Last Dance під вашу сопілку. Олімпіада-2024 — останній домінантний турнір збірної США?
Баскетбол з’явився на світ ще в кінці XIX століття в місті Спрінгфілд, штат Массачусетс. І американці поступово все більше і більше проявляли симпатії до цієї гри, що дозволило породжувати цілі генерації талановитих гравців. Новим бустом для ще більшої динамічності та атлетичності гри стало не новаторство самих правил, а злам расової сегрегації. Афроамериканці плювали на авторитети, грали завзято, незламно, випереджали час ідеями.
Такий внутрішній код у любові до гри дозволяв збірній США домінувати і на світових чемпіонатах та Олімпіадах. Так, перемоги були не завжди.
Перший виклик заокеанським представникам почав відбуватися в 70-х та 80-х. Баскетбол був включений до Олімпійської програми у 1936 році і аж до 1972 року перемога завжди діставалась американцям. У всіх випадках перевага "зірково-смугастих" була двозначною. На чемпіонатах світу все було не так чудово, але на те були об’єктивні причини — команда США складалася зі студентів, колишніх студентів, гравців із напіваматорських ліг. Стабільним було одне: жодного представника НБА, навіть з резерву найгірших команд асоціації.
Спорт — це вічна змінна. Звісно, у Європі та на інших материках гравці прогресували, ставали кращими, технічними і, головне, вони завжди були досвідченішими, ніж їх опоненти з написом "USA" на джерсі.
Все це і вплинуло на те, що домінація родоначальників гри зникала. На Олімпіаді-88 була лише "бронза". В 1991 році Федерація баскетболу США розуміла, що зірки NCAA вже не можуть змагатися на рівних з "дорослими дядьками" з великим досвідом гри на європейських майданчиках, та просила головну лігу світу таки надати дозвіл її представникам поїхати на турнір. Тодішній комісар НБА Девід Стерн спочатку відповів відмовою, але його помічники зуміли різними аргументами переконати ще не такого досвідченого функціонера.
Легендарна Dream Team не просто відповіла на перший виклик, вона його знищила. Пройшло вже понад три десятиліття з моменту легендарного виступу США на ОІ-1992. І, здається, країни Європи та cвіту знову зуміли оновити себе, щоб нарешті настав другий виклик.
Останні два чемпіонати світу для США закінчилися без медалей, чого не було ще з 60-х років. Стало зрозуміло, що чудові стартери і зірки другого ешелону вже не можуть давати результат проти дисциплінованих суперників, у яких у самих у ростері на лідерських позиціях такі ж топові виконавці з найсильнішої ліги світу. Шквал критики ріс, всі були шоковані. Грант Хілл, генеральний менеджер збірної США, та наставник Стів Керр відразу давали зрозуміти, що в Париж будуть відбиратися лише найсильніші.
Old man’s never cry та інші. Огляд складу збірної США
Невдачі збірної, успіхи таких гравців як Йокич, Дончич, Адетокумбо, Ембіід (тоді ще чи то камерунця, чи француза) знатно били по самолюбству і журналістів, і глядачів, і гравців з американським паспортом.
Одіозний Дреймонд Грін, а слідом за ним ще низка і нинішніх, і колишніх гравців НБА, заявили, що чемпіоном світу треба вважати лише тріумфатора американської ліги. Весь Twitter "кипів" від закликів зібрати нову "Дрім тім", щоб показати ху із ху.
Трохи поміркувавши, виявилось, що глобально за останні 10 років до рівня superstar доріс лише Джейсон Тейтум. З натяжкою, можливо, ще таким можна вважати Ентоні Едвардса, але перший був на провальному ЧС-2019, а другий не особливо виблискував на минулорічному Мундобаскеті. І від шоку створеного реальністю довелось молитися, щоб "суперстарі" боги спустилися з Олімпу для останнього танцю.
39-річний Леброн дав згоду на участь ще у вересні, що викликало ланцюгову реакцію. 36-річний Каррі подивився, що на поличці з трофеями є чотири чемпіонські персні, але жодної медалі Олімпійських ігор. Враховуючи, що це його останнє вікно для участі (якщо в Стефена не вселиться дух відомого португальського футболіста К. Р.) на турнірі високого рівня у складі національної дружини, плеймейкер також ствердно відповів на заклик виступити за збірну. 35-річний Дюрент, у якого аж три "золота", вирішив піти за четвертим.
Леброн Джеймс, Ентоні Девіс та Кевін Дюрент
Усіх їх об’єднує єдиний факт — вони круті. Були крутими 10 років тому, є такими і зараз. Джеймс продовжує переписувати рекорди, Каррі все ще ефективно бігає і влучає, а Дюрент серед головних скорерів ліги. Це тріо і буде робити погоду, точніше буревій на паркеті. Немає і сумнівів у тому, що саме вони будуть розпочинати матчі у стартовій п’ятірці.
Джейсон Тейтум і Джоел Ембіід — головні претенденти на інші вільні два слоти. Тейтум — лідер чемпіонів НБА, претендент на те, щоб бути №1 серед американців після заслуженого відходу на пенсію трьох титанів із попереднього абзацу.
Є впевненість, що Ембіід в Парижі отримає велику порцію "у–у-у" з трибун навіть якщо буде грати надчудово. Коли на тебе спочатку сподіваються камерунські представники, потім від тебе не відступає головний тренер збірної Франції, а публічну підтримку гарантує Еммануель Макрон, а ти вибираєш easy level — паспорт США - будь готовий, що нікому таке не сподобається. Американці були раді, адже останні два чемпіонати світу показали, що боротьба під кошиками - це ахіллесова п’ята колективу. Можна критикувати Джоела за ниття, флоппінг, слабку менталку, але такого домінантного бігмена США не мали з часів О’Ніла/Данкана.
Досить солідно виглядає і другий юніт. Адебайо, Холідей, Букер і той же Тейтум — це тріумфатори минулих ігор в Токіо. Всі вони мають свої сильні сторони. Здорові Деррік Вайт та Ентоні Девіс є одними з найкращих "офенс-діфенс" гравцями на паркеті. Едвардс і Халібертон провели проривний сезон, не раз демонструвавши яскраві хайлайти. Все це говорить про повну перевагу збірної США у глибині складу.
Сім із дванадцяти гравців ростера вже переступили позначку в 30 років, а більшості з цих семи навіть ближче до 40, ніж до 30. В інших командах також будуть свої "діди", проте по досвіду з Dream Team version 2024 ніхто не зрівняється.
Головний тренер Стів Керр та його основний асистент Ерік Споельстра ніколи не грали між собою у фіналі НБА, але починаючи з 2011 року лише у цьогорічному та сезоні 2020/2021 головна серія сезону обходилась без них. На двох фахівці провели понад дві тисячі матчів лише у регулярному чемпіонаті. Вміння налаштовувати гравців pre-game, здатність вносити правки in-game, підбирати стратегію, налаштовувати колектив — це все вони довели на клубному рівні. До того ж, особистою мотивацією для них буде помста перед хейтерами за провал минулої осені. Ключовим можна вважати, що ці коучі мають залізний авторитет серед гравців, що дасть велику синергію.
Якби Гарі Лінекер був зіркою баскетболу, він видав би фразу: "Баскетбол — проста гра. 10 чоловіків 40 хвилин бігають з м’ячем, а в кінці перемагають американці". І дійсно, головні факти (рівень гри, сила складу, підготовка, культура) повністю говорять про безальтернативний фаворитизм заокеанської команди.
Чи буде Америка Great Again?
Однак і в плюсах можна знайти одночасно мінуси. З 28 липня по 11 серпня збірній США при ідеальному розкладі треба буде зіграти шість матчів. Зірки колективу з такою щільністю поєдинків зіштовхуються лише в плей-оф. Враховуючи вік і травматичність, календар зустрічей може стати мінусом для команди "зірково-полосатих". І Каррі, і Джеймс прихильники "лоад-менеджменту". Можливо, під час групової стадії і вийде економити сили, але далі — ні. І з цим у США будуть проблеми.
Ще одним фактором не на користь фаворитів можна вважати інші правила і розміри майданчику. Нікола Йокич, Янніс Адетокумбо і навіть Лука Дончич після переїзду до США так і не виграли Євробаскет чи чемпіонат світу, видаючи провальний матч у іграх на виліт. Це ж саме стосується і США. Були поразки від Німеччини та Литви. Особливо показове фіаско від литовців було тим, що героєм гри став Вайдас Каріняускас з румунської ліги, який без особливих проблем "з’їв" Остіна Рівза та інших опонентів, які в годину отримують його місячну зарплату. Менше простору для розриву оборони опонента, менше можливостей для силового проходу, менше вільних зон — все це великий мінус для американців з їх швидкісним темпом та великою ставкою на атлетизм.
Ба більше, у яскравий баскетбол навчились грати всі. Результативність — це завжди був козир США, але цей козир уже працює не завжди. Інші збірні б’ють американців їх зброєю — активною атакою і канонадою дальніх кидків. За три матчі від Литви, Німеччини і Канади колектив Стіва Керра пропустив 350 очок. На Олімпіаді-1992 за вісім матчів було пропущено всього 588.
Сама гра останні роки невпинно зміщується у бік збільшення набраних очок. Не пішло на користь, що НБА в останні роки стала більш "м’якою" у плані захисту. Оці пропущені 350 очок лише підтверджують, що аксіома від збірної США "ви заб’єте нам скільки зможете, а ми вам скільки захочемо" вже не аксіома, а постулат, який протягом останніх років був спростований не раз.
Чому другий виклик від світу ще більш небезпечний для домінації США? Таланти народжуються тепер скрізь, а не тільки в США. Зникла монополія. Останні шість років нагороду MVP здобували баскетболісти, які народилися за межами Штатів, проте і це не головний дзвіночок. На останніх п’яти драфтах НБА у топ-10 з 50-ти осіб п’ятнадцять — представники інших країн. Могло бути більше, але №1 драфту 2022 Паоло Банкеро відмовив Італії. У період 2010-2014 не американців було всього 11, а з 2000 по 2004 ще менше — 8. Скаути команд НБА вже не соромляться шукати талантів у структурах європейських команд, а не брати зірок NCAA. Адетокумбо свого часу не підійшов Панатінаїкосу та Олімпіакосу, і його обрали зі скромного Філатлікоса, який грав навіть не в еліті грецького баскетболу. Латвійця Порзінгіса знайшли у Бетісі, клубі, який боровся за виживання в чемпіонаті Іспанії. Йокич з Меги та Вембаньяма з Леваллуа — далеко не грандів сербської та французької ліги. Глобалізація гри говорить, що і близько вже не буде такої домінації. Недаремно фанати вимагають у комісіонера асоціації Адама Сілвера скасувати класичний Матч зірок, а робити протистояння Америка (США + Канада) VS інший світ. І не просто так, адже зірки з інших куточків планети дійсно є.
Головний конкурент став ще сильнішим
В Токіо збірна США поступилася лише раз — французам на груповому етапі — 76:83. Так, потім у фіналі була вендетта, але аж ніяк не впевнена — 87:82.
Джейсон Тейтум (з м'ячем) під час матчу проти Франції на Олімпіаді-2020
За цей час у французів з’явився Віктор Вембаньяма. 224-сантиметровий гравець за перший сезон у НБА оновив декілька рекордів, претендував на звання найкращому гравцю захисного плану і став лідером за кількістю блок-шотів. Символічно, що гонку в номінації Defensive Player of the Year Віктор програв… Руді Гоберу, з яким буде виходити у старті.
Також у складі будуть Ніколя Батюм, Еван Фурньє та Нандо Де Коло. Всі вони ветерани, однак з солідним бекграундом гри в НБА. Правда, станом на зараз контракт з командою з найсильнішої ліги має лише перший. Ябуселе та Лессор зірки фіналістів Євроліги — Реала та Панатінаїкоса.
У чинних чемпіонів світу німців склад також у більшості укомплектований представниками найпопулярнішої ліги, у Канади лише два гравці з десяти не з НБА. Вистачає таких виконавців і в сербів з Ніколою Йокичем на чолі.
У 1992 році Чарльз Барклі сказав: "Я не знаю нічого про Анголу. Але Ангола у біді". Ця зверхність не покидала американську збірну і в 1996, і в 2000 році. Але з кожним олімпійським циклом самовпевненість зникала, зникала і насмішка над суперниками, а їм на зміну приходила повага.
Зростання рівня гри загалом по світу, якісна тактична підготовка основних конкурентів, адаптація до міжнародних правил, високі очікування від фанатів — це все буде психологічно тиснути на команду Стіва Керра. Крайня Олімпіада була взята на морально вольових, чемпіонати світу принесли провали. Є багато передумов, які досить таки прямо та аргументовано натякають, що last dance у складі збірної для Леброна, Каррі, Дюрента, Холідея, Вайта, Девіса, ймовірно, буде під мінорні мотиви.