Віктор Петренко: Ми вже стоїмо на краю прірви

Віктор Петренко - найтитулованіший український фігурист. Чемпіон світу, Європи, чемпіон і бронзовий призер Олімпійських ігор. Незважаючи на те, що спортивну кар'єру він завершив ще 16 років тому, 41-річний спортсмен досі виступає в комерційних шоу, при цьому успішно працюючи тренером разом зі своєю тещею Галиною Змієвською.

Цього року учениця Петренка Наталя Попова, яка прозаймалася в нього лише кілька місяців, стала чемпіонкою України. На чемпіонаті Європи вона хоч і була 18, але це кращий результат України за останні 4 роки.

Попова могла б виступити і чемпіонаті світу, але замість неї відправили Ірину Мовчан, яка посіла місце в п'ятому десятку.

Після цього Петренко звинуватив федерацію у закулісних іграх, і заявив, що через непрофесіоналів на чолі федерації, українське фігурне катання дійшло вже до ручки.

У кінці квітня Петренко побував у Києві в рамках шоу "Королі криги". Відтак "Чемпіон" скористався нагодою розпитати видатного спортсмена про його бачення ситуації в українському фігурному катанні.

- Вікторе, ви недавно були в Києві й от знову приїхали. Чи вдалося вам за цей час зустрітися з кимсь з керівництва міністерства спорту й обговорити ситуацію з федерацією?- Так в мене була така можливість, я зустрічався на різних рівнях. У мене були зустрічі з міністром, заступниками. Я пояснив свою позицію, своє бачення того, що відбувається у федерації, які можливі наслідки роботи нинішнього керівництва . Тепер, сподіваюся, будуть вжиті якісь кроки для виправлення ситуації.

Ми вже стоїмо на краю прірви, можна сказати, що однієї ногою висимо, і далі відступати вже нікуди...Вже в Сочі нас чекають великі проблеми.. І це я доніс до нашого керівництва

- З ким з керівництва ви спілкувалися?

- Я зустрічався з Равілем Сафовичем Сафіулліним і його заступниками, з Домашенком й іншими особами.

- Яка була їхня реакція?

- Їхня реакція була підбадьорюючою, а бесіда конструктивною. Повторюся: я як професіонал висловив свою думку про те, що відбувається і, думаю, мене зрозуміли.

- Ви б самі хотіли очолити федерацію?

- Знаєте, тут справа не в тім, чи хочу я чи ні. По-перше, це некоректно бити себе в груди і говорити, так от я...Я просто бачу проблему, яку потрібно виправляти

- Але ж ви маєте авторитет у світі фігурного катання...

- ... Я вважаю, що очолювати федерацію повинна людина, яка має авторитет у спортсменів і у тренерів, і людина, яка знає цей спорт у всіх його гарних і поганих сторонах, від А до Я. Якщо я підходжу під ці критерії, і якщо громадськість вважає, що я гідний цього, я буду розглядати цей варіант. А якщо є хтось інший, то я тільки вітаю.

- Як ви вважає, а чи можна розвивати в країні фігурне катання, якщо в Києві закривають єдину ковзанку?

- Ні, і це я теж намагався донести до нашого керівництва, що ті ковзанки, які будуються при мегамаркетах, торгових центрах, ці ковзанки не можна вважати базою для розвитку фігурного катання в Україні. Це добре для масового катання, для популяризації, коли приходять діти-початківці до 7-8 років. Але якщо ковзанка не має стандартного розміру 60х30, то розмовляти немає про що.

Тому мені не зрозуміла позиція нашого президента (Людмили Супрун), коли вона розповідає, що стільки будується ковзанок, а насправді вони не відповідають стандартам. Це можна списати тільки на те, що вона не зі світу фігурного катання.

- Ви вважаєте, що якби президент федерації був зі світу фігурного катання він би зміг у нинішніх українських реаліях пролобіювати нові ковзанки?

- Думаю, так. Хоча б пояснити, що нинішні ковзанки не можуть бути базою для фігурного катання. Ви подивіться, у нас у Києві основною базою є ковзанка "Крижинка". Не дай Боже, її закриють у зв'язку з реконструкцією стадіону "Олімпійський", фігурне катання в Києві зупиниться. Де кататися? Хіба що "Термінал" у Броварах, але там хокей, а з хокеєм лід не можна ділити.

- А ви бували в інших містах. Яка там ситуація?

- Так. У Дніпропетровську є ковзанка 70-80-х років. Так це поле функціонує, але потрібні гроші на капітальний ремонт, тому що час бере своє. В Одесі ковзанку не побудували, хоча було стільки обіцянок. Як була "Крижинка" розміром 40Х20, так і є.

Я пам'ятаю в 1994 році, коли була підготовка до Ліллехаммеру, ми тренувалися у палаці спорту. Тоді ми замість розминки самі виходили чистити лід лопатою і зі шлангу заливали. Тепер і того не можуть зробити, тому що усе прогнило і занепало. (На шоу "Королі криги" лід в Одесі якраз і заливали зі шланга, шокуючи іноземних чемпіонів)

Петренко міг показати в Одесі, як в молодості заливав лід. За 20 років дядьки з лопатами не змінилися

- Але ми втратили не тільки базу , але і тренерів...

- А якщо немає бази, то немає і фахівців. У нас у 90-х роках була краща у світі школа одиночного катання, одеська школа. У нас завжди один-два чоловіки були в призах або поряд. А якщо говорити про чемпіонат СРСР, то перші п'ять місць займали одесити.

Зараз вони усі знайшли себе, щоб ви не сумнівалися, усі працюють тренерами, але не в Україні.

- Якби український спортсмен поїхав до вас тренуватися, ви б не відмовили йому?

- Ні, звичайно. Я, до речі, треную дівчинку з України Наташу Попову (чемпіонку України цього року).

- Напевно, фінансово важко оплатити тренування дитини за кордоном?

- Так, це недешеве задоволення.

- До речі, як ви її знайшли?

- Можна сказати, що не я, а вони (Наташа з батьками) мене знайшли. Вони приїхали потренуватися, на оглядини. Протягом місяця ми працювали, і я навіть не знав, що вона з України приїхала. Ну є дівчинка, говорить російською мовою. Я думав, вона з Росії. А вона виявляється із Сімферополя. І тоді я вирішив, що вона повинна обов'язково представляти Україну, тому що в нас, на жаль, у цьому виді все дуже погано (Ірина Мовчан посіла 42 місце на чемпіонаті світу - ред).

Зараз тренувальний процес продовжується, вона дівчинка працьовита, ставиться до тренувального процесу дуже серйозно. Тренер любить, щоб спортсмен заглядав в очі. І Наташа одна з тих, хто хоче дізнатися якнайбільше. Ну, і звичайно, є багато чого, над чим ще треба працювати.

А так у нас багато спортсменів тренується за кордоном...

-... Тільки результати все одно не дуже радують.. Скажіть, існує думка, що навіть найкращий тренер, маючи спортсмена своєї федерації, чужому не буде приділяти такої уваги. Наші танцювальні дуети їздили і до Шпільбанда, і до Горшкова, і Морозова, і до інших, але їхні результати не стали кращими.

- Ви знаєте, це залежить і від самих спортсменів. Як вони сприймають зауваження тренера. Ті фахівці, яких ви перелічили, вони є одними з кращих у світі, і говорити, що це провина тренерів я б не взявся. Може, усе таки ставлення спортсменів не дуже серйозне або ті результати, які вони показують, їх улаштовують. Тут я за усіх не можу відповідати.

Я можу відповісти за своїх спортсменів. Я з усіма працюю зі стовідсотковою віддачею. Я так робив і коли був спортсменом, і зараз, коли треную.

- Ви не боїтеся, що через ваші різкі висловлення на адресу федерації в Попової можуть бути проблеми на чемпіонаті України?

- Так, можливо будуть уставляти ціпка в колеса. Але мені і до цього вставляли. Але я думаю, що фігурне катання ніхто не скасовував. Якщо спортсмен не на одну голову вище, а на дві, три, то йому не страшні інтриги.

- Вам, олімпійському чемпіонові, тут в Україні вставляли ціпка в колеса?

- Ну так. Заздрість таке почуття, коли в іншого щось краще виходить, починають заважати. Якщо по-спортивному це не виходить, то починають якимись іншими методами. Але життя усе саме розставляє по місцях.

Віктор Петренко і його незмінна партнерка Таня на шоу в Києві. Фото Дмитра Ларіна

- Часто говорять, що ми втратили покоління дітей, народжених з часу незалежності. А за скільки років можна виростити олімпійського чемпіона, якщо взяти дитину зараз?

- Якщо дивитися на речі реально, то, думаю, 10 років . Це ґрунтуючись на своєму досвіді. Саме стільки знадобилося моєму тренерові, щоб підняти мене на п'єдестал пошани.

- Тобто в найближчі 10 років нам чемпіони не світять?

- Як кажуть, надія вмирає останньою, але в Сочі-2014, якщо ситуація кардинально не зміниться, розраховувати нам ні на що.

- Як ви вважаєте, в Сочі результат буде як у Ванкувері чи ще гіршим?

- Думаю, ще гіршим.

- Чому з усіх видів фігурного катання в нас найгірша ситуація зі спортивними парами?

- Ну чому ж. Ми ж житниця всієї Європи. Роздаємо усім кращих парниць, а потім радіємо за них. Правда, роздавати вже нікого.

- Як вважаєте, у нас був шанс зберегти Волосожар для України?

- Я думаю, що так. Створивши певні умови фінансування, змінивши ставлення нашої федерації до спортсменів і тренерів - бо треба ставити попереду інтереси спортсменів і тренерів, а не потреби нашого суддівського корпуса, який у нас домінує у федерації і ухвалює всі рішення - тоді і спортсмени залишатимуться.

А так вони біжать зі словами "Набридло! Уже наїлися цих обіцянок!" з боку президента федерації. Ну ви її добре знаєте.. (усміхається)

- Як часто ви бачили президента федерації на чемпіонатах України?

- Я жодного разу не бачив її на змаганнях, і, можливо, один раз бачив на президії федерації.

- Якщо в нас такий нетямущий президент, значить є ще люди, яким це вигідно?

- Зрозуміло, що є...

- Називати ви їх не хочете?

- Ну є певна коаліція, як це прийнято зараз називати. Це люди старого менталітету.

А фігурне катання не стоїть на місці, воно йде вперед. І якщо не йти в ногу з ним, згодом ми відстаємо і втрачаємо свої позиції. І поки в нас не будуть внесені якісь кардинальні зміни, ми будемо буксувати на місці

- Як вам працюється зараз в Америці? Кого ви тренуєте крім Наталі і Джонні Вейра?

- Крім Наташи ми з Галиною Яківною Змієвською і моєю дружиною Ніною тренуємо чемпіонку Росії Ксенію Макарову, призера чемпіонату Америки Джонні Вейра, що цього року на Олімпіаді показав свій кращий прокат, і це не може нас не радувати. Є ще багато молоді, різних рівнів.

Віктор Петренко і Джонні Вейр. Фото Reuters

- Олімпійського чемпіона хочете виростити?

- Ну поганий той солдат, що не мріє стати генералом. Бути гарним спортсменом не завжди означає бути гарним тренером. Але я сам собі й усім хочу довести зворотне.

- Джоні після Олімпіади сказав, що хотів би виступати за Росію. Це був жарт чи ні?

- Я це сприйняв як жарт. Не знаю наскільки він серйозний у цьому питанні. Ні з мого боку, ні з боку нашої творчої команди ніхто йому таких думок не вселяв. Хоча він дуже любить Росію, багато знає про історію і дуже непогано знає мову.

- Наскільки комфортно вам працюється в США і чи не запрошували вас працювати в Росію?

- Дійсно, у США комфортно. Створено ковзанку, де ми можемо працювати.

Чи запрошували в Росію працювати? Неофіційно, так, кликали. Але я розуміючи про що йде розмова, відразу це припиняв. Тому що, сподіваюся, цього не трапиться. Я народився і виріс в Одесі і я патріот.

- Сподіваєтеся, що колись в Україні будуть такі умови, що ви зможете повернутися?

- Так, я сподіваюся. Я ходив в Одесі по кабінетах, на різних рівнях зустрічався, говорив, що треба побудувати ковзанку. Усі погоджуються, але нічого не роблять. На жаль.

Але я усе таки сподіваюся!