Зантарая: "Живу з батьками та братом в однокімнатній на Троєщині"

Лідер збірної України з дзюдо, чемпіон і віце-чемпіон світу у категорії до 60 кг Георгій Зантарая позаминулого тижня виборов бронзу на першому у сезоні турнірі серії Гренд Слем у Парижі.

За словами киянина, він ще відбореться на змаганнях у Німеччині,а потім сконцентрується на підготовці до Чемпіонату Європи.

- Георгію, ти нас привчив до перемог! Чи задоволений ти своїм здобутком на першому турнірі серії Гренд Слем?

- Так! Звичайно, хотілося здобути золото, але бронза - це теж непогано. Чесно кажучи, я взагалі не розраховував на участь у цьому турнірі. По плану першим стартом сезону мав стати Голден Гран-прі у Баку, але я захворів і не зміг туди полетіти. У Париж я відбув не в ідеальній фізичній формі, тож радий тому, що взагалі потрапив у призи.

- Переможцем цих змагань знову став узбек Рішод Собіров, який минулого року випередив тебе у рейтингу найкращих борців світу у категорії до 60 кг. Не дратує?

- Це спорт. Явний фаворит з'явився у моїй вазі, але у цьому немає нічого страшного. Пригадайте, крім чемпіонату світу, я не перетинався з ним на жодних змаганнях, які він вигравав. Тож, при першій ліпшій нагоді візьму у Собірова переконливий реванш за програний фінал світової першості у Токіо.

- У сутичці за вихід у фінал Гренд Слему ти поступився бронзовому призерові ЧС-2009 Ованнесу Давтяну з Вірменії. Що не вдалося?

- Я з ним боровся і до того: і вигравав, і програвав йому. У півфіналі першого у сезоні турніру я програв через свої помилки, а не його високу кваліфікацію. Як потім сказав мій тренер Віталій Вікторович Дуброва, я буквально подарував вірменові сутичку. Але і наставник згоден з тим, що нещодавня застуда не минула для мене безслідно, та й брак виступів на такому рівні дається взнаки - на великих турнірах я вже не боровся місяців з чотири...

- У Парижі ти здобув 120 очок олімпійського заліку і на 99% вирішив питання участі на Олімпіаді у Лондоні.

- Маю надію, що мене цього разу вже візьмуть на головні змагання чотириріччя. Пам'ятаєте, у Пекін же мене не взяли, хоча я був готовий і відібрався за рейтингом!

- А той факт, що ти - беззаперечний перший номер збірної та вже відібрався на Олімпіаду, не розслабить тебе на майбутніх стартах?

- Ні, цього не буде. Олімпійські ігри - це ті ж самі змагання, що й чемпіонати світу та Європи. Не потрібно над ними трястися: це великий турнір, але турнір, де потрібно бути просто добре готовим. Окрім олімпійського Лондона, у мене ще два чемпіонати Європи та два чемпіонати світу.

- Найближчий серйозний старт - чемпіонат Європи у Туреччині. Континентальне золото - це та вершина, яка тобі ще не корилася.

- Ну нічого страшного. Я готовий до компромісів з її величністю Фортуною: програвати континентальні першості, але вигравати чемпіонати світу й Олімпіади (сміється). Цьогоріч першість Старого світу відбудеться у Туреччині, починаючи з 22 квітня. До того часу виступлю лише у Німеччині, пройдемо тренувальні збори у Заросляку та Конча-Заспі.

Перед минулорічним чемпіонатом Європи я дуже багато тренувався, і програв. Напевне, цього року я буду тренуватися у міру, слухати свого тренера та робити те, що він казатиме. Ми обоє зрозуміли: надмірно, то не є добре. До всіх великих стартів потрібно готуватися без якоїсь там спецпідготовки, як до звичайних змагань. Адже якщо ти сильна людина, то ти витримаєш будь-яке нервове навантаження. Звичайно, Олімпійські ігри, наприклад, це велика подія для кожного спортсмена. Але щодо дзюдо, на Олімпіаді борються 34 спортсмени, а на світовій першості - 70 найсильніших! Тож, на Олімпіаді навіть більше шансів потрапити у призи. Головне не "горіти" морально та бути у відмінній формі, а все решта - справа техніки.

- Окрім виступів за збірну, ти ще виступаєш за клуб - німецький "Абенсберг". Як там у тебе справи?

- Мені дуже подобається цей клуб, і я не хочу його змінювати. "Абенсберг" є найсильнішим клубом Європи. Одразу після чемпіонату Європи полечу у Німеччину, де відборюся у першому турі Бундесліги з дзюдо.

- З початком нового року наша збірна вже на два старти з'їздила "вхолосту", повернулася без нагород. Чому так?

- Важко сказати... Турніри Кубку світу - такі, як останні безмедальні для нас змагання в Угорщині - це не такі вже й сильні змагання. Я особисто не беру у них участь, тому що туди не приїздять перші номери своїх країн. Чому наші невдало поки що там виступають? Не знаю, можливо щось у них не так у відношенні до справи.

- І останнє: тобі вже дали квартиру, яку обіцяли ще за золото чемпіонату світу-2009?

- Я вже й на другому "світі" відборовся, взяв там срібло, але з квартирою поки що глухо. Два роки вже обіцяють, обіцяють... кажуть, щось дадуть. Живу і надалі з батьками в однокімнатній квартирі на Троєщині. Ходжу по колу: з кабінету в кабінет, від чиновника до чиновника, випрошую те, що я заробив... тяжко все це і принизливо.

В інших країнах після виграного чемпіонату світу відразу спортсмена забезпечують житлом, а у нас мало просто заробити, треба ще й у ноги всім кланятися. Як я вже казав раніше, це все відволікає від спорту - немає де жити, думаєш, за які гроші харчуватися, одягатися, то вже якось не до перемог воно. Можливо, такий режим був би корисний для початківця, але не для сформованого спортсмена. Хотілося, щоб держава нарешті подивилася на нас. Не лише на мене, а й на сотні таких спортсменів, як я. Ми несемо славу України у світ, і заробили право на нормальне існування.