
Після завершення сезону я вже остаточно вирішив, що варто спробувати щось нове. Тоді тренером Пітешті був Йовіца Арсіч, який в Україні тренував Черкаські Мавпи. Ми були знайомі, він знав мене. Саме він мене і покликав. Перемовини з клубом тривали недовго – десь два тижні.
Через два-три місяці до мене приєднався і Макс Пустозвонов. Ми встигли пограти разом.
– Влітку минулого року ви стали гравцем Динамо Бухарест. За ці десять років румунський чемпіонат сильно змінився?
– Так, змінився на краще. Вони розвивають баскетбол, дозволяють рости місцевим гравцям. Минулого сезону було правило "3+2", щоб румунські баскетболісти мали ігровий час.
Таке правило змушує кожен клуб мати п'ять-шість румунів, які здатні грати на високому рівні. Місцеві команди боролися за таких гравців.
У цій країні велика кількість баскетбольних залів. Зрозуміло, що якщо порівнювати з провідними країнами, то вони не п'ятизіркові, але дозволяють проводити трансляції кожного матчу. Румунська ліга висвітлює свої поєдинки на YouTube.
Якщо подивитися, то Орадя постійно грає в Кубку ФІБА, Клуж – у Єврокубку. Інші команди також підтягуються, ліга зростає.
– Після хороших виступів за Пітешті ви перейшли до Кемпера. Це третій дивізіон Франції. Як так вийшло?
– Тоді в румунському клубі розпочалися затримки із зарплатою, почали змінюватися тренери. Мені сказали, що новий тренер мене не бачить у складі.
Тоді на мене й вийшов Кемпер. Вони відразу сказали: "Так, це не найсильніший рівень, але у нас є амбіції". Я приїхав спочатку на три місяці. Нам не вистачило однієї перемоги для виходу в плейоф.
Влітку мені зателефонував Лоран Форест (срібний призер ОІ-2000 у складі збірної Франції – прим.). На той момент він був головним тренером клубу, зараз працює генеральним менеджером. Він зателефонував і запропонував залишитися. Сказав, що розраховує на мене, обіцяв давати по 30-40 хвилин і повну свободу. Він переконав мене залишитися.
Я залишився ще на рік. Так сталося, що в заявці клубу тоді було не 12 гравців, а 10. Я розумів, що на своїй позиції буду грати багато. У Кемпері я набрався досвіду, прокачав свої навички й отримав пропозицію з Литви.
– У Литві ви запам'яталися ефектними данками. Фактично кожного туру у вас там був дует, не пам'ятаю вже з яким саме плеймейкером, який регулярно потрапляв у хайлайти.
– Це був Артурс Аусейс – латвієць. Зараз він грає за Вентспілс. На той момент у Пєно Жвайгждес була молода команда, усі хлопці мали амбіції проявити себе.
Того сезону ми виграли Балтійську лігу, вийшли до плейоф, де програли Нептунасу в серії 1:2. Але сезон можна вважати успішним.
Також розумію і відчуваю, що й цей клуб дав мені поштовх розвинутися. Після цього я отримав пропозицію з чемпіонату Іспанії.
– Чемпіонат Іспанії за багатьма оцінками вважається найсильнішим у Європі. Як вам той період у кар'єрі?
– Так, як на мене, це дійсно найсильніша ліга в Європі. Ми бачимо, що в Євролізі дві, а то й три іспанські команди стабільно грають у плейоф. Реал, Барселона, Басконія – ці клуби конкурентні на найвищому рівні вже багато років.
Якщо сфокусуватися на чемпіонаті Іспанії, то там із шостого до шістнадцятого місця – рівні склади, рівні команди. Барселона може поїхати в гості до умовної Гранади чи Льєйди і програти.
Там уболівальники живуть баскетболом, ходять на матчі. Відчувалася постійна підтримка від них – і словами, і повідомленнями. Поєдинки були дуже атмосферними.
Іспанія загалом – спортивна країна, яка живе як футболом, так і баскетболом. На вулицях міст мене також упізнавали, могли привітатися, сказати приємні слова.
– У 2020-му українська Суперліга вже відновлювала позиції. Конкуренція ставала сильнішою. Після двох років виступів в Іспанії ви повернулися до України, ставши гравцем Дніпра. Що стало вирішальним під час вибору клубу на той момент?
– Перемовини йшли з кількома клубами. І Прометей також тоді був, але в останній момент мені зателефонував Слава Кравцов. Він сказав, що в клубі все добре, чудовий менеджмент, чудова атмосфера. Після цього я поговорив із президентом клубу Валерієм Кондратьєвим. Саме після цих двох розмов вирішив обрати Дніпро.
Я жодного разу не пошкодував, що обрав цей клуб. Вважаю, що Дніпро – це клуб, який роками тримає рівень і, незважаючи на війну, продовжує виховувати дітей, молодь і давати шанси в першій команді.
– Ви застали і, скажімо так, "золоту Суперлігу" 2010-2013 років, і той період, коли чемпіонат повертав свої позиції (2020-2022). Якщо, припустbмо, сезон-2021/22 ми оцінимо на 10 із 10, то, як думаєте, тепер на скільки можна оцінити нинішній рівень?
– Та зрозуміло, що рівень Суперліги впав. Причина очевидна – війна.
Та все одно вдається грати, приїздять легіонери. Елайджа Джойнер минулого сезону грав у Румунії, а два роки тому був гравцем БК Рівне. Тобто іноземці, які приїздять до нас, можуть тут себе показати й використати це як трамплін.
Так, зараз немає можливості привозити американців, які були раніше – з досвідом НБА чи провідних європейських чемпіонатів. Але щойно все закінчиться, думаю, через два-три роки Суперліга знову почне набирати обертів. Бізнес і спонсори зможуть більше вкладати в баскетбол, у будівництво залів.
Отримала шанс і молодь, або ті, хто багато років був провідними виконавцями у Вищій лізі. Радий, що хлопці тепер мають ігрові хвилини. За останні роки кілька баскетболістів дійшли й до дебюту за збірну.
– Зараз літо. Зазвичай у баскетболістів відпустка. Наприклад, Артем Пустовий останні два літа їздив до Індонезії грати. У вас не було пропозицій із країн, де чемпіонати проводяться влітку?
– По-перше, напевно, хотілося побути із сім'єю, відпочити. У мене було кілька варіантів поїхати, але клуби в підсумку обирали інших гравців.
Справа в тому, що кілька пропозицій відпали, адже там сезон стартує у травні-червні, а в мене ще тривав контракт із нинішнім клубом. Цього року, наприклад, сезон у Румунії для мене закінчився 1 червня.
Тобто в таких випадках, звичайно, клуби з Азії оберуть гравця, який зможе прибути раніше.
Звичайно, хотілося б пограти десь у Китаї чи Японії. Може, в іншій країні. Хотілося б позмагатися там. У Європі я вже пограв у різних чемпіонатах, різних єврокубках. Для порівняння було б непогано спробувати себе й там.
– Топ-5 гравців за кар'єру, з якими найбільше подобалося грати?
– Давайте зробимо збірні українців та легіонерів.
На першому номері буде Денис Лукашов. Він мій друг, ми з міста Донецька, довго граємо разом. З Денисом у нас особлива хімія, ми знаємо один одного, розуміємо навіть із заплющеними очима. Куди б я не біг, передача Дениса мене знайде. Він найстабільніший перший номер, з яким я грав.
Атакувальним захисником буде Олександр Мішула. Останніми роками в нього були травми, але він встиг добре зіграти і за збірну, і довгий період був лідером Дніпра. Не можу не згадати Іссуфа Санона. Він ще молодий, але його енергетика буде корисною будь-якій команді.
Сергія Гладиря поставлю на третій номер. Пограли з ним у збірній, обігрували топові команди. Елітний снайпер.
Серед четвертих номерів відзначив би Максима Корнієнка та Ігоря Зайцева. Сильні бігмени. Пограли в Європі, виступали на Євробаскетах, чемпіонаті світу.
Ось із центровими складний вибір. Я хотів би назвати відразу трьох: Славу Кравцова, Кирила Фесенка та Артема Пустового. Вони всі різні. У свої найкращі роки були здатні виконувати великий обсяг корисної роботи на обох сторонах майданчика.
А взагалі складно зібрати саме українську п'ятірку. Для мене було приємно грати зі Святославом Михайлюком та Алексом Ленем. Володимир Герун і Богдан Близнюк теж дуже корисні. Кожен гравець збірної заслуговує, щоб його відзначити.
З легіонерів виділю плеймейкера Рамелла Каррі. В Україні виступав за Азовмаш і БК Донецьк. Встиг пограти і за Панатінаїкос.
На другому номері буде Фред Хаус. І в Європі, і в Україні тривалий час грав на високому рівні. Легким форвардом оберу Діжона Томпсона.
Четвірку закриє Деметріус Александер. Складно не відзначити й Дайріса Бертанса. Ми разом із ним грали за ВЕФ Рига і того сезону виграли всі три трофеї. Таке сталося лише вдруге за всю історію клубу. Дайріс роками був ключовим виконавцем збірної Латвії.
Центровим, напевно, оберу Хассана Різвіча.
– А проти кого за кар'єру було найскладніше грати?
– Венсан Пуар'є. Коли я грав в Іспанії, він виступав за Басконію. Також Торніке Шенгелія – його дуже складно стримувати.
Запам'яталися матчі й проти Вальтера Тавареша з Реала. Коли він на майданчику, то під кошиком важко щось зробити. У нього великий зріст, розмах рук, чудова координація.
Але загалом, якщо згадувати всіх, проти кого грав, то це буде дуже великий список. З кожним по-своєму було непросто.
– В'ячеслав Кравцов буде новим "Холостяком". Якою була ваша реакція чи інших гравців збірної на цю новину?
– Ми про це дізналися тоді, коли Слава востаннє був у таборі збірної. Він уже сказав, що отримав запрошення. Вирішив погодитися, бо це новий досвід.
Ми всі його підтримали, ніхто поганого слова не сказав. Будемо дивитися, як у Слави вийде в новій ролі.