Муратов: У боксі - величезна корупційна складова
Тадеуш Муратов свого часу виступав за юнацькі збірні України з боксу, створив успішний прооєкт "Битва" та намагається розвивати бізнесову складову в українському спорті. Про все це ми й поговорили з Муратовим.
- Давай коротко, але дуже вичерпно: що таке проєкт "Битва"?
- Бої з боксу серед медійних особистостей. Це найточніше й найкоротше формулювання. Можна додати, що це новий вид розваг та популяризації спорту. Але насамперед – це бої з боксу серед медійних особистостей.
- Як усе починалося?
- Починалося все в 2017 році. Ми з хлопцями робили проєкт Blog Fights. Мопс та Мартиненко билися – теж блогери. Зробили дві серії, після чого, за класикою жанру, наші партнерські стосунки розсипалися. І, грубо кажучи, через рік, у 2018-му (9 червня), я зробив перший проєкт "Битва".
- Зрозуміло, що ми живемо в сучасних реаліях – потрібен заробіток. Але, окрім цього, яка мета тобою рухала?
- Насамперед це був азарт від того, що всі ми розуміємо: комерційний бокс не є рентабельним. Існувало бажання довести, що насправді все навпаки. Звідси й було вигадано такий маркетинговий інструмент, як участь зірок у боксі.
- Який із самого початку був критерій запрошення "селебритіс"? Цифри Instagram та You Tube чи просто запрошували тих, на кого вдалося вийти?
- Із самого початку просто запрошували тих, кого знаємо, кого бачили по телевізору. Знаходили контакти, писали цим людям у соцмережі, а з кимось зв’язувалися через знайомих.
- Який зворотній зв’язок надходив від людей, яких ви запрошували?
- Щойно ми почали просувати свою ідею, нам казали, що зірки не боксуватимуть та що це гаяння часу. Це стало мотиваційним моментом – довести всім, що вони помиляються.
- Як виглядає механізм участі у вашому проєкті?
- Найперше ми заповнюємо фінансовий пул, щоб орієнуватися щодо вартості заходу. Паралельно шукаємо учасників, партнерів, локації – ця робота займає близько двох тижнів. Опісля вже запускаємо тренувальний процес, відеопродакшн та усі маркетингові моменти. На самому початку це робило троє людей, а зараз ми маємо 15 людей у команді на постійній основі.
- В одному з інтерв’ю ти зазначав, що "Сині" та "Червоні" тренуються окремо. Як це – тренувати взагалі не тренованих людей?
- Був кумедний випадок. Дзвонить тренер і каже, що один учасник не вміє присідати, бо ніколи цього не робив. Це дуже важко. Але найперше, чим незадоволені тренери, - дисципліна. Учасники її майже не дотримуються. У когось виходить зліпити команду в таких умовах, у когось – ні. І це важливий чинник для підсумкового результату.
- Учасники отримують якісь гонорари?
- Отримують, але не всі. Насамперед тут наш інтерес. Якщо людина є важливою для нашого проєкту (охоплення, інтерес від партнерів), то вже починаємо щось із нею обговорювати в цьому плані.
- Чи були великі гонорари?
- Якщо я правильно пригадую, найбільша сума, яку ми платили, – 5,5 тисяч доларів.
- Це, звісно, велика сума для вашої організації. А чи варте воно того у підсумку, коли стільки просять? Є віддача?
- Буває, просять і 10, і 15 тисяч. Ми завжди все вираховуємо наперед, чи дійсно це того вартуватиме.
- Чи були якісь великі зірки, які навіть не заїкалися про гонорар?
- Чим більшого статусу людина, тим менше вона вимагає у фінансовому плані або не вимагає взагалі. А ті, хто без грошей, зазвичай починають називати якісь космічні суми і розповідати, що саме стільки вони й коштують. Десь ми даємо подібним людям якусь символічну суму, десь – ні.
- Якісь проблеми, "зашквари" чи непорядні вчинки з боку учасників мали місце?
- Так. Співак Тарас Копил, пранкер Отіс – це люди, які повинні були летіти на матчеву зустріч між Україною та Казахстаном до Алмати. Були вже оплачені квитки, готель, екіпіровка, а Отісу навіть було виплачено половину гонорару. Але ці персонажі в останній момент взяли й відмовилися летіти. З ними зараз вестиметься судовий розгляд.
- Ти ж спілкуєшся із деякими учасниками. Хто був серед них найцікавішим або, можливо, якимось дивним?
- Вони всі по-своєму дивні. Був один персонаж, який просто перед боєм відмовився виходити в наших рукавицях, а захотів у своїх, рожевих. Ще один хотів, щоби ми йому "замовили дівчаток". За весь час проєкту вже близько 200 людей було у нас і в кожному сезоні були цікаві люди.
- Скільки в тебе партнерів у цій справі і коли ти на ній почав заробляти?
- Зараз є два річних та три щосезонних контракти. По Україні наша рентабельність складає 10-12% від проєкту, Казахстан – збитковий. Зараз виходитимемо на Емірати і я думаю, що вони теж будуть збитковими. Але це все одно перспективно.
- Ти згадав, що це є твоїм єдиним джерелом прибутку. Тобі і твоїй родині вистачає на життя?
- Так, ми собі відразу визначили певну ставку, щоб могти спокійно працювати.
- Тобто це включено, умовно кажучи, як ваша зарплатня?
- Саме так. Крім цього, ще є певні бонуси та дивіденди.
- Які були найбільші складнощі з організацією цього проєкту?
- Був такий складний момент: кваліфіковані кадри. Тому ми із самого початку набирали на роботу своїх друзів та знайомих, але потім, коли в нас почали з’являтися гроші та можливість запрошувати професіоналів, було психологічно важко їх звільняти. Але це необхідний момент росту.
- А які саме це посади?
- Менеджери, маркетологи, HR тощо. Є прислів’я, що швидкість каравану залежить від найповільнішого верблюда. Ми компанія, що динамічно розвивається. У 2017-му про такі бої ще ніхто не чув, а зараз це вже є і у Росії, і у Штатах.
- До речі, у Росії років 15 тому був схожий проєкт – "Король рингу". Там були відомі актори (Адольф Лундгрен, приміром), обігрували історію із Роккі… У чому принципова відмінність вашого дітища?
- Справді, згадана програма слугувала взірцем для нашої. Коли ми спілкувалися із артистом "Сєрьогою", він пояснював, що "Короля рингу" вбило телебачення. Ефірна сітка розписана на кожну суботу наперед, але ж є ще турнірна сітка (чвертьфінали, півфінали). Через те, що люди падали, їм забороняли боксувати у подальшому, при тому, що вони повинні були виходити на ринг щосуботи. Почали робити заміни. Так все й розвалилося.
- У вас же інший концепт?
- Так. У нас один місяць підготовки – один бій. Усе.
- Яке у вас інтернет-охоплення та яка була заповнюваність локацій до пандемії? Є ще за рахунок чого генерувати нову живу аудиторію?
- До пандемії у нас було максимум 3,5 тисячі людей. 2020 рік сильно нас змінив. Зараз наш піковий показник лайв-перегляду – 48 тисяч. Тобто коронавірус змусив нас більш завзято працювати. Офіційно ж першим спортивним заходом, який було проведено під час пандемії, стала наша "Битва" 30 травня. Це вже пізніше, на початку червня, UFC також ожило.
- Ти починаєш розширювати горизонти компанії, часто буваєш у Казахстані, наприклад…
- За цей рік був там уже 6-7 разів по два тижні.
- Є бажання максимально інтрегрувати свій проєкт саме туди? Які наразі успіхи?
- Ми відкрили у Казахстані свій філіал. Зараз готується подія, вже відзнято матеріал, є локації, чекаємо лише на вихід із червоної зони, щоб дали нам добро. Це буде перший повністю місцевий івент.
- Опиши різницю між ринком у Казахстані та Україні. Де більший потенціал для даної сфери?
- Дуже контрастні ринки. Україна більш прогресивна та більш відкрита в цьому плані, але у нас немає грошей. У Казахстані натомість – дуже слабкі професійні кадри, все виробництво дорожче, але зате є гроші. Але варто зазначити, що там є купа класних локацій, водночас тут – лише "убитий" Палац Спорту.
- Чи можна в Україні заробляти на спорті?
- Так, можна. Зараз з'явилося безліч інструментів, ті ж соціальні мережі. Зараз можна створити особистий бренд будь-якому спортсмену.
- Знаю, що ви запрошували взяти участь у проєкті народного депутата Киву...
- Так, ми його запрошували двічі, однак у відповідіть отримували відмови.
- Розкажи, буль ласка, історію із Аміраном.
- У 2018-му, коли провели другий сезон, на мене вийшов мій знайомий, відомий серед блогерів як Великий Брат. І каже, що є два блогери: наш Філіпп Мартін та росіянин Камаєв, які перебувають у конфлікті. Пропонує звести їх у бою в рамках нашого проєкту. Ми почали спілкуватися із потенційними учасниками й зроуміли, що московський опонент є набагато більш медійним за українського. Почали шукати майданчик, де можна провести поєдинок, але в листопаді-грудні росіяни взяли у полон наші кораблі в Азовському морі. Порошенко оголошує військовий стан. У цей момент ми вже спілкуємося із компанією Air, яка є нашою "прокладкою" до Росії, допомагає нам із організацією. Ми кажемо, що не хочемо забруднювати свою репутацією участю у цьому в час, коли Україна переживає таке через агресію РФ, та призупиняємо процес. Однак минає два тижні – і ми бачимо, що проєкт не зупинився, його підхопив Аміран (автор відеоблогу "Дневник Хача"). Наша ідея та концепція (навіть логотип і т. п.) був на 99% скопійований і проведений.
- І чим усе скінчилося? Був узагалі резон судитися?
- Ми тоді ще були слабкими. Це зараз ми вже могли б "показати зуби". Але той проєкт вже закрився – у Росії "Битви за хайп" більше нема.
- Ти ж серйозно займався боксом. Розкажи трохи про це.
- Так, я майстер спорту міжнародного класу. 150 боїв, десь 138 перемог. 4 роки боксував у збірній України, 8 разів ставав чемпіоном міста Києва (у Києві, здається, жодного разу взагалі не програвав). Це мої чудові дитинство та юність, тому боксу я дуже вдячний.
- Чи боксував у твоїй вазі хтось, хто зараз, можливо, є відомим?
- Я просто виступав у вазі 75-81 та 91+ кг... Зі мною у збірній був Євген Барабанов – він зараз відомий. Також ще Павло Іщенко, який на Олімпіаду їздив, потім Денис Солоненко… А у моїй вазі? Не знаю. Просто, наприклад, Хижняка чи Вихриста не було, коли ми боксували. Вони вже згодом почали з’являтися.
- Але ж Хижняку – 25. Не настільки він і молодший…
- Ну, коли я активно боксував (2007-2011 рр.), їх ще не було.
- Чи вдалося послідкувати за нашими хлопцями на Олімпійських іграх у Токіо?
- Бачив бій Хижняка, а також деякі бої інших хлопців. А загалом, останнім часом я навіть не знаю, що відбувається в країні, через свою постійну завантаженість та зайнятість. Дізнаюся про все останнім.
- А саме фінальний бій Хижняка вдалося побачити?
- Лише третій раунд.
- Хотілося б почути твою професійну думку про цей поєдинок, тому що багато є критичних оцінок саме стосовно дій Олександра та його боксерського інтелекту. Що скажеш?
- Хижняк неправий. Коли ти ведеш бій у третьому раунді, то йти у розмін – дурне рішення. Йому потрібно було розслабитися, спокійно походити, "познущатися" над суперником. Потрібно було виграти красиво, але Олександр припустився стратегічної помилки – пішов у "рубку" на екваторі третього раунду.
- Абстраговуючись від наших симпатій, суддя мав право зупиняти бій?
- Так, мав. Суддя має конкретне право оцінювати боксерів на ринзі. І те, що він бачить в очах, не бачить жодна камера чи інша людина. Коли він починає відлік і бачить розфокусовані очі, то має право зупинити поєдинок. Другий момент – велика корупційна складова суддівства. Рефері є безумовним суб’єктом змагань.
- Але ж Хижняк програв не через суддівські очки тощо?
- Так. Навіть, якщо Олександра хотіли "прибрати", він сам усе зробив для того, щоб це сталося якомога органічніше.
- Усі ми пам’ятаємо нашу легендарну команду 2011-го (5 золотих медалей) та 2012-го (Олімпіада у Лондоні). Чому зараз є певний регрес в українському боксі?
- Все дуже просто: у будь-якій справі є початок, середина та кінець. Яку боксерам дали школу та мотивацію – так вони й вистрілили. Хлопці приблизно 1989-го року народження були розквітом української школи боксу. А що відбувається зараз? Дитячий бокс узагалі не фінансується. Навряд ми найближчим часом побачимо подібну золоту збірну, бо потрібні достатньо заможні батьки, щоби фінансувати дитину, що обирає бокс. Ми ж свого часу отримували екіпіровку та послуги тренерів безкоштовно.
- Але це ж світова практика: батьки платять за дітей. Навіть враховуючи, що в нас у країні не ті можливості, нам все одно потрібно переходити на такі рейки.
- Є одна велика догма: "Бокс – спорт для бідних". Якщо ти не озлоблений і не хочеш щось змінити, то будеш просто собі займатися фізкультурою, а якщо ти хочеш чогось досягнути, то повинен бути по-спортивному злим та вмотивованим щодня. Я не знаю в нашій осяжній історії боксу жодної заможної людини, яка досягла чогось серйозного.
- Повертаючись до теми команди-2012, скажи, чому, на твою думку, вийшло лише в Ломаченка та Усика?
- Із Олімпіади-2012 чітко пам’ятаю, що засудили Євгена Хітрова...
- То чому все-таки, приміром, у того ж Хітрова не вийшла кар’єра у подальшому?
- Корупція. Все дуже просто. Щойно ти покидаєш межі чемпіонату Києва, вже на рівні України починається страшна корупція. Я, коли на Поповича провів 5 боїв і посів перше місце, до мене відразу підійшли й попросили 300 доларів за звання майстра спорту. Коли у 2009-му я виграв турнір класу А в Іркутську, усім (росіянам, білорусам, бурятам) роздавали за перше місце "міжнародника", а в мене попросили 1000 доларів. Я розмовляв із хлопцями, які зараз працюють у Федерації боксу України, то в них навіть немає бази, щоб з’ясувати, що я виїжджав за нашу збірну туди, на турнір класу А. В інтернеті є навіть статті, у яких йдеться, що я тоді займав перше місце – за це усім давали "міжнародника", а з нас намагалися зняти останні труси. Це все можна пояснити історично, адже Москва постійно тримала нас у фінансовому голоді, щоби ми легше продавалися та куплялися. Відгомін СРСР. Нас легко купити, немає принципів і ми готові своїх продавати за три копійки. Це дуже прикро. В Азії, наприклад, брат не піде проти брата – там більше єдності.
- Два роки тому ти балотувався до Верховної Ради. Що це було та який ти із цього отримав досвід?
- Насправді, політику я по-своєму люблю дуже давно. Навіть хотів піти на політолога, але зняли бюджетне місце у Драгоманова, через що довелося піти на юриста. Завжди політика приваблювала. І ось, трапилася нагода стати мажоритарником-висуванцем від партії "Патріот". Дали мені, звісно, далеко не мій округ – Одесу, Маріуполь (в якому жодного разу доти не був). Побачив усі залаштунки, мені сподобалося, хоч було дуже важко. Усвідомив, наскільки ми відсталі у передвиборчій системі. Мені треба було подати свою програму на CD-RW диску, а я запропонував для простоти зробити це на флешці. Втім, виявилося, що ДВК не приймає флешки, як і ЦВК. Ми літаємо на Марс, а у ЦВК досі подають програми на дисках, бо по-іншому не здатні їх прочитати.
- Що тебе найбільше розчарувало у передвиборчому процесі, коли ти зустрічався з людьми?
- Мене часто називали парашутистом, десантником. Запитували, навіщо я приїхав. Я ж відповідав їм, що всі, хто від них балотуються, хочуть по їхніх головах пройти до Києва, а я навпаки – із Києва повертаюся до вас. Що розчарувало? Продажність людей. Ми варті кожної нашої влади, бо за сухпайки віддаємо наші голоси. І не варто після цього дивуватися конфлікту на Сході. Немає національної ідеї. Тут, до речі, Росії варто віддати належне – у них дуже розвинена національна ідея. Там усюди висять банери на кшталт "Ти росіянин – пишайся цим". Якби подібним чином Україна раніше просувала українськість у Донецьку та Луганську, то події б так не розгорталися.
- Який вихід із усього цього? З чого треба починати?
- Дуже мудро вчинив Мойсей. Потрібно змінити покоління. Більше освіти та виховання у правильних цінностях.
- Хочеш ще раз спробуватися у політиці?
- Так, хочу обов’язково. Але мені більше цікавий спорт. Я знаю увесь біль спорту, позаяк я із шести років у ньому. Я плавав та боксував, тому знаю проблеми. Хочеться нести культурно-дипломатичну мету, просуваючи Україну через спорт.
- Чим для тебе є Україна? Допоміг якось спорт у розумінні?
- Мені допоміг спорт, тому що я виріс у російськомовному регіоні. Максимально російськомовному. І етнічні українці в Одесі були в меншості, що зараз, до речі, змінюється. Я, мабуть, починав відчувати гордість за Україну на змаганнях у Росії, Білорусі та Молдові, коли підіймалися прапори і відчувалася підтримка. Мені саме спорт дав більше у плані любові до країни, аніж якесь міністерство культури.
- Ломаченко – Лопес. Василь чисто програв той бій?
- Так, він програв. Це об’єктивно. І варто ж розуміти усю прикрість ситуації, адже Ломаченко збирав свої пояси довго, він не виграв їх в одному турнірі. Василь – молодець, що не зламався, бо багатьох факт такої втрати може просто підкосити.
- Саме у бою проти Лопеса в чому були прорахунки в Ломаченка?
- Під час поєдинку було видно, що щось іде не так. Десь Лопес був трохи швидшим, трохи хитрішим. У певних моментах мені здалося, що Лопес навіть, усвідомлюючи свою перевагу, починав загравати із суддями. І він робив це упевнено, красиво та технічно. Коли триває рівний бій, то суддя звертатиме увагу навіть на те, як ти тримаєш плече, б’єш, із точки зору школи боксу. Комплекс плеча не дав Василеві можливості боксувати на 100%. А те, що Ломаченко є вищим за рівнем бійцем, не піддається сумнівам.
- Зараз українські вболівальники вимагають від Лопеса реваншу. Навіщо він американцеві, якщо поглянути на це з бізнесового боку?
- Тут все просто. Є молодий чемпіон, який переміг дворазового олімпійського чемпіона. Він – зірка, що сходить. Навіщо йому ризикувати? Було б стратегічно розумно перейти в іншу вагу, щоб утратити ці пояси, закріпившись у ранзі абсолютного чемпіона світу в поточній вазі. На місці Лопеса, я б не давав Ломаченкові реванш. Американець чітко усвідомлює, що запросто може програти.
- А може Лопес захоче проміняти славу на гроші?
Йому не потрібно міняти славу на гроші. Зі своїм статусом Лопес заробить гроші і в будь-якій іншій вазі. Тут важливо лише бути абсолютним чемпіоном світу. Все забудеться, а звання залишиться.