Джерело - Чемпіон.
Бесіда у студії Мегого була, на перший погляд, досить жвавою. Ведучі, які зазвичай займали собою 50 відсотків від присутніх, сьогодні взяли усі 60 та намагалися жартувати. Олександр Головко із властивим, мабуть, лише йому добродушним виразом обличчя підтакував. Він, схоже, все усвідомлював і був би не проти розповісти Володимиру Кобелькову, що думає про оригінальність його міркувань, але вихованість уперто не дозволяла перейти від думок до конкретних дій.
Олександра Кучеренко звернулася до вічно усміхненого парубка, що сидів поруч. Його життєрадісне личко випромінювало ентузіазм та оптимізм, який неможливо пояснити. Цим парубком був Роман Бебех, він укотре спробував вивідати щось небанальне у Головка, поставивши тому чергове банальне запитання. Певна річ, задум Романа із гуркотом провалився і через це ставало ніяково.
У такі моменти Бебех починав ділитися власною думкою, яка, таке враження, формувалася після прочитання дописів у соціальних мережах або – ще гірше – якогось статистичного ресурсу. Не полишало відчуття, що у своїй наступній репліці хлопець по той бік екрану почне мені розповідати, що таке перехідна фаза і як на неї впливає колір бутсів Кріштіану Роналду. Подібна перспектива не надихала, тому я заходився нервово сьорбати чай.
Втішало одне: Бебех сидів у передматчевій студії, а отже в цей день навряд чи збирався коментувати сам матч. І це була чудова новина, позаяк Роман мав віртуозну звичку перетворювати кожен свій парний репортаж на інтерв'ю, де нещасним відповідачем респондентом виступав його колега. Не те щоб я мав щось проти опитування, але ж не тоді, коли воно відбувається під час трансляції гри Англія – Іран. Бідний Олексій Іванов... І бідний ще багато хто, кому доводилося ставати заручником обставин, опинявшись сам на сам із людиною, котру забули попередити, що вона знаходиться не на своєму ютуб-каналі.
Мої роздуми перервав плановий виступ Олександри Кучеренко. Вона повторила заготовлений текст про благодійну акцію її роботодавців та продовжила вдавати цікавість до всього, що відбувається. В очах ведучої, окрім краси, читалося нерозуміння та риторично-філософське запитання: "Навіщо?"
Втім, з її вуст пролунало зовсім інше. Це було звертання до Григорія Решетніка. Той, здається, досі не оговтався від шоку, що сюди запросили конкретно його, та натхненно-піднесено пробубонів якийсь майже весільний вірш, ділячись очікуваннями від гри. Кобельков у відповідь істерично засміявся. Я – теж, але іронічно. Охопила ностальгія за тими щасливими днями, коли в студії сидів Ігор Кондратюк. Або ж Костянтин Трембовецький, який мало що тямив, але принаймні чесно й дотепно про це повідомляв. Треба заварити новий чай – до початку футболу залишалося недовго.
Сам матч довелось дивитись на Суспільному, бо на Мегого роль коментаторів виконувала пояснювальна бригада у складі Сергія Лук'яненка та Віталія Кравченка. Останній, підозрюю, збирався у процесі трансляції похвалитися, що назубок вивчив усі цікаві історії про команди та якийсь черговий непотрібний прислівник. І те, й інше Кравченко завше вставляв, де треба й де ні. Спасибі, іншим разом. Подкасти я люблю, але лише у вільний від перегляду футболу час.
Матч завершився. Подякувавши Збройним Силам за спокій та Богу – за те, що на Суспільному коментував не Єгор Джулай, я вкотре позбавився бажання повертатись на попередній канал. Бо після гри тут, як правило, починалась студія, яка значно відрізнялась від тієї, що на Мегого. Так, тут не було дуже крутої камери із тих, що зазвичай використовують під час трансляцій Ліги чемпіонів, але натомість був змістовний діалог між Андрієм Сеньківим та Віталієм Волочаєм. Віталій особливо подобався тоді, коли забував, що йому кров із носа необхідно застосувати гіперболу до кожної літери у слові.
Їх вдало доповнювали ведучі Олексій Мандзій та Юлія Пазенко, своїми репліками додаючи необхідної динаміки важкуватій дикції Сеньківа. А включення Сергія Захарченка та Євгена Каранова з місця подій були справді цікавими та не виглядали просто обов'язковою програмою. Після них обговорення у студії отримувало друге дихання, приправляючись жартами, чути які було несоромно. Невимушеної атмосфери не вдавалося зіпсувати навіть частим появам Андрія Столярчука з його академічним поглядом на футбол та побудову речень.
Третій чай за вечір, що плавно перетік у ніч, змусив замислитись. Думка була нехитрою, проте від цього не менш нав'язливою. "Кадри вирішують все" – це гасло колись витягнули із промови справжньої потвори, але в ньому є сенс. Воно гірким дисонансом підтвердилось у навколоматчевому супроводі українських трансляцій Чемпіонату світу-2022.
Хочеш чи ні, але відчуваєш до себе неповагу, коли платний спеціалізований медіасервіс пропонує тобі поверхневу світську бесіду, а загальнодоступний національний телеканал (напевно, маючи менший бюджет) робить натяк на непогану аналітику та живу дискусію.
Настав новий день. Матчі знов розпочинались рано, студії – дещо пізніше. Кобельков намагався жартувати, Бебех кокетливо сміявся, Кучеренко вдавала зануреність у тему, Кондратюк та Головко були (не вдавали) найрозумнішими в кімнаті. Чайник закипів – уже вп'яте за сьогодні. Скоро вечірній матч. Нарешті. Час перемикати на Суспільне і не повертатися сюди, аж поки знову не настане новий день.
Усі персонажі в тексті є невигаданими, збіги – невипадковими, а реальні події могли бути трохи перемішаними та зміщеними в часі для більш наочної художньої демонстрації думки автора.
Андрій Дунець, Чемпіон
Підписуйтеся на Телеграм-канал автора!
- Лаос, Ярмоленко, Арановський, Бєлік та пенальті: на каналі Футбол відбулась найкраща післяматчева студія в історії збірної України
- Канал Футбол, Мегого чи Сетанта – де в Україні найкращі коментатори?
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua
