Шевченко: "Дуже сподіваюся, що фортуна посміхнеться мені на Олімпіаді"
Вихідними в естонському Отепя відбувся черговий етап Кубка світу. У той час, як провідні лижниці світу ганялися на естонських трасах, лідер збірної України Валентина Шевченко у себе вдома у Броварах вже пакувати валізи до Канади.
- Валентино, як почуваєте себе після Тур де Скі? 60 кілометрів за десять днів...
- Почуваю себе нормально. Якщо невеличка втома і є, то вона нічим не відрізняється від тієї, яка зазвичай буває після перегонів. Тур де Скі ми бігли свідомо не акцентуючи на ньому увагу. Для мене, втім, як і для інших (а ви, напевно, бачили, що багато спортсменів взагалі сходили), це були прохідні старти. Головне - Олімпіада. А до неї ще місяць.
- Навіть з урахуванням того, що виступали Ви під навантаженням, можете сказати, що у Вас вдалося, а що ні на Тур де Скі-2010?
- Вдався спринт в Оберхофі. Вісімнадцяте місце стало сюрпризом не тільки для мене, але і для всіх команд. Навіть жартували: спринтером стала. Але поступово почала втомлюватися. І я, чесно кажучи, вирішила просто спокійно доїхати перегони, не переступаючи через себе. Навіщо гвалтувати організм напередодні Олімпіади! Це нікому не потрібно.
- А може, причина такої спринтерської швидкості у тому, що через операцію на стопі Вам довелося трохи переформатувати процес підготовки?
- Не думаю. Швидше за цей результат потрібно подякувати нашим тренерам. Вони дуже добре підібрали змазка на класику. В Оберхофі лижі чудово працювали не тільки у спринті, але і у гонці на 10 кілометрів, у якій я стала дев'ятою по чистому часу. План підготовки справді довелося трохи змінити, точніше зрушити. До тренувань ми приступили лише на початку червня, через два місяці після операції. Великі обсяги припали на листопад-грудень. Я не буду називати конкретні суми, тому що зрозуміти їхнє справжнє значення можемо тільки ми самі, порівнюючи з роботою, яка виконувалася у попередні роки. Ми розуміли, що Тур де Скі доведеться бігти під навантаженням. Але ніякі тренування не замінять змагання, тому ми вирішили брати участь. Правда, із застереженням, що будемо діяти по ситуації та берегти здоров'я.
- Валентино, Ваші шанси на успіх завжди однаково високо розцінювалися як у класиці, так і у вільному стилі. Але чи не постраждав універсалізм через хірургічне
втручання та дискомфорт, який може створювати для ноги більш жорсткий лижний черевик?
Кілька хвилин тому Валентина виграла бронзу на Чемпіонаті світу 2009 року у Лібереці. Фото skisport.ru
- Операцію мені зробили ще у квітні, часу пройшло вже досить багато. Біль практично відступив. Зараз дискомфорт відчувається тільки на важкому снігу при сильному натисканні або коли через ожеледицю вигинається черевик. Але я вже змирилася з цими незручностями. Навіть можна сказати - звикла.
- Рекордний час - 34 хвилини 6 секунд, з яким Ви у позаминулому році подолали підйом у Валь-ді-Фіеммі так нікому і не підкорився на Тур де Скі-2010? Вам лестить такий факт?
- Лижні гонки - це не легка атлетика, тут рекорди не фіксуються. На часу акцентувати увагу не можна. Різні траси, різний сніг. Тому не лестить, ні. Хоча, звичайно, приємно усвідомлювати, що колись я змогла стати першою на цій горі. Більше того, три роки поспіль була у трійці призерів. Я у першу чергу самій собі доводила, що можу. Цього року не вдалося, фізичний стан не дозволив бігти на таких швидкостях.
- На чиєму боці були ваші симпатії у боротьбі за перемогу на Тур де Скі-2010 - Петри Майдіч або Юстіни Ковальчик, Лукаша Бауера або Петтер Нортуга?
- У мене симпатії і до Майдіч, і до Ковальчик. З обома у мене чудові стосунки. Але цього разу я більше вболівала все-таки за Юстіну. А що стосується чоловічих перегонів, то я у першу чергу переживаю за наших хлопців, білорусів і росіян, інакше кажучи, слов'ян.
- Ви, напевно, по-доброму заздрите своїй польській колезі, адже на неї працює ціла бригада сервісменів...
- Я не скажу, що у нас погані фахівці, але вони інколи просто фізично не встигають зробити те, що потрібно. Адже є різниця: дві людини над мастилом працює, як у нас, чи шість, як у Ковальчик. Вона апріорі виграє тому, що має можливість більше варіантів спробувати. У класиці це відразу ж дає про себе знати. У Фінляндії у позаминулому році у мене брали інтерв'ю місцеві кореспонденти, розпитували, як ми працюємо. І потім жартували, мовляв, у вас "найбільша" сервіс-бригада у світі. Просто коли ми з тренером удвох на змагання їздимо, відкатати лижі йому допомагаю я. Тому що одній людині зробити це дуже важко. І навряд чи у нас найближчим часом щось зміниться на краще, і ми почнемо працювати на результат так, як інші команди. Адже велика сервіс-бригада не тільки у Юстіни. Шестеро людей працює і на ту ж Петру Майдіч. На Олімпіаді, до речі, українська делегація також буде нечисленною, доведеться якось викручуватися.
- А наскільки пильно стежить за змаганнями ваш син Артем? У нього є свої улюбленці серед тих, хто зараз добре виступає у лижному спорті?
 |
| Фото segodnya.ua |
- У поточному сезоні одна ваша перемога залишилася за кадром. Розкажіть про те, як складався для вас 42-кілометровий марафон класикою в італійському Лівіньо?
- Усі виступали на етапі Кубка світу у Давосі. Але, оскільки я у спринті зазвичай не стартую, ми з тренером вирішили провести у цей час тренування - пробігти марафон. У Лівіньо провідні лижниці не приїхали, довгий час мені компанію на трасі складала італійка Антонелла Конфортола. Але на останніх двох кілометрах мені і від неї вдалося втекти. Я трохи прискорилася, а вона кинула працювати.
- Вам не шкода, що у програмі Олімпійських ігор найдовша гонка закінчується на 30-му кілометрі?
- Ні, мені і 30 цілком достатньо (сміється). А іноді буває так важко, що й п'яти вистачає.
- Ніколи не думали про те, що опинись Ви на лижах років на десять-п'ятнадцять раніше, коли було менше масових стартів і спринтів, і більше класичних гонок, мали б куди більш значний послужний список?..
- Я ніколи не думала, про те, що було б, якби... Я задоволена тим, що у мене є і радію з того, чого змогла домогтися у житті.
- Ви єдина з українських лижниця були у Вістлері. Якщо подруги по команді запитають, чи, можливо, вже запитували Вас про якісь тактичні маневри або особливості проходження олімпійських трас, що відповісте?
- На будь-якій трасі потрібно працювати. Крім того, з трьох гонок в олімпійській програмі, два мас-старти, де боротьба, як правило, дуже непередбачувана. Радити - невдячна справа. Наша команда прилітає до Канади за десять днів до початку Олімпіади. Думаю, у кожного зі спортсменів буде достатньо часу, щоб познайомитися з Вістлером. І обрати для себе найоптимальніший варіант.
- У минулому сезоні на передолімпійському тижні у дуатлоні Ви зупинилися за крок від п'єдесталу. Будь можливість ще раз пробігти ту гонку, Ви б застосували
іншу тактику або ж четверте місце відповідало вашій фізичній формі на той момент?
Валентина влітку готується до стартів. Фото biathlon.com.ua
- Відчувала я себе непогано. Мабуть, впустила щось на першій половині дистанції. Взагалі, я згодна з тими, хто вважає траси у Вістлері занадто спрощеними. Мені вони не дуже подобаються.
- У Кенморі, де Ви проведете найближчі три тижні, траси вам більше до вподоби?
- У Кенморі просто супертраса - функціональна, з хорошим підйомом. Ми мали можливість оцінити всі її переваги під час етапу Кубка світу. Навіть самим канадцям вона подобається більше, ніж олімпійська. Як сказав канадський лижник Іван Бабіков, Кенмор - це сила.
- Валерій Лесников розповідав, що Ви переглядали запис бронзового для вас мас-старту на Чемпіонаті світу у Лібереці. Розкажіть, які висновки зробили, подивившись на себе з боку?
- Головний висновок: завжди боротися до кінця і ніколи не втрачати віру. Частка везіння у лижних перегонах, звісно, присутня. І я дуже сподіваюся, що фортуна посміхнеться мені й на Олімпіаді. Адже багато чого буде залежати від того, як тренери підготують лижі. У Лібереці після дуатлону було прикро до сліз. Адже у класиці я трималася. Ми просто фізично не встигли обрати потрібну пару лиж. Сподіваюся, що у Ванкувері Бог дасть здоров'я і мені, і тренерам, і ми все встигнемо.
Анна Савчик, газета "Спорт-Экспресс в Украине"