Мама-тиран, жахлива витівка чоловіка та бокс проти зірок: талант і трагедія Тоні Гардінг
Щоб вигравати, треба бути швидше, вище, сильніше. Завзяті тренування, режим, постійна робота над собою.
Звичайно, вигравати конкуренцію можна й іншими чесними та нечесними шляхами.
Фігуристка Тоня Гардінг була талановита. Як кожен геній, вона пройшла свої кола пекла. І одного разу схибила серйозно – була дотична до нападу на Ненсі Керріган, свою головну конкурентку.
Фактично це поставило хрест на кар'єрі Тоні. Хтозна, можливо, якби не той напад, то українка Оксана Баюл на Олімпіаді-1994 отримала б не "золото". Саме Керріган посіла другу сходинку. Та зараз не про неї. І навіть не про Баюл.
"Чемпіон" розповість про Тоню проти всіх. Чи, може, все проти Тоні?
Важке дитинство і мама-тиран
Тоня Максін Гардінг народилася 12 листопада 1970 року в Портленді, штат Орегон (США) у сім'ї Лавони Голден та Альберта Гардінга. Вона росла в робітничому середовищі, і фігурне катання стало центральною частиною її життя з раннього дитинства – на лід Тоня вийшла вже у три роки, коли мати помітила її здібності й записала на тренування.
Заняття й екіпірування вимагали чималих коштів, тож Лавона часто сама шила костюми для доньки та працювала на кількох роботах, щоб фінансувати тренування. Водночас батько навчав Тоню далеким від класичного образу фігуристки речам – автоспорту, полюванню та базовій механіці, що формувало її нетиповий імідж у спорті та образ "пацанки".
Дитинство Гардінг було непростим і згодом стало предметом численних дискусій. У своїх інтерв'ю та мемуарах вона неодноразово заявляла, що зазнавала з боку матері фізичного й емоційного насильства, яке почалося ще в ранньому віці.
За словами Тоні, методи виховання часто переходили межу суворої дисципліни. Лавона Голден ці звинувачення частково або повністю заперечувала, стверджуючи, що лише жорстко виховувала доньку заради її спортивного успіху. Цей конфлікт став одним із центральних елементів фільму "I, Tonya" ("Тоня проти всіх" в українській адаптації – прим.), який художньо переосмислив їхні стосунки.
Батьки Гардінг розлучилися, коли їй було близько 16 років. Незабаром Тоня залишила школу, щоб повністю зосередитися на спорті, згодом отримавши диплом GED (General Educational Development – це американський сертифікат, що підтверджує наявність знань та навичок, еквівалентних закінченій середній школі США – прим.).
Поєднання фінансових труднощів, складних родинних стосунків і жорсткої спортивної дисципліни сформувало її характер – вибуховий, змагальний і стійкий до тиску, але водночас зробило її вразливою до публічних конфліктів.
Перші успіхи та скандали
У другій половині 1980-х і на початку 1990-х років Тоня Гардінг стрімко увірвалася в еліту американського фігурного катання. Її перший великий міжнародний успіх припав на Skate America 1989 року, де вона здобула золото.
Справжній прорив стався у 1991-му, коли Гардінг увійшла в історію, ставши першою американкою, яка виконала потрійний аксель на міжнародних змаганнях.
Цей надскладний елемент був рідкістю навіть серед провідних спортсменок світу й закріпив за нею репутацію однієї з найтехнічніших фігуристок свого покоління.
Того ж року Гардінг здобула срібну медаль чемпіонату світу, пропустивши вперед лише землячку Крісті Ямагучі.
Гардінг також стала дворазовою чемпіонкою США, що зробило її головною надією країни напередодні Олімпіади-1992. Однак паралельно зі спортивними успіхами зростала й напруга навколо її образу.
Тоню часто протиставляли "ідеальним" фігуристкам – її походження, манера поведінки, саморобні костюми та прямолінійність не вписувалися в традиційний, естетизований та ледь не аристократичний образ цього виду спорту.
На Олімпійських іграх 1992 року в Альбервілі Тоня посіла четверте місце, поступившись, зокрема, своїй головній суперниці Ненсі Керріган. Цей результат лише загострив суперництво між спортсменками й посилив увагу ЗМІ.
У цей період Гардінг сприймали не лише як сильну атлетку, а й як фігуру, навколо якої постійно виникають суперечки – часто не пов'язані безпосередньо з льодом.
Травмувала головну конкурентку і навічно завершила кар'єру
У січні 1994 року, за два дні до чемпіонату США, сталася подія, яка назавжди змінила історію фігурного катання.
Після тренування на арені "Cobo Arena" в Детройті Ненсі Керріган була атакована невідомим, який ударив її по коліну телескопічним кийком. Напад спричинив травму та змусив Керріган знятися з чемпіонату.
Згодом поліція встановила, що нападником був Шейн Стант, найнятий Джеффом Гіллулі – колишнім чоловіком Тоні Гардінг – разом із її охоронцем Шоном Екардтом. Метою змови було усунути Керріган як головну конкурентку за місце в олімпійській команді США.
Поки Керріган проходила реабілітацію, Гардінг виграла національний чемпіонат (перемогу потім було анульовано), однак розслідування ФБР і Федерації фігурного катання США швидко вивело справу на поверхню.
Хоча Гардінг наполягала, що не знала про план нападу заздалегідь, вона визнала, що дізналася про нього після події та не повідомила правоохоронні органи.
16 березня 1994 року вона визнала себе винною у змові з метою перешкоджання правосуддю. Як покарання Гардінг отримала три роки умовного терміну, 500 годин громадських робіт, штраф у $160 000 та, найголовніше, довічну дискваліфікацію від участі в змаганнях під егідою Федерації фігурного катання США.
Ненсі Керріган встигла відновитися й виступила на Олімпіаді-1994 у Ліллегаммері, де, як уже зазначалося на початку матеріалу, здобула срібну медаль. Скандал став одним із найбільш резонансних в історії американського спорту й пізніше був переосмислений у фільмах та документальних стрічках, зокрема у "I, Tonya".
Чи дає про себе знати в останні роки
Після довічної дискваліфікації Тоня Гардінг пішла зовсім іншим шляхом. На початку 2000-х вона спробувала себе в професійному боксі, провівши кілька поєдинків у 2003-2004 роках. Окрім цього, працювала в найрізноманітніших сферах – від фізичної праці до телешоу та коментаторської діяльності, періодично з'являючись у медіа.
Нове зацікавлення її постаттю виникло у 2017 році після виходу фільму "I, Tonya", де головну роль зіграла Марго Роббі. Також на екранах героїв цієї історії відтворили Себастьян Стен (чоловіка Тоні), Еллісон Дженні (маму фігуристки), Пол Волтер Хаузер (охоронця Шона Екардта).
Стрічка не лише повернула Гардінг у публічний простір, а й спробувала показати її історію багатовимірно – через призму класових відмінностей, насильства й медійного тиску.
У 2018 році Тоня взяла участь у шоу "Dancing with the Stars", де несподівано дійшла до фіналу й посіла третє місце. Її обійшли лише ексзірка НФЛ Джош Норман та відомий фігурист Адам Ріппон.
Також вона перемогла у кулінарному реаліті "Worst Cooks in America: Celebrity Edition".
У 2020-х роках Гардінг час від часу з'являється в соцмережах, публікуючи відео зі свого життя та навіть фрагменти катання. Вона зосереджена на родині, вихованні сина й роботі поза великим спортом.
В інтерв'ю Тоня визнає, що події 1994 року досі визначають її публічний образ, але наголошує на власній витривалості та прагненні жити далі, не зводячи все життя до одного, хай і скандального, епізоду.
