Олексій Федина: В Україні один нормальний басейн на десять мільйонів

Двадцятилітній Олексій Федина на Паралімпійських Іграх у Пекіні здобув три золоті і дві срібні нагороди. Майстер спорту України з плавання, який має вади зору, здобув перемоги на дистанціях 100 м брасом (SB13), 50 м вільним стилем (S13), 200 метрів комплексом (SM13) та став другим на дистанції 100 м вільним стилем (S13) й на дистанції 100 м на спині (S13).

Зателефонувавши Олексію, він довго визначався із часом зустрічі, адже мав досить напружений графік. Проте, зміг виділити час на спілкування.

Розкажіть як ви потрапили у спорт, яка була ваша спортивна кар'єра до успіху на Паралімпійських Іграх у Пекіні?

Почав займатися плаванням з восьми років. На секцію мене відправив дід, який наполіг, щоб я почав займатися плаванням. У дев'ять років уже їздив на змагання - так почалася моя любительська кар'єра. Поступово результати і майстерність зростали, почав демонструвати хороші результати не тільки не обласних змаганнях, а також на всеукраїнських і міжнародних.

А професійно, вважайте, займаюся з п'ятнадцяти-шістнадцяти років, коли в мене з'явилася серйозна мета і плавання вийшло на перше місце. На той час я уже був призером юніорського чемпіонату Європи та переможцем чемпіонату України. Це досить пристойний результат, як для України, і самі ці здобутки мене надихнули далі займатися плаванням.

Скільки часу на день зараз займає спорт?

Якщо повноцінний тренувальний, тобто буденний, день, то витрачаю на тренування близька шести годин. Якщо це мій спортивний клуб ("Мотор-Січ" у Запоріжжі - ред.), то о сьомій годині починається перше тренування, дві години я плаваю, а потім ще годину продовжую займатися у тренажерному залі. До вечора відпочиваю, обідаю, сплю, відновлюю сили. А з третьої-четвертої до шостої-сьомої години маю ще одне тренування уже без залу.

Який був найбільший успіх перед Паралімпіадою?

Це якраз призове місце на Юніорському чемпіонаті Європи. Довго до цього йшов, поклав багато сил до цих змагань, і самі змагання дуже важко далися. Мене навіть не хотіли брати на чемпіонат, бо я не випливав у нормативи, була велика конкуренція. Але потрапив і зміг непогано виступити, на рівні з основними моїми суперниками. Це був прорив у результатах - саме після цього я зрозумів, що плавання для мене основне.

Розраховували у Пекіні взяти аж п'ять медалей?

Я сподівався вибороти нагороди, але я не знав, яка буде кількість. Думав, що це буде дві, можливо, три медалі. А п'ять - це для мене приємна несподіванка! Результати зросли і, якщо дивитися на рейтинги, я вигляд досить непогано. Але рейтинги відходять на другий план, бо Паралімпійські Ігри - це Паралімпійські Ігри, до них готуються дуже серйозно. Навіть якщо ти маєш у рейтингу друге-третє місце, це не гарантує того, що ти потрапиш у фінал. Думаю, що виконав своє завдання на відмінно.

Авжеж, суперництво було достатньо жорстким. Це змагання, до якого готуються абсолютно всі суперники, ці змагання - більше, ніж просто міжнародні старти. Вони мають значення для усього світу. Суперники намагаються показати усе, на що спроможні. Конкуренція була, психологічно суперництво було досить відчутним.

Чи задовольнили вас умови життя, тренувань та виступів у Пекіні?

Умови були чудові, я навіть такого не очікував Як китайська сторона нас прийняла добре, організувала все на високому рівні, так і з українською сторони усе було організовано досить грамотно і відповідально. Це не були звичайні збори, які відбуваються між змаганнями. У нас була цілеспрямована підготовка до Паралімпійських Ігор, яка пройшла на гарному рівні. За це можна подякувати нашим організаторам - усе було просто супер!

А якщо порівняти з умовами тренувань в Україні?

Тут хотів би наголосити і достукатися хоч до когось. Сподіваюся, що хтось це почує: в Україні обмаль спортивних баз! Лише одна база відповідає усім спортивним нормам - це у Євпаторії, побудована з ініціативи Валерія Сушкевича (Президент національного параолімпійського комітету України, - прим. ред.). Я не знаю як він цього добився, але це було дуже важко.

Не буду говорити за інші види спорту, але басейнів в Україні, які відповідають нормам підготовки до Олімпійських і Паралімпійських Ігор - від сили чотири! Це дуже мало - один басейн на десять мільйонів. Це дуже, дуже мало. За кордоном таких проблем немає. Моїм колегам, які також брали участь у пекінських Іграх, потрібно на тренування їхати за сто кілометрів від свого дому. Вони живуть у Знам'янську, і басейну там просто немає. Якщо немає зборів, вони вимушені так їздити. Це зайві витрати сил та енергії, зрештою, це престиж країни.

Чому тоді саме паралімпійська збірна з плавання показала чудовий результат, а олімпійська фактично провалилася?

Паралімпійці досягли таких успіхів, бо підійшли до цих змагань дуже дисципліновано, дуже відповідально. Я ще не бачив, щоб так спортсмени тренувалися, так готувалися. Нас зібрали усіх у Центрі паралімпійської підготовки у Євпаторії і ми як одна команда  працювали на цей результат. Це не лише спортсмени, це і тренери, і керівники, і масажисти, і лікарі. Усі, хто мав причетність до цього проробили величезну роботу.

Наприклад, було важко домовитися із китайськими колегами щодо нашого перебування у Пекіні, адже ми приїхали заздалегідь, ще нікого з інших країни не було. Це цілком заслуга Валерія Сушкевича, який домовився, щоб ми могли пройти тривалу адаптацію. Я думаю, це також вплинуло не результат, і Україна змогла вийти на таке високе місце.

Щодо олімпійців, з якими я чудово знайомий, не можу сказати, що вони працювали гірше. Це дисципліновані та відповідальні хлопці та дівчата, я бачив як вони тренуються. Вони також їхали з метою перемагати. Не українці виступили погано на цих Олімпійських Іграх, просто результати у світі виросли настільки, що Україна не встигає. А не встигає чому? Через банальний брак басейнів, банальний брак тренерських кадрів, частина з яких їде працювати в інші країни. Вони не те, що не хочуть працювати за цю зарплатню, у них просто немає стимулу.

Думаю, олімпійці боролися за результат, високі призові теж вплинули на стимул. Десь у підготовці, трішечки не вистачало і фінансування. У паралімпійців все виваженіше, дисциплінованіше. Як на мене, в тому велика заслуга Валерія Сушкевича - він як мозок нашої збірної. У олімпійській збірній такого лідера немає.

Держава останні роки звертає на це увагу, на проблеми паралімпійців. Зокрема, державою не приймаються спортивні об'єкти, якщо вони не пристосовані для людей з обмеженими можливостями. З одного боку - це не така вже суттєва проблема, але з іншого боку це дуже впливає на підготовку спортсменів з обмеженими можливостями. Щоб тренуватися потрібен спеціальний басейн, де немає сходів, де є ліфти. Такий басейн знаю лише у Євпаторії.

Як вважаєте, завдяки чому добилися таких результатів у спорті?

Це не лише моя заслуга, але й тих людей, які мене оточують. Передусім це мої батьки, дід та брат, які завжди мене дуже підтримують, а також Іван Петрович Проскура - мій тренер, який витренував мене і завдяки якому я зміг досягти таких результатів. Від душі вдячний Валерію Сушкевичу, який справді робить героїчну справу, опікуючись нашими паралімпійцями. Важливу роль у моїй підготовці зіграв мій клуб "Мотор-Січ" та його директор Юрій Сичов, які створили ідеальні умови для підготовки до Ігор. Хочу подякувати і директору заводу В'ячеславу Богуславу.