Світлана Ярьомка: Були пропозиції виступати за іншу державу, але я вирішила залишитися в Україні

Найкраща дзюдоїста України за підсумками 2015 року Світлана Ярьомка в даний час готується до Олімпіади в Ріо.

І хоча поки що немає гарантії, що вона точно виступить на Іграх, все ж саме на її плечі наймовірніше ляже відповідальність лідера української жіночої команди...

- Світлано, ніде у пресі поки не було повідомлення про те, що ви здобули олімпійську ліцензію, але до Ігор уже начебто готуєтеся…

- У нас ще не оголошено, хто поїде на Олімпіаду. До 1 червня тренери розглядатимуть, відбиратимуть кандидатів. Немає такого, аби вже зараз сказали, хто точно їде. У нас у кожній вазі є внутрішня конкуренція.

Це окрім міжнародної. Поки ж за всіма критеріям відбору я йду на першому місці у порівнянні із моєю конкуренткою у своїй ваговій категорії. Але попереду ще буде змагання, тож не можу сказати, що гарантовано поїду саме я. Це вирішиться трохи згодом.

- У 2015 році ви удостоїлися звання найкращої дзюдоїстки України. Якщо все буде гаразд, то в Ріо ви поїдете одним із лідерів збірної. Відчуваєте на собі тягар відповідальності?

- Звичайно, що всі, хто їде на такі старти відчуватимуть підвищену відповідальність. Все-таки це змагання усього життя. Якщо я все-таки відберуся на Олімпіаду, то налаштування буде максимальним.

- Ви вже маєте в кар’єрі кілька подіумів на престижних змаганнях, тож українські вболівальники очікуватимуть від вас нагороди…

- Я така людина, яка не сильно любить загадувати, аби не наврочити. Звичайно, що кожен, хто проходить відбір, не має наміру їхати туди у статусі туриста. Бажання і налаштування боротися за найвищі місця є. Але результат залежатиме від сукупності багатьох факторів. Зокрема, важливим є фактор акліматизації. Безперечно, хотілося б стати тріумфатором, але я на 100% не можу гарантувати, що буду чемпіонкою. Я не та людина, яка робить гучні заяви перед важливими стартами.

- З ким будете боротися за медалі?

- Найсильнішими у світі є японці та китайці. З європейців – це французи і німці.

- Якою є ваша підготовка до Ігор в Ріо?

- Зараз ми на зборах у Туреччині. Потім приїжджаємо додому і буквально одразу вилітаємо на турнір серії Мастерс до Мексики. Потім збори в Хорватії, Іспанії, і тут, під Києвом у Конче-Заспі. А вже тоді трохи заздалегідь вилітаємо до Ріо, де доведеться пройти період акліматизації. Хоча тренуватимемося там також.

- В Україні сформувалася усталена думка, що такими видами спорту як ваш, цікавляться лише раз на чотири роки – перед і під час Олімпіади. Потім інтерес миттєво зникає…

- Звичайно, що так. У нас, як і в будь-якій країні є більш популярні, а є менш популярні види спорту. Ті, які більш видовищні, які розкрученіші – у вболівальників, преси постійно на виду. Хоча є стале ядро тих, хто постійно цікавиться тим же дзюдо. Це люди, які ним займаються, або безпосередньо з ним пов’язані…

Світлина НОКу

- ..Я мав на увазі, що забуває про цих спортсменів насамперед держава….

- А я б не сказала, що держава про нас дуже сильно згадує і перед Олімпіадою! Особливих привілеїв учасникам Олімпійських Ігор немає. Можливо, десь трошки збільшується фінансування, але це лише на найкоротший період часу. Не сказала б, що це дуже сильно відчувається. Принаймні можу так судити по ситуації в дзюдо. У нас благополуччя більше залежить від того, як особисті тренери залучають спонсорів, знаходять людей, які можуть безкорисно допомогти. Якщо порівнювати з іншими державами, то в Україні не дуже приділяють увагу дзюдо.

- У вас задовільні умови для тренувань? Який рівень забезпечення всім необхідним від федерації?

- Так, у нас зараз іде фінансування з міністерства. Були певні затримки із виїздами за кордон. Були вічні "відмазки", типу, нема грошей. Але вже ближче до самої Олімпіади знаходяться гроші, і проблеми потрохи зникають. Ці збори за кордоном – вони кращі, якщо порівнювати, наприклад, із нашими.

- З умовами, в яких тренується і працюють дзюдоїсти з інших країн порівняти можете?

- Ми від інших країн відстаємо по багатьох позиціях. І навряд чи в найближчі роки зможемо наздогнати їхній рівень. Це я говорю про Європу, а про родоначальників дзюдо – японців – взагалі мовчу. Простий приклад: якщо у нас на змагання чи збори в делегацію через проблеми із фінансуванням не беруть лікаря чи масажиста, то у них про це не може навіть бути мови. Вони ледь не до кожного спортсмена приставляють особистого психолога. Ось це рівень! Нас із цим дуже великі проблеми. І судячи з усього, вони не дуже й вирішуються. Звичайно, що все це впирається у фінанси.

- І все ж у нас держава уже багато олімпійських циклів переможцям та призерам Ігор виплачує серйозні преміальні. Це вас якось додатково мотивує? Чи все ж головне – це спортивна складова?

- Особисто для мене на першому місці – це медаль. Все-таки цей старт – це або справа усього чотириріччя, або, можливо, й усього життя. Що стосується призових, то я б не сказала, що в порівнянні із іншими країнами це настільки серйозні виплати, якщо брати загалом. Коли ми спілкуємося про це з іноземцями, то вони, грубо кажучи, з нас сміються. В тому то і причина, що багато наших спортсменів стараються залишити Україну. Тому що розуміють, що за своє спортивне життя у нашій країні можуть не заробити нічого.

Світлина НОКу

- А у вас були пропозиції змінити громадянство і виступати за іншу країну?

- Пропозиції були. Щоправда, трохи раніше, адже перед самою Олімпіадою вже ніхто не пропонує. Існують певні правила, згідно яких спортсмен може виступати за іншу країну лише через певних проміжок часу після переходу. Але в мене були причини, через які я не захотіла переходити. Не захотіла змінювати країну. Якою б вона не була, вона все-так моя. Можливо також, я не дуже ризикована людина. У мене ж є багато знайомих, які поїхали виступати за інші країни. Ніхто з них зараз не жаліється.

- Це не пов’язано з тим, що ви є військовослужбовцем Збройних сил України?

- Так, я військовослужбовець, але це не було головною причиною, чому я не захотіла змінити громадянство і країну. Якщо було б велике бажання, то я змогла б виїхати. У нас багато спортсменів, які якщо не у військових, то у правоохоронних структурах. І вони знаходять, як вирішити цю проблему.: розривають контракти з тієї чи іншої причини і виїжджають. Але хочу також сказати, що у даний час армія мене дуже серйозно підтримує у фінансовому плані. Для мене це відчутно.

- Зараз бути військовим – це водночас і престижно, але й водночас тривожно через війну на Сході країни…

- Я числюся у спортивній роті, і нас туди якщо б і відправили, то, мабуть, в останню чергу. Але як звичайний громадянин, то я цікавлюся подіями в зоні АТО. Щоправда, і не скажу, що я у це дуже вникаю. Перед змаганнями намагаюся себе трохи обмежити у приводах для хвилювань, аби згодом виступити якнайкраще. Адже все це впливає на результат.

- До речі, нещодавно ви взяли медаль на чемпіонаті Європи у російській Казані. Скажіть, вам там було комфортно виступати? Яке було відношення до українських спортсменів?

- Спортсмени взагалі такі люди, які стараються політичну ситуацію не відображати на особистих відносинах. Все було доволі дружелюбно. Не скажу, аби помітила якоїсь упередженості. Можливо, у них там були якісь до нас відчуття і відношення всередині, але це навряд чи. Ми з росіянами спілкувалися і до цих всіх подій, і зараз спілкуємося. І я б не сказала, що нас в якомусь плані ущемляли.

- Тобто, теми війни намагаєтеся уникати…

- Ця війна – це більше війна політиків, ніж звичайних громадян. Це моя особиста думка. В мене багато знайомих в тому ж Криму, в тій же Росії - і вони проти цієї війни. Але від них нічого не залежить, тож і ситуації змінити не можуть. Не відносяться вони аж так прямо ворожо до нас.

- В таких видах як дзюдо, спортсмени орієнтуються на чотирирічний олімпійський цикл. А після завершення Олімпади не всі можуть знайти у собі сили і мотивацію, аби весь час тренуватися і змагатися з прицілом на наступні чотири роки. У вас є спортивні плани після Олімпіади в Ріо?

- Відповідь на це питання у мене була заздалегідь. Я вже не є юною спортсменкою, і навряд чи залишуся у дзюдо. З віком уже важко тримати цей темп і ритм – збори, змагання… Через цілий ряд інших причин я не збираюся гнатися за іншою Олімпіадою. Можливо, перший час після Ріо ще буду виступати. А потім уже мало шансів, що залишуся в дзюдо.