Вінгегор у погоні за історією, Мілан – фаворит спринтів. Прев’ю Джиро д’Італія-2026
Уже у п'ятницю, 8 травня, стартує перший Гран тур велосезону – Джиро д'Італія. Перші три етапи гонки пройдуть за межами Апеннінського півострову – в Болгарії, до якої "Корса роза" завітає вперше в історії. Старт в Болгарії значно ускладнює логістику стартових етапів Джиро, і організатори вирішили цю проблему традиційним чином: гонка розпочнеться на день раніше ніж зазвичай, а після трьох етапів гонщики отримають додатковий день відпочинку для комфортного переїзду в Італію.
Як і кожен із трьох Гран турів, Джиро – гонка особлива. За багато років за італійською супербагатоденкою закріпилося реноме найважчої в плані маршруту. Джиро – найбільш олдскульний із трьох Гран турів. У сучасну епоху в велоспорті чітко прослідковується тенденція відходу від довгих і виснажливих етапів на виживання до більш коротких та інтенсивних форматів.
І Тур де Франс, і Вуельта йдуть у авангарді цих тенденцій, у той час як Джиро продовжує притримуватися концепції велоспорту як виду спорту на супервитривалість. "Тур де Франс – це гонка на швидкість, а Джиро – гонка на виживання" – популярна фраза у велоком'юніті, яка лаконічно і влучно описує відмінність у концепціях двох головних подій світового велоспорту.
Також Джиро, порівняно із Туром, традиційно вважається більш гірською супербагатоденкою з меншим акцентом у бік гонок із роздільним стартом. Хоча в останні 10-15 років у цьому плані багато чого змінилося, і зараз у плані співвідношення гори/розділки Джиро часто навіть збалансованіша, ніж Тур.
Самі гори на Джиро також особливі – вони неймовірно складні. Якщо Тур де Франс – це територія ритмічних, довгих і відносно пологих перевалів зі стабільним, але не захмарним градієнтом, то в Італії величезна кількість суперкрутих підйомів на кшталт Дзонколана чи Мортіроло із середнім ухилом у 10 та більше відсотків – нічого схожого у Франції ви не знайдете. Також організатори Джиро часто ставлять у маршрут захмарно (часто – в буквальному сенсі) високі перевали, включно зі Стельвіо, Гавією і Аньєлло, вершини яких знаходяться на висотах у понад 2700 метрів над рівнем моря.
Італія у більшості людей асоціюється з морем, сонцем і спекою. Проте у травні Апеннінський півострів далеко не завжди відповідає цьому стереотипу. Джиро часто буває прохолодною та дощовою, проте найбільше проблем погода створює на тих самих захмарно високих перевалах, про які йшлося вище.
Навіть наприкінці травня там часто ще лежать багатометрові шари снігу, які доводиться розчищати перед гонкою. Проте в цьому плані далеко не завжди все залежить виключно від організаторів: у травні в італійських Альпах часто випадає навіть свіжий сніг, а температури опускаються нижче 0 градусів. Сучасний погодний протокол забороняє проведення гонок у таких умовах, тому часто організаторам доводиться в останній момент перекроювати маршрут ключових гірських етапів, виключаючи з нього високі перевали.
Важкі погодні умови під час гірських етапів також часто створюють проблеми з телетрансляцією: зображення може підвисати чи навіть взагалі зникати. За це організаторів Джиро часто і різко критикують, хоча варто визнати: організаторам Туру та Вуельти з аналогічними погодними труднощами стикатися не доводиться майже ніколи.
Ще одна традиційна риса Джиро – концентрація найважчих і найважливіших етапів на заключному, третьому тижні. Це легко пояснити з географічної точки зору: організатори хочуть охопити всі частини Італії, в той час як Альпи розташовані на крайній півночі країни. Компенсувати це намагаються з допомогою підступних етапів на першому та другому тижнях – наприклад, включаючи до маршруту ділянки гравійних доріг. Детальніше із маршрутом Джиро д'Італія-2026 Чемпіон уже знайомив своїх читачів у грудні минулого року, одразу після його презентації.
Історія та факти
– Ідея проведення Джиро д'Італія належить головному спортивному виданню Італії, La Gazzetta dello Sport. Воно також стало засновником двох головних одноденних гонок Італії, Мілан – Сан Ремо та Ломбардії, які входять до п'ятірки Монументів.
За понад сторіччя тісні зв'язки Джиро та La Gazzetta dello Sport нікуди не поділися. Організатором Джиро є холдинг RCS Sport, у який, окрім інших топових італійських велогонок, входить і La Gazzetta dello Sport. Належить RCS Sport італійському бізнесмену Урбано Кайро, власнику футбольного клубу Торіно. Хоча останніми роками все наполегливіший інтерес до холдингу проявляє інвестиційний фонд Саудівської Аравії (PIF), який розглядає гонки RCS Sport як ядро свого проєкту Суперліги світового велоспорту.
– Рожевий був обраний кольором лідерської майки Джиро також не випадково: на сторінках саме такого кольору протягом усієї своєї історії виходить La Gazzetta dello Sport. Саме завдяки цьому Джиро отримала прізвисько "Корса роза", у перекладі з італійської – "рожева гонка".
– Переможцеві Джиро вручається знаменитий Trofeo senza fine (у перекладі з італійської – безкінечний трофей): золота спіраль, на якій вигравірувані імена всіх чемпіонів гонки.
– Вперше Джиро була проведена у 1909 році. Після цього гонка не проводилася лише у роки Першої та Другої світових війн. У 2026 році гонка відбудеться у 109-й раз у історії. Першим переможцем Джиро став Луїджі Ганна. У зірки сучасного велоспорту Філіппо Ганни ніяких родинних зв'язків із тріумфатором першої Джиро знайти не вдалося.
– У перші 5 років існування "Корса роза" тріумфатор визначався не за сумою часу, витраченого на подолання усіх етапів, а за спеціальною очковою системою. У 1912 році на Джиро взагалі не було особистого заліку, тільки командний, який виграв колектив Atala.
– Починаючи з 1914 року Джиро перейшла на звичний формат, згідно з яким загальний залік виграє гонщик, який витратив найменшу суму часу на подолання усіх етапів гонки. І Джиро-1914 стала, напевно, найважчою та найбільш селективною в історії. Переможець, Альфонсо Кальцонарі, виграв у найближчого переслідувача, П'єріно Альбіні, 1 годину, 57 хвилин і 26 секунд – найбільший розрив між першим і другим місцем у історії Джиро.
Про те, що "Корса роза" 1914 року була найважчою в історії, говорять й інші факти. Саме те видання Джиро стало найповільнішим у історії за середньою швидкістю – 23,437 км/год. До фінішу дісталися всього 8 гонщиків – антирекорд італійської супербагатоденки.
– Рекорд за кількістю перемог у загальному заліку Джиро ділять три гонщики, які вигравали "Корса роза" по 5 разів. Це Альфредо Бінда (перемагав у 1925, 1927, 1928, 1929 і 1933 роках), Фаусто Коппі (1940, 1947, 1949, 1952, 1953) та Едді Меркс (1968, 1970, 1972, 1973, 1974).
У 1927 році Бінда виграв рекордні 12 етапів у рамках однієї Джиро із 15 можливих. Тривалий час Альфредо втримував рекорд за кількістю перемог на етапах (41) та кількістю днів у рожевій майці лідера – 65. Останній рекорд у нього відібрав Меркс: 77 днів у лідерському вбранні – досягнення, яке ніхто не може побити і досі.
Рекорд Бінди за кількістю виграних етапів протримався ще довше – до 2003 року, коли його досягнення перевершив легендарний спринтер Маріо Чіполліні. Зі своїми 42 перемогами "Король лев" і досі залишається рекордсменом Джиро.
– Фаусто Коппі вигравав гонку 5 разів, проте цілком міг би стати одноосібним рекордсменом Джиро. Легендарному "Il Campionissimo" не пощастило: розквіт його кар'єри прийшовся на роки Другої світової війни, коли ні Джиро, ні інші топові велогонки не проводилися. Втім, Коппі досі залишається рекордсменом за часовою відстанню між першою та останньою перемогами в Джиро – 13 років. Також Коппі залишається наймолодшим переможцем Джиро в історії – на момент його дебютного успіху зразка 1940 року Фаусто було всього 20 років і 158 днів.
– Найстаршим переможцем Джиро залишається Фьоренцо Маньї, який переміг у 1955 році у віці 34 років і 180 днів. Маньї належить і ще один рекорд Джиро: у 1948 році він виграв гонку із мінімальною перевагою в загальному заліку – всього 11 секунд над Еціо Чеккі.
– Найчастіше Джиро д'Італія вигравали господарі, італійці – 69 раз. Проте остання перемога Італії в загальному заліку Джиро вже досить давня – її у 2016 році здобув великий Вінченцо Нібалі. 7 перемог на рахунку представників Бельгії, 6 – у французів.
– Рекордсменом за кількістю подіумів у загальному заліку Джиро є Феліче Джимонді – 9. Із цих дев'яти випадків тричі (1967, 1969 і 1979 роках) "Фенікс" підіймався на верхню сходинку п'єдесталу пошани. Джимонді цілком міг виграти Джиро більше ніж три рази, проте йому не пощастило бути сучасником неперевершеного Едді Меркса.
– Рекордсменом за кількістю перемог у гірському заліку є легендарний Джино Барталі – 7 разів.
– Рекорд за кількістю перемог у очковому (який також прийнято називати спринтерським) заліку Джиро ділять два гонщики – Франческо Мозер і Джузеппе Саронні, які вигравали цю класифікацію по чотири рази. Що цікаво, вони були сучасниками та принциповими суперниками: їхні дуелі були справжньою прикрасою Джиро на рубежі 1970-х і 1980-х років.
Український слід
Джиро д'Італія – найуспішніший Гран тур для українських велогонщиків. На початку 2000-х років на "Корса роза" виблискували Сергій Гончар і Ярослав Попович. Гончар за кар'єру сумарно здобув 5 перемог на етапах Джиро (усі – в гонках із роздільним стартом) та 8 разів фінішував у топ-10 загального заліку, зокрема – на другому місці в 2004 році, коли піднявся на подіум разом із двома зірковими гонщиками Saeco – Дам'яно Кунего та Джильберто Сімоні. У 1998 і 2006 роках Гончар сумарно провів чотири дні у рожевій майці загального заліку.
Ярослав Попович піднявся на подіум Джиро роком раніше – у 2003, коли фінішував третім позаду того ж Сімоні та чемпіона Джиро 2000 року Стефано Гардзеллі. Попович етапів на Джиро не вигравав, проте у 2004 році, коли замкнув топ-5 загального заліку, провів три дні у рожевій майці лідера.
Сумарно представники України здобули 9 перемог на етапах Джиро, за цим показником наша держава посідає 17 місце в історії "Корса роза". 2 перемоги у 1995 і 1996 роках здобув Сергій Ушаков, ще по одній – Олександр Гонченков і Володимир Пульніков.
Пульніков сумарно за кар'єру здобув три перемоги на етапах Джиро, проте перші дві – ще у 1990 і 1991 роках, коли виступав під прапором СРСР. В якості громадянина Радянського союзу у 1989 і 1990 роках він двічі ставав володарем білої майки найкращого молодого гонщика Джиро, а в 1990 році зупинився за крок від подіуму загального заліку – четверте місце. В якості громадянина України, окрім перемоги на етапі Джиро-1994, він також відзначився сьомим місцем у загальному заліку в 1993 році.
Дійові особи
Фаворит
У статусі беззаперечного фаворита №1 до старту підходить Йонас Вінгегор, для якого це перший візит на Джиро. І візит, який одразу може стати історичним: у разі перемоги данець стане восьмим велогонщиком у історії, який за кар'єру виграв усі три Гран тури – і увійде у цей елітний клуб раніше, ніж Тадей Погачар.
Безумовно, рішення Вінгегора приїхати на Джиро можна називати погонею за історією. А можна – викиданням білого прапора в боротьбі з Погачаром на Тур де Франс, куди лідер Visma Lease a Bike, втім, все одно поїде. Логіка зрозуміла: перемогти словенця на Турі все одно нереально, а запас у класі над рештою суперників у Вінгегора такий, що на подіум "Великої петлі" спокійно можна заїхати і з Джиро в ногах.
Як би там не було, на "Корса роза" данець буде баззаперечним фаворитом №1, і на шляху до перемоги його, найімовірніше, зможе зупинити лише форс-мажор. Тим більше, що у поточному сезоні він уже продемонстрував чудову форму, вигравши обидві багатоденки, в яких брав участь: Париж – Ніцца та Тур Каталонії.
У розпорядженні Вінгегора на Джиро буде дуже сильна команда, в якій декілька гонщиків також можуть поборотися за високе місце в загальному заліку. Це і призер Джиро-2020 Вілко Келдерман, і чемпіон Вуельти-2023 Сепп Кусс. Чекаємо прогресу і від талановитого гірника Давіде Піганцолі, який поки що на дорослому рівні проявити себе не може.
Італійські надії
Головним суперником Вінгегора, а також фаворитом у боротьбі за білу майку стане Джуліо Пелліццарі, з яким згаданий вище Піганцолі на молодіжних гонках боровся на рівних. Проте гонщик Red Bull Bora на дорослому рівні вже проявив себе як один із найбільш талановитих багатоденників нового покоління, у той час як Андреа продовжує шукати себе.
Вперше гучно заявити про себе Пелліццарі зумів саме на минулорічній Джиро. Туди він приїхав у якості помічника Пріможа Рогліча, і сумлінно виконував свої обов'язки аж до сходу словенця, після чого отримав свободу дій. Здавалося, що було надто пізно: Джуліо йшов лише 18-м у загальному заліку.
Проте блискучий третій тиждень дозволив Пелліццарі піднятися на 6 місце. Якби свободу дій Джуліо мав з самого старту Джиро – цілком міг би поборотися за подіум. Після того був блискучий виступ на Вуельті: перемога на етапі та 5 місце в загальному заліку. Ще тоді, наприкінці минулого сезону, ходили розмови про те, що Red Bull Bora ризикує, перевантажуючи свого таланта двома Гран турами в одному сезоні в такому ранньому віці.
Були побоювання щодо того, що це може негативно вплинути на подальший розвиток кар'єри Пелліццарі, проте наразі ці побоювання видаються марними. Італієць дуже непогано провів стартову частину сезону: подіуми загального заліку Вуельти Валенсіани та Тіррено – Адріатико та перемога на Турі Альп, який вважається генеральною репетицією Джиро.
У Пелліццарі у розпорядженні також буде дуже сильна команда з кількома претендентами на загальний залік. Допомагатимуть італійцеві Джей Хіндлі та Олександр Власов. Обидва в останні роки їхали Гран тури виключно в статусі грегарі, проте в здатності австралійця поборотися за високе місце сумніватися точно не варто. Тим більше, що нещодавно чемпіон Джиро-2022 дуже непогано виглядав на Льєж – Бастонь – Льєж.
Ще однією надією Італії буде ветеран Дам'яно Карузо, який вже не вперше готувався до Джиро через Тур Романдії. Втім, на швейцарській гонці 38-річний італієць навіть не боровся за загальний залік, тому впевненості в тому, що він ще раз зможе проявити себе в боротьбі за високі місця в генеральній класифікації, немає.
Саме тому, в складі Bahrain Victorious буде ще один претендент на високі місця – Сантьяго Буйтраго. Він уже потрапляв у топ-10 на Турі та Вуельті, а на Джиро двічі зупинявся на підступах до чільної десятки: 12 і 13 місця в 2022 і 2023 роках відповідно. Попередні дві участі в "Корса роза" також приносили Буйтраго по перемозі на етапі, цього року панчерських етапів, на яких 26-річний колумбієць може поповнити свій багаж, також достатньо.
Не варто забувати і про Філіппо Дзану, який у 2024 році зупинився за крок від топ-10 загального заліку. Тим більше, що цього року гонщик Soudal Quick Step у хорошій формі: сезон він розпочав із 8 місця на Турі Даун Андер, а у квітні сильно виступив на арденських класиках – 12 і 10 місця на Флеш Валлонь і Льєж – Бастонь – Льєж відповідно.
Інші генеральщики
Капітаном UAE Emirates повинен був стати Жоау Алмейда, якого розглядали як головну загрозу Вінгегору. Проте португалець через проблеми зі здоров'ям на старт Джиро не вийде. За його відсутності головною ставкою команди Мауро Джанетті в загальному заліку буде Адам Єйтс. Попри те, що минулий рік на Гран турах він провів у якості грегарі Тадея Погачара та Ісаака Дель Торо, в його здібностях сумніватися не доводиться. Тому, британець – явний претендент на подіум.
Може поборотися за високі місця і Джей Вайн. У його силах у горах, на пагорбах чи у розділках сумніватися не доводиться, головна проблема австралійця – проблеми з навиками управління велосипедом, що призводить до великої кількості падінь. Якщо на цій Джиро "асфальтова хвороба" обійде Джея боком – то він також може стати дуже небезпечним гравцем із точки зору загального заліку.
Двох капітанів привезла й Ineos Grenadiers (точніше – Netcompany Ineos: команда вийде на старт у оновленій формі та з оновленою назвою) – це чемпіон Джиро-2021 Еган Берналь та Таймен Аренсман. У нідерландця проблема традиційна: він важко входить у Гран тур, тому його головне завдання – не програти надто багато на першому тижні. А етапів, де можна нахапати відставання, на стартовому відрізку Джиро вистачає.
Що стосується Берналя, то часи, коли він завойовував рожеву майку, напевно, не повернуться вже ніколи. Проте хороша поточна форма (2 місце на Турі Альп і 5 – на Льєж – Бастонь – Льєж) говорить про те, що колумбійцеві під силу виступити на Джиро краще, ніж минулорічне 7 місце. За сприятливого сценарію – навіть втрутитися в боротьбу за подіум.
Однією з головних дійових осіб у горах буде Фелікс Галль, який вперше за останні 4 роки їде на Джиро. У стартовій частині сезону австрієць був незвично сильним як для себе, і в його здатності потрапити у топ-10 загального заліку "Корса роза" сумнівів немає ніяких. Чи може лідер Decathlon CMA CGM втрутитися в боротьбу за подіум? Для цього потрібно мінімізувати втрати в розділці та на вибухових горбистих етапах, із чим у Фелікса часто виникають проблеми.
Дерек Джі минулого року зупинився за крок від подіуму Джиро. Перехід у Lidl Trek мав би стати для канадця поштовхом у кар'єрі, який дозволить йому таки піднятися на підсумковий п'єдестал пошани. Проте для Дерека нинішній сезон складається не за планом. Хвороба змусила його зійти з Туру Каталонії та поставила під загрозу нормальну підготовку до Джиро.
На квітневому Турі Альп він був блідою тінню самого себе та посів лише 12 місце в загальному заліку. Чи зможе Джі за два тижні після Туру Альп набрати оптимальну форму? Сказати важко. Цілком імовірно, добирати пікові кондиції доведеться вже безпосередньо на Джиро в змагальному режимі. Тому Дереку буде важливо уникнути вагомих часових втрат на першому тижні.
Альтернативним варіантом для Lidl Trek на загальний залік може стати Джуліо Чікконе. Так, після минулорічної Вуельти італієць зарікся пробувати свої сили на загальний залік Гран турів, проте ніколи не можна виключати можливість того, що він спіймає форму всього життя та побореться за генеральну класифікацію.
Втім, причин не робити цього у Джуліо буде більш ніж достатньо. На Джиро-2026 під нього буде більш ніж достатньо етапів, тому велика спокуса рано програти багато часу в загальному заліку та переключитися на полювання за окремими етапами та майкою гірського короля. Тим більше, що йому та Джи доведеться ділити капітанський статус у Lidl Trek із зірковим спринтером Джонатаном Міланом, а командні ресурси не безмежні.
Енрік Мас цього року дебютує на Джиро, нарешті відмовившись від поїздки на Тур де Франс – рішення, яке назрівало вже кілька років, враховуючи, що липень, здається, не його час чисто за біоритмами. Мас вуельтівського зразка на Джиро може поборотися за подіум, проте ми ще не знаємо, наскільки травень та холодне італійське високогір'я є сприятливим середовищем для капітана Movistar. Знаючи його проблеми зі спусками, на небезпечних італійських дорогах можуть виникнути проблеми.
Саме тому, Movistar приїхала на Джиро з двома капітанами. Окрім іспанця, вийде на старт Ейнер Рубіо, який на двох попередніх виданнях "Корса роза" посідав 7 і 8 місця в загальному заліку.
Приїхав на Джиро і Бен О'Коннор, який два роки тому зупинився на "Корса роза" за крок від подіуму. Втім, того успіху австралієць досягнув ще у складі Decathlon Ag2r, а після переходу в Jayco AlUla він є лише блідою тінню самого себе. Тому є сумніви щодо його здатності поборотися за щось серйозніше, ніж місце наприкінці топ-10 загального заліку.
Одразу двох претендентів на загальний залік привезла Tudor. Майкл Сторер свої здібності повною мірою проявив ще минулого року. Цього разу до Джиро він підходить у хорошій формі, після 4 місця на Турі Альп. Тому, австралійцеві цілком під силу досягнути на "Корса роза" чогось більшого, ніж минулорічне 10 місце.
Для Матіса Ронделя Джиро-2026 буде дебютним Гран туром у кар'єрі. Проте ніхто не здивується, якщо з першої ж спроби 22-річний французький талант втрутиться у боротьбу за загальний залік. 8 місце на Париж – Ніцца та п'яте на Турі Альп у поточному сезоні говорять про те, що Рондель здатний створити міні-сенсацію. Не списуємо з рахунків і талановитого бельгійця Леннерта Ван Етвелта із Lotto Intermache. Його потенціал сумнівам не підлягає, проте після 6 місця на Турі ОАЕ у лютому він у поточному сезоні виключно розчаровує.
Мисливці за етапами
Джиро традиційно зібрала дуже непоганий спринтерський склад – італійська супербагатоденка в останні роки дає значно більше шансів чистим фінішерам, ніж Тур де Франс. Цього року головним фаворитом спринтерських етапів буде Джонатан Мілан, якому під силу зібрати цілу колекцію перемог на етапах і перемоги в очковій номінації.
Хто ж може стати на шляху зіркового італійця? Перш за все, Ділан Груневеген, який після переходу в Unibet Rose Rockets переживає справжню другу молодість. Питання лише до якості його спринтерського поїзда та здатності терпіти рельєф – із останнім у нідерландця завжди були проблеми.
Може нав'язати боротьбу Мілану і австралієць Кейден Гроувз із Alpecin Deceuninck. Цікаво буде поспостерігати за талантом із Soudal Quick Step Полем Маньє, якому потрібно реабілітовуватися за доволі скромну весняну частину сезону. Поруч із ним буде досвідчений Яспер Стуйвен, який є прекрасним розганяючим, і за сприятливих обставин може сам поборотися за перемогу на етапі.
Приїде на Джиро і ще один талант, який провів доволі слабку весну – Арно Де Лі. Для нього це буде дебютна Джиро, на Тур де Франс у попередні два роки він обмежувався регулярними потрапляннями в топ-5. Ітан Вернон традиційно сильно виглядає на фоні слабкого спринтерського поля суперників, настав час проявити себе в боротьбі зі справжніми зірками?
Хороші фінішні швидкості має Паскаль Аккерманн, проте у позиційній боротьбі у нього часто виникають проблеми. Та й на нинішній Джиро буде вкрай мало "столоподібних" етапів, а навіть із незначним рельєфом у німця виникають проблеми. Не варто також забувати про Маттео Москетті та Каспера Ван Удена – останній минулого року створив доволі гучну сенсацію, вигравши перший спринтерський етап Джиро.
На цьогорічній "Корса роза" буде чимало спринтерських етапів із непростим рельєфом – прекрасна територія для Орлуїса Аулара з Movistar, який на минулорічній Джиро зібрав 2 третіх і 2 четвертих місця саме на такій території. Із сильних панчерів слід виділити, перш за все, Джонатана Нарваеса – питання лише в тому, наскільки він буде завантажений роботою на лідерів команди.
Із сильних роздільників варто виділити, перш за все, Філіппо Ганну та його партнера по Ineos Grenadiers Магнуса Шеффілда. Також слід звернути увагу на Ремі Каванья та бельгійського таланта Алека Сегарта, для якого це дебют на Джиро.