Збірна Англії — команда, яка стала кращою не завдяки тренеру, а завдяки системі
Чи є Ґарет Саутґейт гарним тренером? Напередодні гри проти збірної України — це слушне запитання, яке ставить майже кожен, хто хоча б трішки слідкує за футболом. Але на нього дуже складно дати відповідь. Що ж, перефразуймо... Чи є Ґарет Саутґейт гарним мотиватором, який зміг зібрати навколо себе потрібних гравців? Це вже більш доречне запитання, на яке є можливість відповісти конкретно: так, є.
Але чи достатньо цього, щоб вигравати великі турніри?
Поверхневі аналітики сходяться в думках, що Саутґейт — виконав неперевершену роботу. Збірна стала грати краще, дійшла до фіналу Євро-2021, стала виглядати командою, а не збіговиськом людей для биття, бла-бла-бла й таке інше. Очевидні речі, але в тому, що Англія нині має кращий вигляд, нема великої заслуги Ґарета Саутґейта як головного менеджера збірної. Можливо, більше як технічного директора чи людини зі штабу.
Це — реалії системи та наслідки дій та прогресу, якого здобула Англійська Прем'єр-Ліга. Найкраща ліга у світі, яка має чіткі правила щодо гравців із британськими паспортами, щодо квот на зрощених гравців. Така система дає врожай: сьогодні англійська система футболу — найкраща на планеті. У цій лізі — переважна частина світових футбольних грошей. Ми кажемо не тільки про АПЛ як головну медійну лігу, а й про ліги, які йдуть нижче: Чемпіоншип та навіть Ліга 1, що підпорядковуються одній меті — грати у футбол найвищого (маркетингово) ґатунку.
Англійський вболівальник, як і Англійська асоціація, за своєю природою переживає та найбільше підтримує саме своїх. Це цілком логічно. Але за цією підтримкою є дещо більше, ніж просто віра — англійці перш за все вважають себе власниками футболу та нацією, яка споріднена з цим видом спорту. Нація, яка створила футбол. В Англії футбол — це культ, традиції, сімейні цінності. В Англії абонементи на конкретні місця на стадіонах передаються з рук прадідусів до рук онуків, це свого роду церква. Нація, яка зрощена на футболі, вірить, що футбольним менеджером "головної", за їхніми мірками, збірної світу, повинен бути лише англієць.
Федерація футболу це поділяє
В історії збірної Англії було лише два менеджери, які не були англійцями. Останні 5 тренерів до Саутґейта — це Сем Аллердайс, Рой Годжсон, Стюарт Пірс, Фабіо Капелло та Стів Макларен. Перелік спеціалістів, гідний команди рівня Шеффілд Юнайтед чи Міддлсбро, але аж ніяк не "найкращою збірної світу".
Читайте також: Підтримав Україну, але розкритикував Велику Британію: Ґарі Лінекер — ведучий із позицією, за яку довелося платити
Саме тому зараз збірну очолює людина, що задовольняє Асоціацію — Ґарет Саутґейт у системі збірної з 2011 року, за його плечима є керування академією Англії, збірною Англії U-21 — він починав працювати з кістяком теперішньої головної команди ще задовго до того, як ці футболісти стали важливими гравцями у своїх клубах.
Це — і перевага, і недолік
Перевага — очевидна. Людина, яка працює з футболістами понад 12 років, має сильну внутрішню повагу серед них, має сили керувати в роздягальні, має суцільну підтримку з боку Федерації та фанатів, має право на помилку. Може будувати перемогу зсередини, може будувати її роками. Але якщо маєш за своїми плечима лише лідерські якості, а не тактичні навички, то здобути перемогу стає надто важко. Не сказати, що нереально, але важко.
У 2022 році журнал Forbes назвав Ґарета "чудовим лідером, але не переможцем", а ресурс Independent випустив статтю зі заголовком "Чи підійде Ґарет Саутґейт для того, щоб перетворити захопливу Англію на чемпіонів?", у якій так і не було конкретної відповіді.
Саме в цьому й полягає недолік та прагматизм Саутґейта — він не цілковито звертає увагу на якість футболістів, які в нього є, довіряючи більше тим, із ким вже давно сформувалися гарні стосунки та віра один в одного. Ігрова форма часто відходить на другий план при виборі складу, але не для всіх. Є окремі футболісти, які ніколи не викликаються "через погану форму", а є ті, які отримують виклик до збірної за будь-яких обставин, якщо тільки травма не заважає.
Добре, це все слова, а буде хоча б кілька прикладів?
Легко.
Основний воротар у кваліфікації на Євро-2016 серед команд U-21 — Джордан Пікфорд, за друге місце вели боротьбу Анґус Ґанн та Джек Батленд. Останні 2 не стали воротарями високого ґатунку, а Пікфорд грає у Прем'єр-Лізі. Навіть коли Джордан був серед найгірших воротарів ліги за цифрами (сезони 20/21 та 21/22), за збірну продовжував виступати він. Зараз він знову йде на виліт з Евертоном, трохи підтягнувши на цьому свої цифри, а за золоту рукавичку цього сезону б'ються між собою Аарон Ремсдейл та Нік Поуп. Чи була в них можливість зіграти за збірну, випередивши Пікфорда? Ні.
Гравці основного складу часів Англії U-21 грають і сьогодні: Келвін Філліпс, Бен Чілвел, Джон Стоунз, Ерік Даєр, Ґаррі Маґвайр стабільно викликаються до збірної, навіть попри форму. У Катар-2022 не був викликаний Іван Тоні, його місце зайняв Каллум Вілсон. Чи був поганий Каллум у той момент? Ні. Чи хтось запитує, як у збірну постійно викликався Джек Ґріліш, інколи виходячи на поле на 15 хвилин за 3 матчі? Знову ні. Й таких не дуже доречних рішень та неактуальних викликів було багато.
Підбиваючи підсумки можна сказати, що Ґарет Саутґейт — людина системи. Він важливий механізм у моральній складовій команди, він вірить у лояльних гравців. Дуже часто навіть надто сильно вірить. У нього чудові якості лідера, але надто мало технічних навичок та вміння реагувати на ситуацію. Збірна Англії стала кращою — очевидно, коли за твою команду грає Гаррі Кейн, Джуд Беллінґем, Букайо Сака, Маркус Решфорд, Кіран Тріп'є та інші футболісти, клас яких збільшується завдяки англійським клубам. Але чи стають кращими ці гравці під керівництвом Саутґейта? Питання риторичне.
Євген Вайлдер, Чемпіон