Олексій Торохтій: "Пік форми настає у голові, незалежно від віку та кваліфікації"
Новоспечений бронзовий призер чемпіонату світу з важкої атлетики у вазі до 105 кг українець Олексій Торохтій розповів "Чемпіону" про те, як він здобував свою нагороду, а також про ймовірність зміни громадянства та свій план на прийдешні Олімпійські ігри.
- Олексію, вітаємо тебе з бронзою чемпіонату світу!
- Дякую. Я дуже задоволений цим результатом - 410 кг (181 у ривку + 229 у поштовху). На чемпіонатах світу я ще не потрапляв до чільної трійки. Були дві бронзові медалі на чемпіонатах Європи, а на світі - це медальний дебют.
- На свій останній підхід у поштовху ти замовив 229 кг, але перед тим не взяв 220 кг. Це виглядало, як своєрідна авантюра...
- Але ж я взяв 229 кг! Річ у тім, що я чудово розумію, що я можу, а чого поки що не можу.
- Чемпіон світу та срібний призер у твоїй категорії, росіяни Хаджимурат Аккаєв і Дмітрій Клоков, у своїх результатах відірвалися далеко вперед. Чи реально вийти на їхній рівень?
- Усе реально. Але з росіянами можна боротися лише тоді, коли забезпечення у нас буде на такому ж високому рівні, як і у збірної Росії.
- Українські борці, наприклад, щоб підвищити свій рівень, роблять спільні навчально-тренувальні збори з іншими сильними командами. Чи не практикують такого у важкій атлетиці?
- Практикують, але ми так не робимо. У нас є кваліфіковані тренери, і ми їм довіряємо.
- На ЧС в Парижі збірна України взяла максимальну кількість олімпійських ліцензій - 10 (6 у чоловіків та 4 у жінок). Ти вже, напевне, потроху налаштовуєшся на олімпійський Лондон?
- Так і є. Олімпіада - це пік для кожного спортсмена, кульмінація всієї його кар’єри. І, звичайно, на Олімпійських іграх хочеться виступити якомога краще. Але головні змагання чотириріччя є дуже жадними на медалі - йде серйозна боротьба, і перемагає і справді сильніший.
Мій результат на чемпіонаті світу є достойним. Але якщо претендувати на олімпійські медалі, то потрібно добавити до цього результату ще хоча б 10 кг у сумі.
- Тобі 25 років, і теоретично можеш замахнутися на ще кілька олімпійських циклів.
- Все реально. Наш Ігор Разаренов у 37 років їздив на Олімпіаду, багато прикладів таких існує. Інша справа - перспективи. Якщо вони будуть, якщо я буду прогресувати у результатах, тоді є сенс замахуватися на кілька Олімпіад. А якщо, не дай Бог, зупинитися на певному показникові і не прогресувати, то їздити "туристом" немає потреби.
- У скільки років, в середньому, у важкоатлета настає пік форми?
- Пік настає у голові. Якщо людина приїжджає на серйозні змагання і досягає там поставленої цілі, значить вона готова. Штанга - річ уперта. Тут не можна виграти на фарті, або ще якось. Підняв - ти чемпіон, не підняв - вибач і відійди.
Інша справа - бажання, жага до перемоги. Якщо уважно подивитися змагання різних рівнів, у тому числі і українські турніри з важкої атлетики, то немало людей перемагають за рахунок волі, не маючи особливої техніки. Адже в душі вони - чемпіони! Той самий пік, про який ми говоримо, у їхній голові вже наступив, і вони готові до боротьби. А тренер тепер має лише направити його в потрібне русло, відточити техніку.
- Так вже сталося, що у нас на батьківщині спортсменів не так часто відзначають на державному рівні. Руки не опускаються?
- Мені допомагають упродовж кар’єри. Це, у першу чергу, моя сім’я. Рідні мене надихають на всі мої перемоги. А якщо перемогти не вдається - я все одно для них чемпіон. Також допомагає спортивний клуб, за який я виступаю, федерація важкої атлетики та Харківський авіаційний інститут, де я навчаюся. Мене підтримують і декан, і ректор інституту.
- Чи надходили тобі пропозиції змінити громадянство, і на значно кращих фінансових умовах виступати за іншу країну?
- Практикують таке у світі, але у важкій атлетиці зміна громадянства - це швидше винятки. До мене також надходили пропозиції змінити громадянство і виступати під прапором іншої держави. Але я залишаюся фанатом України, її громадянином, а також фанатом свого рідного Харкова. Досягатиму вершин у важкій атлетиці винятково для своєї батьківщини!