"Вердер пропонував за мене мільйон". Віктор Пасулько міг стати першим українцем у європейському топ-клубі | Футбол | Champion.com.ua
Мій профіль
1 Липня 2020

"Вердер пропонував за мене мільйон". Віктор Пасулько міг стати першим українцем у європейському топ-клубі

01.01.2020 11:49 1358 0
Максим Розенко поговорив з уродженцем Закарпаття Віктором Пасулько, який згадав свою роботу скаутом збірної Греції при Отто Рехагелі, образу Бескова через Лобановського і запрошення у Вердер в 1985 році
"Вердер пропонував за мене мільйон".  Віктор Пасулько міг стати першим українцем у європейському топ-клубі

Джерело - Чемпіон.

Партнери по ужгородській Говерлі, львівському СКА, одеському Чорноморцю і московському Спартаку жартували, що його День народження святкує вся країна – випадав він на 1 січня.

Ігровій кар'єрі це не перешкоджало – у 80-х Віктор Пасулько двічі став чемпіоном СРСР, додавши до цього срібну медаль Євро-1988 у складі збірної країни. Потім поїхав грати до Німеччини, де проживає досі. Щоправда, з тривалими відрядженнями переважно на пострадянський простір – Молдова, Азербайджан, Узбекистан, Казахстан...

Рехагель перехитрив Михайличенка

– Пане Вікторе, відзначати День народження 1 січня – як це?

– Чудово. У мене в цей день взагалі потрійне свято. Новий рік і два Дні народження – мій та моєї дружини. Плюсів багато. Ще коли був футболістом, свій День народження у колі сім'ї відзначав. А багато моїх колег цього щастя були позбавлені. Те саме і в тренерській кар'єрі.

– Коли Отто Рехагель очолював збірну Греції, ви працювали у нього скаутом. Як склався такий союз?

– Ми давно товаришуємо з Отто. Ще 35 років тому, у якості наставника Вердера, Рехагель дуже хотів бачити мене в складі своєї команди. Сталося це після того, як Чорноморець пройшов "музикантів" у рамках 1/32 Кубка УЄФА. В Одесі ми обіграли німців 2:1, у Бремені поступилися 2:3, але завдяки голу, забитому в гостях, вийшли у наступний раунд змагань.

Я забив у Бремені. А через кілька тижнів мене викликав голова Чорноморського пароплавства Бичихін і сказав, що Вердер пропонує за Пасулька мільйон марок – на ті часи це була дуже велика сума. На жаль, у 1985 році в СРСР ще існувала "залізна завіса", радянським футболістам дозволили їхати закордон тільки через три-чотири роки.

– З Рехагелем почали спілкуватися вже після свого переїзду до Німеччини?

– Так, ми з ним швидко знайшли спільну мову. Зустрічалися на різних тренерських конгресах, ходили разом на футбол у Дортмунді, перетиналися в Ессені, де живе його сім'я. Отто запропонував мені попрацювати скаутом ще 14 років тому. Але тоді я тренував азербайджанський Хазар і не мав можливості відстежувати гру футболістів збірної Греції, які виступають у бундеслізі. Через рік, коли повернувся до Німеччини, ми відразу ж домовилися про співпрацю.

– Що входило в коло ваших обов'язків?

– Уважно стежив за греками, які виступали у Бундеслізі. Збирав інформацію про майбутніх суперників. Отто часто дзвонив і просив подивитися того чи іншого футболіста. Я їхав на гру і потім надавав Рехагелю всю інформацію.

– За кого вболівали, коли Греція зустрічалася з Україною в стикових матчах за право потрапити на чемпіонат світу-2010 в ПАР?

– Я був би радий, якби у фінальну стадію чемпіонату світу вийшла збірна України. Все-таки, народився і перші 26 років свого життя провів в Україні. Було дуже прикро за земляків. Вважаю, що тоді  старий хитрий лис Рехагель переграв Михайличенко.

Удар для батька

– Ваш батько все життя був відданим уболівальником київського Динамо. Як він сприйняв ваш переїзд з одеського Чорноморця у московський Спартак?

– Для нього це було ударом. І не тільки для нього. У моєму рідному селі на Закарпатті цього переходу спочатку не зрозумів ніхто. Батьки добряче натерпілися від односельчан. Та й не тільки від них. Траплялося, таксисти, впізнавши тата, відмовлялися його підвозити. Суть претензій зводилася до одного: як українець міг поїхати у Спартак, а не в київське Динамо?

Але потім, після того, як у 1987 році я в складі своєї нової команди виграв чемпіонат СРСР, пристрасті потихеньку пригасли. Невдовзі у селі вже вітали батька з черговою перемогою команди. А коли ми виграли чемпіонат вдруге, гуляло все село.

– У Динамо вас продовжували запрошувати навіть після того, як ви стали чемпіоном СРСР у складі Спартака. Якби відгукнулися на пропозицію Лобановського і вже зі Спартака поїхали до Києва, був би грандіозний скандал?

– Не беруся казати, що було б. Але Коман приїжджав до Ленінграда і після гри з Зенітом вмовляв мене їхати до Києва. Мовляв, якщо перейду, гарантовано поїду на чемпіонат Європи-1988 у складі збірної СРСР. Європейські титули тебе чекають. Але я тоді на такі зміни не наважився.

– З тренером Спартака Бєсковим виникли розбіжності після ваших схвальних відгуків про Лобановського?

– Тільки потім зрозумів, за що він на мене образився. У складі збірної СРСР поїхав на чемпіонат Європи-1988 до Німеччини. Повернувся звідти з купою вражень. Був у повному захваті – і від країни, і від місцевих фанів, і від виступу нашої команди. Досі пам'ятаю, як наставник італійців Адзельо Вічіні заходив у роздягальню збірної СРСР після програного півфіналу. Потиснув руку кожному із футболістів, а Лобановському подякував за урок футболу.

Коли я повернувся, телевізійники взяли у мене інтерв'ю. Я без задніх думок розповів братам Майоровим, як мені працювалося під керівництвом Лобановського. Але протистояння шкіл Лобановського і Бєскова тут взяло гору над розумом. Бєсков припинив називати мене "Вітюша", і, як пізніше з'ясувалося, доклав руку до того, щоб я не поїхав у Сеул на Олімпійські ігри-1988.

– Але ж ви навіть у відборі за олімпійську збірну СРСР не грали...

– То й що? На Євро-1988 я зіграв лише два поєдинки. Зберіг свіжість. Пройшов з олімпійською командою збори в Швеції. Товариський матч проти московського Динамо вдало зіграв – забив вирішальний гол. За два тижні до вильоту у Сеул був у списках. Але в останній момент мене прибрали – за наполяганням Бєскова, який поспілкувався на цю тему з Бишовцем. Мені про це Микола Петрович Старостін потім розповів.

Чесно кажучи, здивувався позиції Бишовця, адже з ним у мене були добрі стосунки. Хоча, впевнений, у Сеулі я б каші не зіпсував. Вийшло, що у мене відібрали титул олімпійського чемпіона.

Нещаслива Фортуна

– Тоді й вирішили, що пора їхати закордон?

– Після чемпіонату Європи у Німеччині хотів опинитися в цій країні. Дуже сподобалися стадіони і атмосфера під час матчів. До того ж радянські футболісти почали потихеньку виїжджати закордон.

– Чому з переходом у серйозні європейські клуби не склалося?

– Тоді в СРСР ще просто не було агентів. У Спартак приходили запити. Пам'ятаю, мене якось викликав Старостін. Каже, британський Евертон хоче орендувати вас із Кузнєцовим на півроку. Я йому у відповідь, мовляв, мені б у ФРН хотілося пограти.

У результаті моїм трансфером займалася фірма з продажу сировини до Німеччини. Тільки тому, що вони мали доступ до рахунків у німецьких банках. Разом із Спартаком ми приїхали у ФРН на турнір. Німецький агент повіз мене на перегляд в Карлсруе. Потренувався з командою тиждень. Все було практично "на мазі". Проблема виникла тільки з амплуа – тренер хотів чистого нападника.

– У підсумку довелося погоджуватись на пропозицію з команди другої бундесліги?

– Той же агент запропонував з'їздити в Кельн. Мовляв, там знайдемо тобі команду. Вирушив на перегляд у Фортуну. Мене захотіли з руками і ногами вже після першого тренування. Єдине, про що шкодую – відразу підписав контракт на 3,5 роки. Не знав ще ринку. Коли підписував контракт, здавалося, буду отримувати хороші гроші. Особливо в порівнянні з тим, що заробляв у Чорноморці і Спартаку.

Але потім, коли трохи пограв, дізнався про зарплати німецьких футболістів і зрозумів, що виступаю за копійки. Хоча, з іншого боку, чи варто мені скаржитися на долю? Багато футболістів з СРСР так і не виїхали. Закінчили кар'єру і майже нічого не мали. Хтось спивався, а хтось все життя мучився, так і не знайшовши себе за межами зеленого поля.

– Змінити другу бундеслігу на першу шансу не було?

– Коли повернувся з Кельна до Москви, щоб зібрати речі, мені у Спартаку кажуть: прийшов на тебе запит від Еспаньйола. Іспанський клуб пропонує дворічний контракт із хорошими умовами. Там Вася Рац відіграв попередній сезон. Міг і я пограти у серйозний футбол. Але вже пізно було давати задню.

На жаль, моя футбольна кар'єра в Німеччині пройшла бездарно. Починав непогано – забив у 14 іграх 7 голів. Фортуна із Дюссельдорфа хотіла викупити контракт. Проте у Кельні мій трансфер оцінили в мільйон марок. Дрезденське Динамо теж цікавилося. Але й для них ціна трансферу виявилася занадто великою.

Пропозиція з Африки

– Закінчивши ігрову кар'єру, ви перейшли на тренерську стезю. Це правда, що зарплату у збірній Молдови вам виплачувала німецька фірма?

– Так. Там були складні взаєморозрахунки. Одна німецька фірма мала комерційні інтереси в цій країні. Їм пообіцяли сприяння у бізнесі з боку влади, а натомість вони платили мені зарплату. Працював сумлінно, були у нас і локальні успіхи. Але реалізувати свої проекти в Молдові німецька фірма так і не змогла, після чого згорнула у цій країні свій бізнес. Мені також довелося йти – у самій федерації грошей практично не було.

– Ваша тренерська кар'єра вражає своєю географією – від Узбекистану, Казахстану і Азербайджану до Люксембурга та Італії. У чому причина такої регулярної зміни команд?

– Кожного разу була своя історія. Єдине, що повторювалося кілька разів – бажання керівництва клубів втручатися в мою роботу. Я з цим ніколи не мирився і вважав за краще зібрати речі.

– Правда, що вас запрошували працювати навіть в Африку?

– Так, міг тренувати команду елітного дивізіону Нігерії. Клуб мав непогані регалії, але останні кілька років виступав невдало. Я злітав до Африки. Інфраструктура клубу мені сподобалася. Але коли мова зайшла про банківські гарантії моєї зарплати, справа забуксувала. Перспектива вибивати у клубу свою зарплату мене не приваблювала. Тож надісланий контракт так і не підписав.
Досьє Чемпіона:

Пасулько Віктор Васильович. Півзахисник, нападник. Народився 1 січня 1961 року в селищі Ільниця Закарпатської області, Україна. Вихованець ДЮСШ села Іршава.

Грав за команди Говерла Ужгород (1978-79, 1981), Спартак Івано-Франківськ (1980), СКА Львів (1980-81), Буковина Чернівці (1982), Чорноморець Одеса (1982-86), Спартак Москва (1987-89), Фортуна Кельн, Німеччина (1990-93), Айнтрахт Брауншвейг, Німеччина (1993-95), Дурлах, Німеччина (1996-97, 1999-2000), Боннер Бонн, Німеччина (1997-98).

Чемпіон СРСР (1987, 1989). За збірну СРСР зіграв 8 матчів, забив 1 гол. Срібний призер чемпіонату Європи (1988).

Тренував національну збірну Молдови (2002-05), Хазар Ленкорань, Азербайджан (2006), Юнкерсдорф Кельн, Німеччина (2007-08), Шуртан Гузар, Узбекистан (2008-09), Атирау, Казахстан (2010), Ордабаси Шимкент, Казахстан (2011-14), Орландіна, Італія (2014), Роданж 91, Люксембург (2015-16), Окжетпес Кокшетау, Казахстан (2017).

Максим Розенко, Чемпіон

Коментарі ()