Валерій Борзов: Слова дотримувалися лише Лазаренко і Янукович

Продовження інтерв'ю.

Першу частину читайте тут: Валерій Борзов: "Наша задача - одержати свої медалі"

- Ви казали, що спорт дозволяє швидко стати на ноги, отримати фінансову незалежність. Невже, якщо спортсмен хоче стати чемпіоном, то ним рухає лише грошова мотивація? Чи ще щось?

- Якщо мова йде про вищий ешелон, то думаю мотивація тільки фінансова. Сьогодні нічого говорити про патріотизм. Хоча усі пришивають до цього патріотизм, коли виграють, а коли програють...

- А ви тоді навіщо йшли?

- Тоді ж був інший час. Тут було головне самоствердження. Я одержував задоволення від перемоги над суперником. Не взагалі, а над суперником. Я ж рекордів світу не встановлював, хоча міг. Вважав, що рекорд світу - це неприємність на виплату. Адже рано чи пізно хтось поб'є рекорд. Приємно? Ні. А колекціонувати перемоги - оце приємно.

Ще коли в Херсоні я переміг старших за віком хлопців, мене це втішило. Для мене це був заряд бадьорості, щоб займатися далі. Напевно, це его.

- Ви з самого початку мріяли стати олімпійським чемпіоном?

- Ні в мене цього й у думках не було. Аж до олімпійських Ігор. Марнославства ніякого не було. А от перемогти афроамериканця, це так.

- Що ви відчували стоячи на п'єдесталі?

- Ну, ви знаєте словами це не передати. Слів таких ніхто не знайшов, як називається ця ейфорія від тієї перемоги, що стала сенсацією. Але з огляду на те, що я Бик і Терези на обличчі ж нічого не було написано, а в душі повне задоволення, що твоя щоденна каторжна праця реалізована якнайкраще.

Уявляєте, відпахав і одержав максимальний результат. От кайф який...За десять секунд став відомим. Я навіть не підозрював, що це буде така бомба. Можливо, тому що європеєць переміг американців...

Валерій Борзов мчить до олімпійського золота

-Ваша Олімпіада 1972-го року взагалі була напруженою, були теракти. Як ви там себе почували?

- Теракт був. Але це такого ж калібру питання, як, що відчуває людина за півгодини до смерті. Нічого не відчуває і не думає. І не вірить вона, що це смерть. Стоїть село. На балконах, у вікнах визирають ці хлопці в чорних панчохах на голові...

-Як у фільмі Спілберга?

- Усе один до одного. Від нашого корпуса до ізраїльського було 70 метрів. Я виходив після "сотні" (олімпійської стометрівки) о третій годині ночі, не спалось, і бачив як хлопці перескакують через паркан з автоматами. Думав, що це німці, навчання. А на ранок уже були війська в селі. Дивилися на все це розуміючи, що там небіжчики, а неначебто в кіно. Повного відчуття реальності трагедії не було.

- А за себе ви побоювалися? До вас тоді приставили охорону.

- Так усе зрозуміло було, що конфлікт Палестина-Ізраїль. Але стрельнути могли, могли. У тому-то ж і казуїстика, що приходили дивитися, як на детективну історію, але не уявляли, що це може становити реальну загрозу. Ті, хто постраждав, вони розуміли, що це трагедія, а сторонні дивилися, як кіно. Так що це був специфічний сюжет...

-У зв'язку з цим не можна не згадати колізії навколо нинішньої олімпіади в Пекіні. Політизація олімпіад була присутня завжди, але, здається, вона стає усе більшої у визначені моменти

- З тих пір, як Олімпіада отримала 3,5-мільярдну аудиторію, стала яскравішою картинка - відкриття, закриття, рекорди, отоді і зародилася сама собою ідея використовувати цю аудиторію для демонстрації своїх політичних вимог. І те, що зараз відбувається навколо Пекіна - це спосіб уплинути на державу, змусити прийняти те чи інше рішення. Олімпійський рух хочуть перетворити в політичний інструментарій.

З 1972 року це використовується і не було жоднієї олімпіади без ексцесів, крім тих, де застосовувалися жорсткі поліцейські міри.

Оскільки ми знову повернулися до олімпіади, скільки в нас зараз олімпійських ліцензій?

- Чекаємо 200 з копійками. Але процес ще не закінчився.

- А саме в легкій атлетиці?

- До 80 буде. Тут інша проблема. Ліцензій у нас багато. Одна третина легкоатлетів буде в складі. Питання, скільки ми привеземо з Пекіна медалей, і чи не буде претензій, що ми туди, стільки повеземо. А з іншого боку, якщо спортсмени виконали нормативи, чому ми повинні їх кривдити.

- Але ж ми іноді замість спортсменів, тренерів, лікарів веземо за державний рахунок дружин і дочок міністрів, від яких немає ніякої користі.

- Якщо це робиться за гроші держави - це злочин. Якщо за особистий рахунок - цього ніхто заборонити не може. Якщо везеться хтось з керівників обласних, журналісти, депутати Верховної Ради, Кабміну..

- От навіщо?

- Тому що, щоб вирішити питання бюджету для міністерства, потрібно звертатися до них. Це чистої води...

- ....Підкуп.

- "Підкуп", "протекція". З іншого боку, подяка людям, які у ці складні часи роблять щось для спорту. Питання корисності. Звичайно, тут можуть бути перегини. І це залежить від позиції міністра і президента НОК.

Уперше НОК пробив бюджетне фінансування. Цим хтось займався. Кабмін, парламент. Адміністрація президента. Ті ключові люди, які займаються питаннями спорту. Хто забезпечив нам щось в областях - Донецькій, Дніпропетровській Харківській, Києві. Ну, давайте не будемо їх возити, не будемо їх запрошувати. Від цього їх ставлення до спортивного руху покращитися? Не думаю.

Якби наш рух був незалежним від клерків, уявимо собі такий ідеальний варіант, є Боженька, і він ці блага роздає. Але поки ці блага роздають люди, у нас немає іншого виходу, щоб вони не ображалися і не вносили порчу в наші ряди, як їх заохочення. Питання спірне. Питання вимагає відкритості. Тому що думки виникають завжди, коли є брак інформації. От заради сміху можна взяти список і визначити, хто за які кошти і для якої мети виїжджає на Ігри. Мета має бути одна - подивитися Олімпіаду і щоб у нього щось ворухнулося в душі, як ворухнулося в білоруського президента. І це є велика користь спортові.

Інший варіант - у нас є маса портяночних ситуацій, які вирішуються клерками, просто за рахунок особистих відносин - хороших чи поганих, а не закону. Доти ми повинні не забувати дякувати людям. Століття кон'юнктури. У чистоті, якщо дивитися, це елемент підкупу. А в житті, не створюючи лобі, вижити нереально.

Бубка і Борзов. дві легенди українського спорту. Фото з сайту НОК

- Ви кілька скликань працювали в парламенті, вам там вдалося створити лобі?

- Звичайно, причому депутат у парламенті на кнопках і депутат у житті - це дві різні особи.

Перше, що я зробив тоді, будучи главою парламентського комітету, це зібрав проспортивноорієнтованих депутатів, з різних фракцій. Ми запросили їх на корабель, вивезли на Дніпро, попили горілочки, вийшли на берег, попили горілочки, поточили ляси. І тоді з'явилися "Закон про фізкультуру і спорт", гарний чи поганий, але до цього не було ніякого. З'явилися президентські, кабмінівські стипендії для спортсменів і низка інших питань. Тому я з великою тривогою думаю, що б було, якби ми не виявляли творчу кон'юнктуру.

- А нинішні спортсмени в парламенті, вони піклуються про спорт. Тому що виникає відчуття, що взяли їх у список аби прикрасити його знаменитими іменами? Потім цей спортсмен працює на спорт?

- Не знаю, як вони там працюють, але поки результатів я не бачу. Єдиний результат - бюджет. Бюджет росте, але пов'язаний він з 2012 роком чи зі зміною ситуації по розвитку спорту? Отут треба розібратися, куди підуть більше гроші.

Так, є гроші в бюджеті на капітальне будівництво. Але чи підуть вони тільки на футбол, чи легка атлетика теж залишиться на стадіонах. Міністр обіцяв, що легка атлетика залишиться на всіх 26 стадіонах. Але ми точно знаємо, що в Одесі на "Чорноморці" легкої атлетики вже немає. У Києві стадіон відвоювали.

- А за ваше довге функціонерське життя траплялися генсеки, міністри, президенти, які були фанатами спорту і хотіли йому допомогти?

- Знаєте, були люди, які дотримувалися слова. Не хочу говорити ні про які інші справи, але це були Лазаренко і Янукович.

Лазаренко саме був прем'єр-міністром, коли ми готувалися до Олімпіади 2006 року в Атланті. І коли він мене викликав для доповіді, чому ти просиш стільки грошей, випатрав мене до душі. Починаючи від того, якими літаками летимо. Скільки коштує цивільний одяг для параду, і все інше. І скільки медалей, і хто це конкретно. Без папірців, без нічого. У суботу викликав. І після цього при мені дав указівки міністрові фінансів, і ми одержали гроші, і одержали преміальні спортсмени. Це конкретна справа.

Янукович, коли ми його привезли в Конча-Заспу, реально вплинув на рішення про виділення землі для бази. І хоча ще не закінчився процес, думаю, від нього можна було чекати реальних зрушень. Я не говорю ні про що інше. Тільки про спортивні питання.

- Ви пройшли в парламент за списком СДПУ(о)? Як ви туди потрапили?

- У парламент можна було потрапити тільки через політичні структури. Але вся моя задача полягала в тому, щоб потрапляючи в парламент, вирішувати питання спорту.

- А чому все-таки СДПУ(о)?

- Тому що СДПУ(о) тоді була при владі. Я слабко собі уявляю благоденство в спорті в опозиції. Спорт, як і релігія, повинні бути при владі. Завжди. Тому що ми вирішуємо приблизно те саме завдання. Релігія духовне. Спорт - і духовне, і фізичне. І якщо не буде державної політики, то ми будемо працювати на ліжко-місця, ліки, а не здоров'я нації.