Тепер зірки "Торонто" знають, що Україна ще не вмерлаОлексій Понікаровський: третя українська зірка в НХЛ

"Не вистачає нам Понікаровського, - бідкалися українські знавці хокею, спостерігаючи, як наші мініатюрні нападаючі "відлітають" від велетів-суперників у матчах весняного чемпіонату світу. - Цей потужний форвард дав би відсіч словацьким та австрійським "бійцям". Обіцяв же приїхати..."

Олексій справді обіцяв виступити на світовій першості, зі своїми габаритами (193 см, 89 кг) він справді провчив би не одного суперника, однак, на наш жаль, його заокеанське "Торонто" продовжувало боротьбу за Кубок Стенлі і, зрозуміло, відпускати свого форварда до Німеччини не збиралося. Та, жалкуючи за Понікаровським, мало хто знав, що жалкувати з цього приводу могли й... росіяни. Перед російською спокусою українець встояв.

Початок його кар'єри як дві краплини води схожий на спортивні біографії інших українських хокеїстів. Народився у Києві, у шість років став на ковзани на льоду профспілкового палацу, що по вулиці Мельникова. Із тренером пощастило - хокейним азам Олексу навчав чудовий наставник Валерій Голдобін.

"На жаль, через чотири роки ми розлучилися, - згадує у бесіді з кореспондентом "УМ" сам хокеїст. - Батько не мав змоги возити мене щовечора через пів-Києва на Сирець, тролейбусом теж незручно. Тому й перейшов я у "Крижинку", що базується на Республіканському стадіоні і куди можна дістатися на метро, до тренера Анатолія Давидова".

Як виявилося, ненадовго - через два роки Олексій повернувся на Мельникова, отримавши запрошення від тренерів дитячої команди "Сокіл". Та справжнім "соколом" він не став - тут і починаються розбіжності у кар'єрі Понікаровського й інших київських хлопчаків.

Через три роки, коли нападаючому виповнилося 15, Валерій Голдобін порекомендував його і ще чотирьох українців тренерам московського "Динамо". Після оглядин у білокам'яній біло-блакитну форму приміряло лише двоє - Понікаровський і захисник збірної України Віталій Люткевич.

Хлопці легко знайшли спільну мову з місцевими юнаками, швидко прогресували, подобалися тренерам. Настільки, що невдовзі Понікаровського було заявлено за... збірну Москви на чемпіонат Росії серед регіонів. Знані "спокусники-асимілятори" не прогадали - не без допомоги українця столична команда спочатку виграла чемпіонат, а наступного року була другою. Перед Олексієм відкрилися двері до юнацької збірної Росії.

"Багато хороших слів про Понікаровського сказав мені тодішній тренер "Динамо" Віталій Давидов, - розповідає наставник збірної України Анатолій Богданов. Підкреслюючи при цьому, що Олексій вперто не хотів змінювати українське громадянство, незважаючи на тиск керівництва клубу. – Це одна із сильних його і важлива для нас риса".

"Білялетдінов зі мною не вітається"

А ось у клубі справи українця погіршилися. "У 1997-му, - неохоче згадує Олексій, - "Динамо" очолив Зінетула Білялетдінов - видатний гравець, непоганий тренер. Однак "стажування" в енхаелівському "Фініксі" його зіпсувало. Він відразу почав насаджувати "Динамо" примітивний американський хокей: силовий, із боротьбою у кутах майданчика у надії "видряпати" шайбу під кидок партнеру, практично повна відсутність комбінаційності".

Хоча й міцний був хлопець Олексій Понікаровський, але так грати не хотів. Звідси - конфлікти з тренером, недовіра останнього, а значить, сидіння на лаві запасних. Українця навіть було віддано в оренду у "Крилья совєтов", потім до динамівського фарм-клубу "Твер". Не вплинув на тренера й драфт НХЛ 1998 року, де в четвертому раунді під загальним 87-м номером юного форварда "закріпило" за собою канадське "Торонто" (міг піднятися й вище, та завадила травма - перелом ноги).

Лише після тверського "заслання", коли Олексій набрав 26 очок у 35 матчах, Білялетдінов повернув його до основи. Повернення вийшло тріумфальним: у першому ж сезоні з динамівською "основою" киянин став чемпіоном Росії.

- Олексію, слід визнати, що ти грав далеко не в усіх матчах...

- Але ж я переодягався майже на всі матчі, на лід виходив у 19. Забив один гол, один поєдинок зіграв у плей-офф, отож все чесно. До речі, окрім золотої медалі, одержав зменшену копію Кубка РХЛ із написом "Чемпіон Росії-1999/2000" і пляшку шампанського зі своєю фотографією та прізвищем. Хоча загалом враження від московського періоду залишилися не найприємніші.

До речі, якось у Чикаго після того бачив Білялетдінова - то навіть не привітався зі мною, зробив вигляд, що не помітив. Але і я маю право ображатися на динамівське керівництво - свого часу Олександр Куликов викликав мене до молодіжної збірної України, а в клубі мені сказали про це, коли... чемпіонат світу вже розпочався.

- Через Білялетдінова ти залишив "Динамо" після переможного сезону?

- Так, задовго до завершення чемпіонату я замислився про зміну клубу. Саме зустрівся із помічником свого агента Алексом Белопольським, котрий мешкає у Торонто і працює в конторі знаменитого Боббі Орра. Він і допоміг підписати трирічний контракт із "Торонто мейпл лівз" - оскільки я належав цьому клубу,
"продатися" в іншу команду НХЛ не мав права.

"Виклик до НХЛ зустрів на дивані"

Заокеанський етап його кар'єри знову став схожим на дебют всіх легіонерів: табір новачків чисельністю понад сотню, наджорстка боротьба за місце під енхаелівським сонцем.

- Пам'ятаю свій перший матч у формі "Торонто" із юнаками "Кароліни".
Ще шайбу не встиг одержати, а тебе вже зустрічають силовим прийомом!
Важко було, але мені вдалося уникнути відсіву в юніорську лігу, - розповідає Олексій.

Потім був уже нормальний тренувальний табір, де новачки тренуються разом з основою команди. Та кандидатів було так багато, що Понікаровського перевели до торонтівського фарм-клубу "Сент-Джонс", де він і почав сезон в Американській хокейній лізі (АХЛ).

- Тренер Лу Кроуфорд відразу почав мені довіряти, поставив у першу трійку, випускав і у більшості, і в меншості. Загалом же я провів 49 зустрічей, забив дюжину голів, віддав 24 передачі. А посеред сезону під час паузи в чемпіонаті відбулася традиційна "вечеря новачків".

Старожили команди, серед яких, до речі, були й наші Дмитро Якушин із Костянтином Калмиковим, навечеряли на 8 тисяч "баксів". Та оскільки дебютантів, окрім мене, було ще семеро, вийшло не так уже й дорого. Заплатили...

У "Сент-Джонсі" розпочав Олексій з другий свій заокеанський сезон. Спокійно відіграв в ударній ланці чотири десятки матчів, закинув 11 шайб, 19 разів асистував партнерам, 38 хвилин відпочивав на лаві штрафників. Аж раптом...

- "Сент-Джонс" того дня мав проводити черговий поєдинок регулярного
чемпіонату АХЛ, - веде далі Понікаровський. - За традицією, перед грою я вмостився подрімати, коли звонить телефон. "У вечірньому матчі ти не гратимеш", - ошелешив мене Лу Кроуфорд. - після паузи: "Тебе викликають до "Торонто", завтра гратимеш проти "Тампи". Я як сидів на дивані, так і... залишився сидіти.

"Усе просто, він наш кращий форвард, - пояснив вибір генеральний менеджер "Сент-Джонса" Уоттерс. - Нам здається, у нього є багато якостей, необхідних гравцеві НХЛ".

"Тепер Сундін і компанія знають український Гімн"

Отож, "Олексій Понікаровський прибув до Торонто із таким же довгим списком захоплених епітетів, як його ім'я", - популярна газета "Торонто сан" присвятила того дня нашому землякові цілу статтю.

Довжелезне прізвище - від ліктя до ліктя - й справді ледь розмістилося на майці "кленових листків". Але не тільки ним запам'ятався новачок канадській публіці.

Щоправда, любителі силової боротьби були розчаровані: незважаючи на вражаючі габарити, Олексій не "клеів" суперників до бортів. Як ми вже знаємо, він - прихильник комбінаційного стилю.

- Зазвичай, перед дебютом усі дуже хвилюються, відчувають себе якось особливо. Зі мною ж нічого подібного не відбувалося, я був навдивовижу спокійним, і навіть гамір 20 тисяч глядачів на мене не вплинув. Із "Тампою" я грав у третій ланці, кілька разів Пат Куїнн мене навіть у більшості й меншості випускав. На жаль, "Тампа" зіпсувала дебют, ми програли 1:3.

- Як відгукнувся про твою гру Куїнн?

- Наступного дня прочитав у газетах, що тренер не висловив мені жодних претензій, відзначивши, що "на майданчику Понікаровський діяв досить ретельно". У "Торонто" мені знову довелося виставлятися, й зазначу, що в НХЛ "вечеря новачків" значно веселіша, принаймні мені дуже сподобалося, дізнався багато цікавого. Кожен "молодий" був зобов'язаний розповісти якусь цікаву історію чи втнути якийсь трюк. Свої оплески я одержав, заспівавши Гімн України!

- Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля...

- ... ще нам браття-молодії усмiхнеться доля... Даремно перевіряєш. Хоча я й поїхав із Києва у 15-рзчному віці, та національний Гімн знаю напам'ять ще зі школи. Так, я вважаю себе патріотом України, мрію зіграти за нашу національну збірну, водночас у "Торонто" товаришую із росіянами Антроповим, Березіним. Вони дуже допомогли мені на початку.

Російсько-українська дружба переривалася: через три тижні Олексія знову відправили до "фарму", де він продовжив забивати. Та згодом знову викликали - сподобався Куїнну молодий нападаючий. Неабияке враження справив він і на консервативних заокеанських коментаторів, які "вшанували" його персональними похвалами.

Невдовзі - після матчу із "Вашингтоном" - почав подобатися більше: Олексій Понікаровський закинув свою першу шайбу в НХЛ "Вашингтону".

- Під'їхали партнери, привітали, вручили шайбу. Вдома у мене стоїть
"рамка" - перша шайба в НХЛ, вказані число, рік, суперник, якому забив, час, період, асистенти, фотографія і сама шайба. Звичайно, було приємно, але
"Кепіталз" зіпсували й другий мій дебют - ми програли 4:5, а один із голів нам забив Дмитро Христич.

У сезоні, що завершився, "розжитися" ще однією шайбою Понікаровському не вдалося - у 22 матчах він ще тричі асистував партнерам. Просто якщо у "Сент-Джонсі" вів проводив на льоду по 30 хвилин, то в "Торонто" – по 10.

- Олексію, хто найбільше сподобався і не сподобався тобі в НХЛ?

- Величезне враження справив голкіпер "Торонто" Кертіс Джозеф. Він кращий воротар Ліги і чудова людина. Кертіс виріс без батьків - у дитбудинку, і зараз розвернув грандіозну благодійну акцію для дітей. Молодець.

А не сподобався мені божевільний захисник "Сан-Хосе" Брайан Марчмент.
"Безбашенний" гравець, ганяє майданчиком, усіх підряд калічить. Нахабний, грубий, любить вдарити зненацька. Мені теж від нього кілька разів дісталося.

- А Понікаровський - жорсткий гравець?

- У "Торонто" мене всі вважають таким. Точніше, агресивним, а не жорстким.

- А в житті ти який?

- Спокійний, неконфліктний - аби мене розлютити, треба дуже постаратися. Хоча, якщо сильно "діставати", провчу нахабу як слід. Відпочиваю ж не активно, люблю порибалити, минулого літа у Києві наловив лящів кілограмів шість. Після матчів (а в НХЛ я втрачав за гру близько трьох кіло) у літаку чи автобусі люблю відновити сили кількома баночками пива - воно допомагає розслабитися. Не палю. Ось наче й усе.

"Триколору" не хочу - хочу жовто-блакитний

"Понікаровський практично з ходу, у першому ж сезоні за океаном, завдяки успішному виступу за "Сент-Джонс", здобув місце під енхаелівським сонцем, - радіє за потенційного підопічного Анатолій Богданов. - Ми дуже сподіваємося на його допомогу".

Бажає допомогти збірній Україні й сам Олексій: "Свого часу я виступав
за юніорську збірну Росії, чимало забивав. На щастя, ті турніри проходили не під егідою ІІХФ, тому я маю повне право і велике бажання виступати під жовто-блакитним прапором. Мрію про те, що Анатолій Богданов викличе мене до збірної й мені вдасться виступити на Олімпійських іграх у Солт-Лейк-Сіті".