Дар'я Снігур: "Ніде у світі я себе не почуваю так комфортно, як у Києві"

Вімблдон для Дар'ї Снігур – особливе місце. П'ять років тому вона підіймала над головою головний трофей у юніорському розряді. Здавалося, її яскравому дорослому "шоломівському" майбутньому ніщо не завадить. Однак втрутився COVID-19 і сплутав усі карти. І почав з того, що відібрав у Снігур запрошення до дорослого кваліфікації, яке лежало на столі: "Вімблдон-2020" через бурливий вірус був скасований.

У трьох наступних кваліфікаціях трав'яного мейджора Дар'я записала в актив лише одну перемогу. І от нарешті у 2024-му, перебуваючи в чудовій формі й на своєму, немов створеному для Снігур покритті, нагорода не змусила себе довго чекати.

Почергово зачохливши Жіль Тайхманн (7:5, 6:0), Катаріну Завацьку (6:3, 6:1) та Зейнеп Сенмез (1:6, 7:5, 7:5!), 22-річна Дар'я Снігур готується до дебюту в основі Вімблдону.

Журналіст Чемпіона Ігор Грачов зв'язався з однією з героїнь кваліфайну. Привід для дзвінка – не лише неймовірний камбек у фіналі, а й привітання у співучасті національного рекорду. Саме Дар'я стала восьмою представницею України в основній сітці Вімблдона-2024, що є рекордом України на турнірах серії Grand Slam.

— Дашо, ми говоримо наступного ранку після божевільного за емоційним напруженням фіналу кваліфікації. Як спалося, маючи під подушкою квиток в основу?

— Набагато краще, ніж перед фіналом квала. Ось тоді взагалі не могла нормально заснути через зворушливе очікування матчу. Після перемоги теж засиналося насилу, але раз заплющивши очі, відкрила їх тільки вранці.

— Що саме викликало стрес напередодні?

— Ніколи не знаєш, що очікувати від Зейнеп Сонмез. Цього сезону вона непогано розігралася на траві. Усім зрозуміло, що стояло на кону – стадія створювала додаткові занепокоєння. Причому з нею я раніше грала чотири рази. І завжди матчі виходили дуже напруженими.

— Але всі чотири рази ти виходила переможцем.

— Виходила, але якраз це і насторожувало. Переживала, а якщо щось піде не так?

— Схоже, твої переживання виправдалися. Готова зазначити, що пішло не так?

— До рахунку 1:6, 0:4 – мало не все пішло не так. Суперниця добре почала, не давши мені можливості зачепитися за геймбол або брейкпойнт. Діяла вона зразково і просто перегравала мене, і звинувачувати себе в цьому мені не варто було б. У якийсь момент я вже змирилася з поразкою.

— І що послужило розворотом у матчі?

— Додала у швидкості й просто почала бити кожен м'яч. Розуміла, що в іншому разі матч завершиться зовсім скоро. На щастя, почала влучати та зайшла в третій сет.

— У третій партії не стало спокійніше – 1:4, 3:5...

— Усе так блискавично сталося: втратила подачу, але тут же зробила зворотний брейк. Потім знову не пішла подача. Ведучи 40:0, я віддала гейм... У цей момент поєдинок мав крихкий характер: ніхто не ризикував. Вона мені просто відкидала м'яч у корт і, здавалося, треба просто прикладатися до м'яча, але я вирішила теж зробити ставку на надійність. Суперниця розраховувала, що я не витримаю і розкидаю всі м'ячі. Однак я перетерпіла і не зламалася.

Звісно, бити з усієї сили будь-який м'яч як у другому сеті – не було потреби. Без запасу в партіях дорожила кожним очком. На перший план виходив не фізичний стан, а моральний. Догравала не руками та ногами, а головою. Останній гейм вона мені просто віддала.

— Ти всі рішення в матчі приймала самостійно?

— За рахунку 5:5 я підходила до тата не через незнання, що робити далі, а для того, щоб відволіктися. Тато сказав продовжувати діяти в обраному ключі – суперниця підламувалася. Підсумковий рахунок показав вірність обраного шляху.

— Одна з визначальних частин тенісу – емоційна складова. Як на тебе діяла поведінка туркені?

— Намагалася, щоб вона не впливала на мою. Мені здалося, її підвели до фіналу максимально зарядженою. У разі поразки в неї не було навіть теоретичних шансів на статус "лакі лузера". Коли я почала влучати, її настрій почав працювати проти неї ж. З'явилися відверті нерви, крики на суддів у третьому сеті.

— Її випади в бік арбітрів, на мій погляд, виглядали відверто безпідставними.

— Під час маленьких аутів, які було видно навіть мені, її штаб наполегливо переконував саму Сонмез, що вона все кладе в корт, а судді вперто помиляються.

— У туркені численний "бокс"?

— Батьки, тренер, фізіо. Причому її фізіо в третьому сеті почала активно підтримувати мою суперницю, ставши на протилежний бік поруч... з моїм татом.

— З яким матчем можна порівняти цей камбек?

— З огляду на те, за що ми боролися – Рогемптон точно нескоро забуду. Близьким за сценарієм розвивався торішній фінал "100k" ITF в Іспанії. Я там теж поступалася 3:6, 0:4, але зуміла вивернутися.

— Я чув від наших гравців, що корти в Рогемптоні на цьому турнірі не схожі один на інший. З побаченої картинки можна зробити висновок, що тобі пощастило – газон виглядав мало не ідеально.

— На тих кортах, де я грала, хлопці не встигли витоптати траву. Можливо, мені дійсно пощастило цього року. Минулого, наприклад, на окремих кортах був просто пісок на задній лінії.

— Перші два кола квала зовні виглядали для тебе робочою програмою.

— Жіль Тайхманн змусила понервувати. Все-таки матч-відкриття, а вона стояла в топ 30. Плюс не стану приховувати – виходила на корт із певним хвилюванням. Суперниця почала надагресивно, підтискала мене, і треба було вилазити з-під преса. Після успішного для мене першого сету (7:5) вона просто перестала боротися. Побачивши, що я зачепилася і знайшла свій ритм, швейцарка викинула білий прапор.

— Із землячкою у двох значеннях цього слова Катею Завацькою склалося легше?

— З одного боку – легше, з іншого – деякі навколоігрові деталі внесли невеличкий дискомфорт.

— Яка у тебе ситуація з особистим тренерським штабом?

— З вересня минулого року ми припинили співпрацю з Ларисою Савченко. Зараз я тренуюся в Києві, а моїм тренером став мій спаринг – Юрій Кривий. Перед трав'яним сезоном я п'ять днів готувалася вдома, на "Меридіані". До речі, там же, де я готувалася і п'ять років тому, коли виграла юніорський Вімблдон.

— У вас із татом і ментальним тренером Сергієм Снігуром дещо нетипова стратегія – не форсувати кількість турнірів. Я глибоко переконаний, що дебют у топ 100 – дуже близьке майбутнє. Однак для подібної прем'єри необхідно збільшувати графік виступів. Є зміни в цьому напрямку?

— З огляду на те, що я тренуюся в Україні, то в разі виїзду буду тепер виступати на двох-трьох турнірах поспіль. Прикладом може послужити трав'яна серія. У першому ж турнірі я поступилася на самому старті, але потім потихеньку розігралася. Тому якщо буде зручна зв'язка з трьох-чотирьох турнірів, то буду їх брати без пропусків.

— Окреслюючи контури підготовки до хардової частини сезону – готуватимешся безпосередньо в США?

— З великою ймовірністю – вдома. Коли в мене є вільний тиждень або десять днів, я волію тренуватися в Києві. Я – домашня дівчинка, швидко починаю сумувати, якщо їду за кордон. До речі, це і стало супутнім рішенням зберегти домашню базу. Коли ти вдома, спиш у своєму ліжку, готуєш на власній кухні – отримуєш особливу енергетику. Ніде у світі я себе не почуваю так комфортно, як у Києві.