Ратнер: "З таким підходом до організації на Кубок Турчина взагалі ніхто не приїжджатиме..."
У Броварському спорт-інтернаті відбувся традиційний Кубок Турчина з гандболу. Окрім збірних України - національної та найближчого резерву - у змаганнях взяли участь команди Білорусії та Туреччини.
Як і очікувалися, українки без проблем виграли головний трофей. Своїми емоціями з цього приводу з "Чемпіоном" поділився головний тренер жіночої збірної України Леонід Ратнер.
- Леоніде Анатолійовичу, вітаємо Вас з перемогою на Кубку Турчина! Чи задоволені Ви грою своїх гандболісток?
- Дякую за привітання, але я, звичайно, незадоволений грою! Розумієте, ми граємо нерівно, нестабільно... Не вистачає майстерності нам поки що. Але радує те, що навіть за поганого змісту гри дівчата борються - оце найголовніше! А якщо гравці борються, хочуть вигравати та вірять у власні сили - це запорука того, що із часом ми створимо непогану конкурентоздатну команду.
- Яку мету Ви ставили перед підопічними на Кубкові Турчина?
- У нас триває відбір на чемпіонат Європи, наступні ігри гратимемо у березні. Після двох турів збірна України має 4 очки, залишилося 6 ігор. Тож, Кубок Турчина - це етап підготовки до матчів кваліфікаційного раунду континентальної першості. І з яким би успіхом ми не зіграли на Меморіалі Ігоря Євдокимовича - у нас задіяні всі 16 гравців збірної, і це дуже добре. Нині ми будуємо нову команду, і переглянули, хто на що здатен.
- Не так давно Меморіал Ігоря Турчина проводили на високому рівні, у київському Палаці спорту. До нас приїздили Японія, Югославія й інші сильні команди. Але за останні чотири роки Кубок Турчина провели лише двічі, де збірна України грала проти не самих сильних команд, м’яко кажучи...
- Це наш спільний біль, і мій особистий... Я дуже добре знав Ігоря Євдокимовича Турчина, і він заслужив на набагато кращий турнір! Тут мають грати найсильніші команди світу! Але для цього потрібно приймати їх на гідному рівні, щоб мав місце призовий фонд. А з таким підходом до організації на Кубок Турчина взагалі ніхто не приїжджатиме... Мало того, що ми втратили свій високий ігровий рівень. Та ще й не можемо нормально провести турнір пам’яті великого тренера...
- Чи знаходите Ви спільну мову з Федерацією гандболу України?
- Я не так давно очолив збірну, тож нічого конкретного сказати по цьому питанню не можу. Але мені подобається, що Федерація хоче щось робити та вірить у себе. І якщо ми зможемо розраховувати на якісну підготовку, то через рік-два можна буде розраховувати і на прогрес у грі жіночої збірної України з гандболу.
- Чи є у нас молодь, з якої можна "ліпити" нову команду?
- Молодь є. Як ви знаєте, резерв збірної України з гандболу окремою командою доволі непогано зіграв на Кубкові Турчина, і посів третє місце. А кілька чоловік з молодіжного складу вже сьогодні "підпирають" гравців національної команди - мова йде передусім про перспективних Ольгу Передрій і Юлію Андрійчук.
- Одне з проблемних питань - наші легіонери. Чи з’явилося у них бажання їздити на матчі збірної?
- Бажання є! І це основний фактор, на який я розраховую у підготовці команди. Щоправда, на Кубок Турчина не відпустили ані Шимкуте, ані Ващук. А це серйозні втрати для нас. На жаль, Кубок Турчина - на сьогодні єдиний турнір, куди я можу скликати усю збірну, але "Ростов-Дон" не відпустив Регіну й Оксану. Щодо решти легіонерок, то за вже звичною традицією багато з них приїхали з травмами - це теж позначилося на грі команди. Та й ті, хто грає у чемпіонаті України, також мають ушкодження. Щовечора, а деколи і вночі, над гандболістками збірної України чаклував лікар збірної...
- Ви - єдиний тренер, кому вдалося привести збірну України до олімпійських медалей. Чи відчуваєте у собі сили повторити досягнення у 2016-му році?
- Я бачу потенціал у цієї команди. Тож, якщо керівники нашого спорту забезпечать нам якісну підготовку на шляху до Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро, то ми здобудемо туди путівку. А там вже видно буде.