Петра Майдіч: Кожен крок завдавав муки, але я твердила одне: "не здаватися"

Феноменальний виступ словенської лижниці Петри Майдіч, яка завоювала бронзу у Ванкувері з п’ятьма зламаними ребрами, називають головною подією Олімпіади.

Про те, якою ціною дісталася ця нагорода, Петра розповіла в інтерв’ю "Советскому спорту".

"Перед відльотом до Канади я зібрала спеціальну прес-конференцію. І заявила, що пробіжу максимальну кількість гонок. І одну з них виграю обов'язково! Я відчувала себе чудово. Кондиції були такі, що я готова була бігти все - від спринту до марафону!

Йшла звичайна розминка. Я увійшла в поворот - і впала. Коли прокинулася в канаві, перша думка: ні, це не кінець. Я жива! Я впала на сніг, не на камені! Смерті немає, нічого страшного немає. Обмацала руки, ноги - ніби все ціле. Було боляче. Але тоді здавалося, що всі кістки цілі.

У кількох сантиметрах від себе я побачила камені. Я могла вдаритися о будь-який з них, проломити голову і залишитися паралізованою у цій канаві. Або просто загинути.

Біль був. Але я пробігла кваліфікацію. Кожен крок завдавав муки. Але я вирішила: намагаюся дотерпіти до фінішу, відкладаючи думки про біль на потім.

Після кваліфікації ще раз пройшла перевірку. Мені знову пояснили, що нічого, крім великої гематоми, від якої біль у м'язах, у мене немає. Це звучало переконливо. Я вирішила: ні так ні. Буду продовжувати змагання. Адже мене переконують, що життя і здоров'я мої поза небезпекою. Нехай біль, нехай шок - але бігти-то можна?!

І моєї форми вистачить, щоб дійти до фіналу. А значить, поборотися за медаль. Я розуміла, що не можна опускати руки і підводити тих людей, з ким працювала 22 роки.

Я переконувала себе: ти повинна вийти на наступний старт! Ти ж досвідчена, ти брала участь у величезній кількості перегонів. Цей досвід зіграє за тебе. Не опускай рук!

У фіналі я не думала ні про яку медаль. Я думала тільки про те, щоб зібратися і вийти на старт. Я твердила одне: не здавайся, не здавайся, не здавайся! У якийсь момент в голові блиснуло: дивись - ці три, вони ж ідуть! Ідуть від мене! Я повинна була рвонути. І я рвонула. Мабуть, я відчула, що цей шанс - останній.

Лікарі визначили, що в мене зламано п'ять ребер. У перші три дні біль була така, що мені робили уколи морфію, щоб зняти ці страшні симптоми. Постійно проводили дренаж легенів. Видаляли рідину - кілька літрів відкачали. Лікарі не розуміли, як я могла бігти.

А я, коли мені робили дренаж, побачила, як наш гірськолижник бере медаль, і закричала: почекайте з вашої процедурою! Дайте додивитися, як Словенія візьме ще одну нагороду! Напевно, вони подумали, що я – крейзі", - розповіла героїчна лижниця.