Почала професійну кар’єру в 13, у 16 стала залежною від наркотиків, а у 18 повернулася перемагати: драматична історія Дженніфер Капріаті
Як показує практика, рання популярність спортсменів веде за собою не найкращий розвиток сценарію: чи то вимушено, як у випадку з кривавою історією Моніки Селеш, чи то за власним бажанням – як із Дженніфер Капріаті, котра свого часу надала перевагу наркотикам та алкоголю замість спорту.
Дженніфер народилася у "Великому яблуці" – Нью-Йорку. Її батько, Стефано Капріаті, був боксером, однак тренерську діяльність присвятив тенісу - саме ця гра прививалася дівчинці з раннього дитинства.
Італієць дуже наполегливо працював із донькою та виховував у ній лідерські якості, адже ще задовго до її народження мав мрію – підкорити Америку. Своїми зусиллями чи досягненнями дітей – це вже було інше питання. У 10 років Капріаті почала займатися тенісом професійно з більш досвідченими наставниками.
У дорослому тенісі дівчина дебютувала у 13 років та 11 місяців на турнірі в Бока-Ратоні. Дженніфер успішно пробилася до фіналу, ставши наймолодшою фіналісткою за всю історію професійного тенісу. Після серії численних виграних матчів у різних змаганнях, зокрема й на турнірах Grand Slam, зароблені бали підняли її на 13 місце світового рейтингу. Молодий талант привернув до себе чимало уваги, а деякі ЗМІ навіть розмістили фото юної Капріаті на обкладинках своїх журналів.
Утім, боротьба за першість між юними тенісистками була запеклою. Тоді на п’єдесталі була непереможна Моніка Селеш, а її намагалася наздогнати Штеффі Граф, що втратила свою світову першість якраз через югославську тенісистку. З конкурентками, котрі зараз входять до числа найкращих тенісисток ХХ століття, боротися було майже неможливо, але Капріаті це не зупиняло.
У Барселоні-1992 Дженніфер стала наймолодшою олімпійською чемпіонкою в історії, у фіналі здолавши саму Штеффі Граф – першу ракетку світу. Крім того, на трьох "мейджорах" Капріаті дійшла до чвертьфіналу, одним з яких був Australian Open, де 15-річна дівчина брала участь уперше. І вже невдовзі, в Маямі, юна Дженніфер перервала серію фіналів Моніки Селеш, котра проходила до вирішальних матчів 12 разів поспіль.
Здавалося, мрія батька здійснилася – його донька підкорила не просто Америку, а увесь тенісний світ, закінчивши 1991 рік на шостій сходинці світового рейтингу. У свої 16 Дженніфер вже знялася для багатьох відомих світових брендів та журналів, серед яких був Rolex, Diadora, Prince та інші. Великі гроші, визнання та популярність – мрія кожного підлітка, але, як виявилося, не для Капріаті.
"Гроші, хвилювання на змаганнях та гордість за свою доньку так захопили нашу родину, що ми не думали про те, що вона при цьому втрачає", – зізнавалась Деніз, мама тенісистки.
За успішною тенісною кар’єрою крилися погані стосунки з батьками, зокрема з татом. Стефано Капріаті був дуже вимогливим до своєї доньки. Щойно дівчина припускалася помилки на тренуваннях або ж на іграх, тато відразу влаштовував Дженніфер скандал та повчання, а іноді доходило й до фізичних методів покарання.
У 1993-му кар’єра Капріаті пішла на спад. Вона вже не тішила своїх уболівальників блискавичною грою, а на US Open і зовсім розчарувала своєю поразкою у першому ж колі. Після цього тенісистка заявила про паузу у виступах. Дівчині бракувало простого підліткового життя та люблячих батьків, а не тренерів у ролі мами з татом.
Проте з’ясувалося, що під "простим підлітковим життям" Дженніфер мала на увазі нескінченні вечірки, алкоголь та навіть наркотики. А одного разу Капріаті була звинувачена у крадіжці та нелегальному володінні марихуаною. У 1994-му 18-річну дівчину відправили до реабілітаційного центру, де вона лікувалася від своїх залежностей. І вже восени почала нагадувати світу про себе знову та маленькими кроками повертатися на міжнародну арену.
Перша спроба повернення завершилась поразкою в першому раунді, друга – змусила себе чекати ще довго… А точніше, 2 роки. У 1996-му Капріаті повернулася у новий для себе світ, як говорила сама спортсменка. Поки вона запалювала на вечірках та реабілітувалася, омріяний трон першості посіла Штеффі Граф, а роль молодого таланта дісталася Мартині Хігінс.
Усі вболівальники та експерти поставили хрест на Дженніфер Капріаті, проте рано… У 1999 році американка набрала потрібну форму та почала знову перемагати – четверте коло Roland Garros та US Open. За невідомих обставин тренер, який вдруге поставив тенісистку на ноги, відмовився від співпраці з нею, заявивши, що у дівчини бракує мотивації. Саме це стало ще одним потужним поштовхом для Дженніфер. Капріаті продовжувала тренуватися і вже свій новий сезон вона завершила у двадцятці світового рейтингу.
Вона повернулася і готова до нових викликів! Це довели феєричні перемоги над Монікою Селеш, а також над першою і другою ракетками світу Ліндсей Девенпорт та Мартиною Хігінс. І ось – через понад десятиліття після початку кар’єри Капріаті вдалося завоювати свій перший "мейджор" – Australian Open!
Карколомне повернення тенісистки приносило їй великі успіхи й надалі, а вже 15 жовтня 2001-го дівчина стала першою ракеткою світу. Втім, до кінця сезону цей титул Дженніфер уберегти не змогла, поступившись Магдалені Малеєвій.
Наприкінці сезону Капріаті отримала звання "Спортсменка року" та "Повернення року", попри те, що свою номінацію вона поділяла із зіркою баскетболу Майклом Джорданом, який також повернувся у спорт.
Наступного року Дженніфер фінішувала третьою у списку світового рейтингу. Подальші два сезони вона змагалася не лише з топовими тенісистками, а й зі своїми хворобами та травмами. При цьому змогла захистити титул Australian Open, відігравши неймовірні 4 матчболи у фіналі.
На цій ноті у 2004-му спортсменка заявила про ще одну паузу, проте вже через проблеми зі здоров’ям. Дівчину турбував сильний біль у плечі та зап’ястку. Проте ця пауза стала завершальною. Дженніфер Капріаті більше не виходила на професійний корт.
Дженніфер знову взялася за пошуки себе. "Після завершення кар’єри у мене все почало руйнуватися. Я не знала, що мені робити", – згадувала вона потім.
Чотири рази на рік Капріаті стабільно впадає в депресію. Якось, влітку 2010 року під час Вімблдона, її знайшли в готелі без свідомості. Незрозуміло: чи була це спроба самогубства, чи дівчина неправильно підрахувала кількість снодійного, але те, що вона була на волосині від смерті – факт. До того ж Дженніфер знову знайшла відраду в наркотиках, а про її бурхливі романи знав увесь Twitter. Попри це, екстенісистку внесли до Зали тенісної слави.
До слова про бурхливі романи спортсменки, дівчина, як і в спорті, була дуже наполегливою. Тому, коли її колишній хлопець Айвен Бреннон порвав із нею, вона так просто не відступила. Дженніфер писала йому понад 300 СМС на тиждень і наполегливо дзвонила кожного дня. Бідолашному довелося навіть через суд просити дозвіл на недоторканність від Капріаті, проте марно. У дуже символічну дату 14 лютого дівчина знайшла спортзал, де тренувався Айвен, прийшла на його тренування, почала кричати, а потім чотири рази кулаком вдарила його в живіт – наступну ніч колишня зірка спорту провела у відділку поліції.
Зараз Дженніфер – 47. Жінка не виставляє напоказ своє особисте життя у соціальних мережах, але до 2020 року активно вела Twitter, де ділилася своїми думками про політичну ситуацію в Америці, милими фотографіями свого пса та інколи викладала відео з грою у старий-добрий теніс.
Анастасія Большакова, Чемпіон
Фото: Getty Images