Валерій Борзов: "Наша задача - одержати свої медалі"

Валерій Борзов - унікальна особистість в історії легкої атлетики. Він завойовував 5 Олімпійських нагород. У 1972 році золото в бігу на 100 і 200 метрів, срібло в естафеті 4х100 метрів. У 1976 році бронза в бігу на 100 метрів і в естафеті 4х100 метрів. Він став першим білим спортсменом, що обіграв афроамериканців на спринтерській дистанції.

Після завершення спортивної кар'єри Борзов зробив не менш успішну кар'єру чиновницьку - міністр у справах молоді й спорту, голова Держкомспорту, президент національного Олімпійського комітету України, президент федерації легкої атлетики, депутат.

В інтерв'ю "Чемпіону" Борзов розповів про те, як виживає легка атлетика в незалежній Україні, чому в нас так мало чемпіонів, на що розраховує Україна на Олімпіаді і не тільки.

- Олімпіада - найважливіших страт чотириліття вже практично на носі.  У якому стані збірна України з легкої атлетики перед Пекіном?

- Розтин покаже. Чому? Прогнози робити дуже складно. Ми їх зможемо зробити тільки після чемпіонатів, коли наші спортсмени позмагаються з основними суперниками. Другий фактор - це умови самого Пекіна. Там буде спекотно і волого.

- Чи є якась програма акліматизації для наших спортсменів?

- Складно акліматизуватися до тих умовам. Європейській людині в тих умовах жити складно і тим більше займатися інтенсивною роботою. Тому плануємо заїжджати в село в терміни від 2 до 10 днів. Ті, хто змагаються у два дні, заїжджають напередодні, а ті, хто змагаються кілька днів, потрібні близько 10 днів для акліматизації.

Є ще одна проблема. Це смог. Тобто це знижена концентрація кисню в повітрі. А кисень для усіх видів витривалості - це життя. Смог є вирішальним чинником, здатним уплинути на результат.

І третій фактор, що може вплинути на наш результат, це якими приїдуть лідери. Росія, Америка, Китай. Ну й Африка, зі своєю витривалістю. Якщо вони приїдуть у гіршому стані, то в нас більше шансів. Але головне, у кого забере наші медалі Китай, у кого Росія...

-А в кого буде відбирати Україна медалі?

- Наша задача - одержати свої медалі. Нові навряд чи будуть. Хоча не виключено. А те, що ми раніше брали, те ми й повинні взяти. Тим же займаються Америка й Росія. Якщо ці кубики вдало складуться, то ми можемо одержати кілька позапланових медалей додатково...

-Так скільки?

Думаю, що менше, ніж минулого разу. І реагувати на цей факт потрібно об'єктивно.  Кількість країн, що одержують медалі, сьогодні збільшується. А медалей та сама корзинка. Виходить, кількість медалей у країн-лідерів зменшується.

- Ми можемо сподіватися на золото в легкій атлетиці?

- Ми завжди сподіваємося. Звичайно.

- Це буде бігове золото, швидше за все?

- Дивіться, ми міркуємо так - після зустрічей з основними суперниками у нас, скажімо, є сім шансів одержати медаль. Беремо 70% від 7 - це 5. От це більш-менш реально. При цьому одну забираємо, яка явно розрахункова, і додаємо одну нерозраховану.

От, наприклад, ходьба, марафон. Ну, у ходьбі дуже складно пробитися, а в марафоні, ходи знай. Раптом у нас з'явиться вундеркінд, яки у тих умовах побіжить.

- А в стрибках?

- У стрибках. Знову таки, на чемпіонаті світу Кримаренко ніхто ж не вважав претендентом на медалі, а він узяв і виграв. Олімпіада завжди грає - карає явних лідерів, які вуха опустили, і витягує на світ божий нові дарування. У стрибках починаються змагання, коли залишаються три особи на секторі. У стрибках із жердиною теж саме.

Борзов на турнірі в Ялті. Фото з сайту федерації

- Тобто це тільки воля долі й усе. Виховати спортсмена такого рівня не можна?

- Ні, це комбінований факторів. Тут і природа і все інше. Тут, як у казино - склалася комбінація, одержав виграш.

От дивіться, у Сумах зробили сертифіковану доріжку. Уже готель поруч з'явився, уже басейн з'явився. Кількість секцій і тих, хто займаються, збільшилося. Уже знадобилося направляти або запрошувати туди тренерів, квартирки стали давати. Життя пішло. От, що робити треба. Поставили нормальний сертифікований об'єкт - і він сам працювати починає.

- З часу незалежності пройшло 17 років. Виросло ціле покоління. Що ми за цей час маємо в спорті. Ми виховали резерв чи ми втратили цих дітей?

- Незважаючи на зміну системи фінансування, незважаючи на існуючу проблему зарплат для тренерів дитячих спортивних шкіл, відсутність інвентарю й екіпірування, відсутність сучасної спортивної бази, незважаючи на всі проблеми, що в нас були, раніше на змагання юнацькі приїжджало 700-800 осіб, зараз 1500.

Ми ввели систему квот, коли міністерство оплачує приїзд на змагання від 4 до 15 кращих спортсменів від області (за результатами минулих сезонів), а проїзд іншої частини команди - за рахунок області. Такий механізм спрацьовує, дає приїзд більшого числа спортсменів.

Другим потужним фактором є комерціалізація спорту. Усе таки, у спорті можна соціалізуватися набагато швидше, ніж в інших сферах. Перспектива виїзду за кордон, державне забезпечення, вона є головним чинником для незаможних прошарків, які віддають дитину в спорт, щоб вона швидше встала на ноги. І ця мотивація відіграє більшу роль, ніж спортивна перспектива.

Тому в нас на резервному рівні збільшилася кількість спортсменів на юнацькому рівні і на юніорському.

- За рахунок чого? Тренерів, медицини?

- За рахунок усього в комплексі. За рахунок державної системи. Там вже усе в комплексі. І не можна відокремлювати нічого.

Якщо ми щось зробимо в первинці, через 6-7 років воно відгукнеться тут у Києві, у складі збірної. Вони ж не з неба беруться (зірки), вони звідтіля приходять. І якщо вони там не допрацьовують, то ми тут починаємо правити, а зірками вони вже не стають. У нас немає проблеми потрапити у фінал. А от у фіналі стати першим - це проблема!

- Тобто це проблема перших тренерів?

- Це цілісна проблема. От дивіться - спринтер готується сім років. Але результати у світі ростуть, а ті ж сім років і залишаються. Виходить, інтенсивність і щільність занять повинна збільшуватися. Раз буде більше навантаження, значить потрібно забезпечити медичну сторону процесу, треба організмові допомагати. З ростом спортивних результатів з'явилася необхідність залучення науки й медицини.

Але і при цьому, якщо перші три роки він займався "шалтай-болтай", то він не одержав необхідну для майбутнього базу. Виходить, у нього ці дірки будуть у складі збірної. За рахунок таланта він виріс, але в ньому є маса недоліків, які у складі збірної уже важко усунути.

Борзов з представниками  European Athletics. Фото з сайту ФЛАУ

- Для підготовки спортсмена в збірній, до світових перемог потрібні і тренери зовсім іншого масштабу. А чи залишилися вони в Україні?

- Так, кращенькі наші тренери виїхали за кордон, щоб на решту життя щось заробити. Чи можна їх засуджувати? Ні. Прийшли ті, хто ніколи олімпійських чемпіонів не готували. Їх треба учити. Учити то можна...(зітхає).., але

- Але кому?

- Так, але кому. І коли вони приїжджають до себе на місце, те, чому ми їх учимо, реалізувати не виходить. Тренер приїжджає до себе в реальну школу, із реальними можливостями. Немає споруд, тренажерів, спеціальних умов. Руки опускаються.

А от такий приклад, як Суми - це зовсім інша справа. Там усе крутиться по-іншому. Ті, хто мають базу, ті і прогресують. Тому що умови створюють зовсім інші взаємини.

- Але є ще ситуація, коли в дитини заможні батьки і вони можуть оплатити заняття й тренера, а за бідну дитину ніхто не заплатить.

- Ні, у легкій атлетиці ніхто тренерові не платить. У художній гімнастиці, фігурному катанні, так. А в легкій атлетиці ні.

Тут інша проблема. Потрібно дивитися систему оплати роботи тренера. За що йому платять гроші? От здавалося б, що гроші потрібно платити за те, що він добре тренує дітей. Що значить добре? Ріст функціональних можливостей у дитини збільшується, силка росте, витривалість росте. За це і платити. А в нас платиться за те, скількох він набрав, який результат, а на зміст ніхто не дивиться.

Потрібно вводити систему тестової оцінки роботи тренерів. Хто стабільно видає поліпшення якостей дитині, тому треба привласнювати категорійність. І платити зарплату. Другий, хто працює на наступному етапі, тут треба показувати і якість, і результатик. Третя група тренерів - (потрібно платити) за спортивний результат. Це тренер вищої категорії.

Потрібно змінювати систему оцінки роботи тренерів. А щоб її поміняти потрібно розробити й запровадити тестові змагання. Проводити їхні три рази на рік - взимку, навесні, влітку і за їх результатами визначати якість роботи тренера. Не за кінцевим результатом, тому що за кінцевим результатом ми говоримо "добре" чи "погано", а в процес же ніхто не занурюється. А поки ми не будемо "в'їжджати в процес" підготовки, ми не будемо нічого мати в зірках-спортсменах.

- Говорячи про проблему з тренерами, виникає питання, чому великі спортсмени рідко стають тренерами, тим більше, великими?

- Тому що велика різниця бути спортсменом і тренером. Звичайно, багато, що залежить від спортсмена - або він просто оператор, виконує вимоги тренера і все, це одне. А якщо учасник процесу, то це інше. Плюс є в нього педагогічні здібності, тому що тут треба бути і психологом, і фізіологом, і татом з мамою, і ким хочеш. Якщо ці якості є, можеш стає тренером.

- А ви б змогли стати тренером?

- Зміг би, якби не став міністром. Тоді Щербицький порахував, що цією сферою повинні керувати фахівці, ті хто міг керувати - щоб і голова була, і спорт глибоко знав.

- А якщо одного дня ваш онук або онучка попросить вас стати його тренером. Ви погодитеся?

- Ну, щоб тренувати, це треба брати свисток і зранку до вечора. Для цього треба виділити бюджет часу. Якщо цього бюджету нема, то "приходящим папой" - це не робота. Швидше за все, що буде тренер, якого я буду учити й давати консультації. Це можливо.

Читайте в наступній частині про роль грошей в олімпійських медалях, чому спортсмени ходять в політику, і навіщо на Олімпіади возять державних чиновників