Олена Бондаренко: "У новому сезоні намагатимуся повернути свої позиції"
Навіть перемога у парному розряді одного з чотирьох найпрестижніших турнірів планети – Australian Open – виявилася забутою на тлі наступних невдач. Січень був відмінним стартом, але він же став і піком для Олени цього року. Третього травня 24-річна українка грала на уколах, ігноруючи біль у коліні. А за п'ять тижнів до початку Олімпіади лікарі діагностували розрив меніска.
Лікування довелося форсувати, але Олена все ж таки поїхала до Пекіна і навіть опинилася за крок від тріумфу. У півфіналі парного розряду разом з молодшою сестрою Катериною вони виграли перший сет у знаменитих сестер Вільямс, але впустили медаль (6:4, 4:6, 1:6). Далі – гірше. У світовому рейтингу протягом сезону перша ракетка України впала на 32 сходинку, хоча ще нещодавно підіймалася на рекордне для себе 19 місце.
- Я дуже турбувалася, – говорить Олена. – Адже ставила перед собою зовсім інші завдання. Цього року я вперше в житті перенесла операцію. Через травму все пішло не так, відновлення виявилося довгим, а вже вилікувавшись, важко було повернути форму. Тому і турніри, що залишилися, були не дуже вдалими. Хочу скоріше забути про цей сезон...
- Але ви часто обігрували суперниць з топ-групи: Сафіну, Кузнєцову, Чакветадзе, Шнідер, а у наступному колі поступалися нікому не відомим суперницям...
- У жіночому тенісі дуже багато залежить від настрою, психологія – це найголовніше у нашій справі. Не з тієї ноги вранці встала – і на корті нічого не вдається. А якщо ти добре налаштована – можеш обіграти кого завгодно.
- Мабуть, після успіху в Австралії тисне відповідальність? Від вас постійно чекали нових перемог.
- У парі я цього не відчуваю, разом з Катериною ми, як правило, граємо добре, впевнено і значно піднялися. Але для мене головним залишається "одинак", і всі сили я кидаю на нього. Звичайно, чим вище піднімаєшся, тим більше відповідальність. Накручуєш себе, що у жодному випадку не можна програти тим, хто нижче у рейтингу. І це справді тисне. Інколи відчуваю, що граю слабкіше, ніж умію, а зробити нічого не можу.
- Як вам сезон Катерини?
- Я б хотіла від неї більшого. Радує, що вона виграла свій перший турнір, це великий крок вперед. Але кінець року у Каті був невдалим. У новому сезоні нам обом потрібно зіграти рівніше, а не вилітати у трьох поспіль турнірах у першому ж колі – як це було нещодавно. У мене вже закінчився відновний процес, новий сезон розпочну здоровою і буду намагатися швидко повернути свої позиції.
- А відпочивати в міжсезонні як збираєтеся?
- Я вже тиждень відпочиваю в Києві. Починаю займатися у залі, тому що важко, якщо довго зовсім без тренувань. Час від часу хочеться побігати, адже мені для відновлення потрібно постійно займатися – їздити на велосипеді. Якщо вдасться, на тиждень виберуся кудись у теплі країни.
- Колись Ви нам говорили, що мама поставила вам умову – мовляв, не пущу заміж, поки не виграєш турнір "Великого шолома". Цього року ви його виграли, хоч і у парі.
- Мама це сказала, коли мені було ще 17 років (сміється). Намагалася мене стримати, адже у такому віці можна зірватися і заміж, і куди завгодно – у голові ще незрозуміло що. А зараз вже не мамині умови грають роль, є свої цілі. Заміж я поки не збираюся.
- А як Ви вважаєте, можна поєднувати великий теніс з сімейним життям?
- Чоловіки ще можуть собі це дозволити, а жінки – наврядчи, це дуже складно. Якісь відносини заводити можна, всі ми люди. Але сім'ю, коли ти граєш професійно – ні.
- Визначили для себе, до скількох років гратимете?
- Думала про це – планувала до 25 або 27. Але після цієї травми. Коли на собі відчула, як важко відновитися, коли нога не переставала боліти – ставало страшно. Тепер не загадую – скільки здоров'я та бажання дозволять, стільки і гратиму.