Володимир Мула: Пандемія завадила Вейну Грецькому прилетіти в Україну

Уже 3 грудня в усіх містах України відбудеться Прем'єра документального фільму Володимира Мули "Юкі". Стрічка про простих українців, які писали історію Національної Хокейної Ліги. Героями фільму стали 10 вихідців із України, які в різні роки вигравали найпочесніший трофей світового хокею - Кубок Стенлі. Це кіно не лише про спорт і хокей, кіно про складні долі українських емігрантів, яких не зламали обставини... Головний редактор Чемпіона поспілкувався з режисером фільму Володимиром Мулою та сценарістом Миколою Васильковим.

- Вова, пам’ятаєш той день, коли прийшла ідея зробити ЮКІ?

- Ці думки з’явилися ще тоді, коли зробили "Американську мрію" (документальний фільм Володимира Мули про українців в Америці). Хотілося зробити таке кіно, яке було б цікаве не лише в Україні, а й у Канаді та Америці. Притому, щоб воно охоплювало не лише емігрантську аудиторію, а було цікавим широкому загалу північно-американців.

Почав думати, що це може бути. Тему хокею я розглядав, але коли заглибився, навіть не уявляв, який це може бути маштаб. Навіть гадки не мав, скільки українців творили історію НХЛ. Я зателефонував своєму куму Володі Віжняку, який дуже пильно слідкує за подіями в американському спорті, та веде групу в Фейсбук для американської аудиторії. Поспілкувавшись, стало зрозуміло - можна розвивати цю тему. Потім я поспілкувався з Євгеном Количевим, який дуже сильно занурений в статистику та історію НХЛ. Женя дуже глибоко досліджував тему українців – володарів Кубку Стенлі. Але, фактичного підтвердження достовірності цієї інформації не було. Фактично, увесь лютий 2018 року в мене пішов на аналіз. Усе обдумавши, я зателефонував до Миколи та розказав про ідею.

Васильков: Я спочатку взагалі нічого не зрозумів. Одразу промайнуло, ідея в тому, щоб робити про усіх українських спортсменів. Лише збагнувши, про що конкретно йдеться зрозумів – цікава ідея. Написати історію суто про НХЛ.

Мула: До цього ми були заточені лише на українців. Можна було зробити, наприклад, "Українці в Канаді", але нічого нового ми цим не сказали б.

Певний час пішов на консультації, роздуми, що ми конкретно робимо – лише володарів Кубка Стенлі чи усіх українців, які грали в НХЛ, або навіть чіпаємо тему українського хокею. Усе зваживши, ми вирішили, що беремо лише володарів Кубку Стенлі та все, що пов’язано з цим.

- Що зі сценарієм? Ви раніше говорили, що він змінювався кілька разів…

Васильков: Так, я написав, напевне, штук 6 сценаріїв, які принципово відрізнялися один від одного. А ще й у кожній версії були підверсії: із заготовленими постановками, якимось сценами на Хрещатику, з історією українського хокею. На той час ми вже мали достатньо інформації: які команди були у Львові, як вони емігрували, як українські хокеїсти брали участь в змаганнях у Польщі, після того як у Радянському Союзі знищили увесь хокей. Уже в післявоєнний період у Союзі почали відроджувати цю гру. У нас була навіть інформація, що саме українець навчав Всеволода Боброва грати в хокей, якого потім репресували. Таких історій було безліч. Певним чином нам шкода було їх втрачати. Поки в процесі шліфувався алмаз щоб стати діамантом, усі ті історії відсіялись і ми сфокусувалися лише на вихідцях із України - володарях Кубку Стенлі.

Мула: Тут треба додати головне – наш фільм не про український хокей! Не про розвиток українського хокею! Це чітко треба розуміти. Я, наприклад, зараз бачу, що кінотеатр Коперник у Львові планував запросити на Прем’єру президента Львівської обласної федерації хокею, щоб той прочитав лекцію на тему розвитку хокею у Львівській області. Щоправда, вони скасували все, але у мене з ними тривала довга переписка.

Тому я хочу наголосити: український хокей не має жодного стосунку до фільму. Наше кіно про внесок українців у північно-американський хокей!

- Чи виникали творчі суперечки щодо сценарію?

Мула: Микола класно пише, усі версії сценарію були зрозумілими та легко сприймалися.

Найбільша проблема було в тому, як реалізувати сценарій. Промайнула навіть думка піти до жанру художнього фільму – на це не було грошей. Було дуже багато закадрового тексту – хотілося його мінімізувати. До підсумкового сценарію ми дійшли лише напередодні початку першої знімальної сесії.

Васильков: Складність була лише в тому, що ми не знали, на що розраховувати в фінальній стадії. Тобто, фінальний сценарій залежав від того, що нам вдасться відзняти в Америці. Сценарій кілька разів змінювався уже під те, що вдалося відзняти в кадрі. Тому, що лише спілкуючись безпосередньо з людиною ти починаєш відчувати її, певним чином провокувати, щоб досягти того результату, на який розраховуєш. Але для документалістики це звичайна річ. Як говорив класик: "А тему підкаже саме життя".

Мула: Додам важливу річ. Дуже важко було знаходити комунікацію. Фактично, приїхали ноунейми з України й хочуть щось знімати. Крім того, там інший менталітет – ніхто не хоче на тебе витрачати багато часу.

- Володя, в одному із промо до фільму ти розповідав про важку дорогу із Нью-Йорка до Колорадо. Можливо, згадаєш ще якісь цікаві історії?

Мені здається, що ми до кінця не розуміли, як далеко цей Вейл (Колорадо, місце проживання Еріка Нестеренка - Чемпіон). Дивлячись карту, здавалося, що все набагато ближче.

Якраз це найбільше й запам’яталося. І питання не лише в дорозі. Усе впиралося в час. Після кількох діб у дорозі треба було оперативно все відзняти, нічого не забути. Не було можливості переглянути матеріал, перезняти… І відпочинку не передбачаєтьтся. Зафіксували усе та в дорогу.

Васильков: Для мене шлях до Вейла та назад – найважчі спогади у житті! Тепер я ненавиджу Фольксваген Джетту (автомобіль, яким пересувалася знімальні група в США - Чемпіон). Зараз, коли проїжджаю кілометрів 300, починаю відчувати, як у мене болить дупа (сміється - Чемпіон).

Цікавий випадок трапився з нами дорогою з Вейла. Нас зупинив поліцейський патруль за перевищення швидкості. З обмеженням в 70 миль/год ми їхали близько 80. Тут треба зазначити, що машина була забита під зав’язку. Ми були як у консервній банці. І от, зупиняє нас поліція. Я їм починаю розповідати казочку, про можливі 10% і таке інше. Звісно ж, такий номер не пройшов. Якщо є обмеження, то воно чітке - 70 значить 70. Проте поліцейські увійшли в положення, навіть не просили відкрити багажник. Та не перевірили водійське посвідчення, хоча я чесно зізнався, що документ у мене суто український.

- Як відбувалися переговори з потенційними героями фільму?

Мула: Проблеми розпочалися уже пізніше – перед останнім циклом зйомки. Першу програмну сесію нам допоміг закрити Мирон Биць (організатор щорічної Української ночі на матчі Нью-Джерсі Девілс - Чемпіон). Певні контакти в нас уже були напрацьовані, але Мирон був у безпосередній близькості до Кена Данейка та Орест Кіндрачука. Найскладніше було не комунікація, а те, чи вони не забудуть. З тим же Еді Шахом була домовленість через його дружину. А от впевненості, чи він чекає на нас, чи прийме нас – не було. І таке відчуття супроводжувало мене постійно. Більшість наших героїв не мають навіть своєї електронної пошти. Коротше кажучи, там на місці нам доводилося підлаштовуватися під них. Ми ж мали певний графік і маршрут. Героїв же багацько.

- Чи були такі, з ким хотілося робити зйомку, але вони з тих чи інших причин відмовились?

Так. Майк Боссі. Причому я домовлявся через його доньку. Він погодився, але в останній момент дав задню. Сказав, що йому це не цікаво. Більше того, попросив більше його не турбувати. Уже потім мені Орест Теплий (колекціонер із Торонто. Подробиці про Ореста та його унікальну колекцію дізнаєтесь у фільмі - Чемпіон) розповів, що для Боссі скрізь існує лише фінансова історія. А ми принципово не хотіли нікому платити! І бюджет не був розрахований на це, і було б не чесно по відношенню до інших героїв фільму.

- Володя, в одному зі своїх інтерв’ю ти говорив, що до Києва готові були прилетіти герої фільму, але втрутилась пандемія. Чи була з кимось попередня домовленість? І хто саме погодився побувати на землі свої пращурів?

Мула: Це взагалі не було проблемою. Ми могли привезти самого Вейна Грецького. Він давав попередню згоду. І це була б не фінансова історія. Насамперед їм було цікаво побувати на своїй історичній Батьківщині. Вони тут ніколи не були. Прогрма іхнього перебування в Україні не обмежувалася б лише Прем’єрою фільму. Ми б могли забезпечити подорожню мапу їхнього перебування. Я зараз не намагаюся вдати бажане за дійсне. Я бачив у їхніх очах очах неабияку цікавість.

Васильков: І не просто абстрактно, як ти виразився, на Батьківщину пращурів, а в конкретні місця. Наприклад, Вейн Грецький – це село Пановичі (Тернопільська область, Батьківщина мами Грецького), Кіндрачук – місто Городенка, звідки, до речі, й головний продюсер фільму Володя Мула.

- Які вони – українці Канади?

Васильков: Вони дуже різні. Але усі дуже доброзичливі. Вони чітко розуміють усі наші тренди, все, що відбувається зараз у нас. Об’єктивно бачать політичну ситуацію, на відміну від спортсменів. Для наших же героїв, тема політики та війни з Росією це не тема для обговорення. Все таки в спорті є така річ як абсолютна лояльність до всього, що тебе не стосується. Із усіх наших героїв конкретно висловилися лише двоє. Ерік Нестеренко, бо він уже дуже літній і, напевне, трохи відійшов від цього. І, як не дивно, Вейн Грецький, статус якого дозволяє йому говорити все, що думає. Грецький чітко зазначив, що в Україні триває війна з Росією. Більше того, вони з Юджином Мельником (власник клубу "Оттава Сенаторс" - Чемпіон) збирали кошти для фронтових лікарів. Також Юджин проводив український вечір "United for Ukraine", де був присутній Грецький.

Мула: Але важливо зазначити, що це не на постійній основі. Так, це було. Тут питання до наших політиків, дипломатів та інших, як допомога з Канади тут використовується. Я, наприклад, не бачу зацікавленості в державних структурах, щоб привезти Грецького в Україну.

Васильков: На жаль, наша влада жодним чином не використовує цей прошарок можливостей.

Мула: У нашої влади немає навіть розуміння яка чисельність діаспори. За нашими дослідженнями, їх не менше, аніж населення України. Близько 40 мільйонів. А це все економічний, культурний ресурс, який треба використовувати.

Васильков: У нас же була місія, зокрема, і просвітницька. Той же Грецький не знав і половину тієї інформації, яка пролунає у фільмі.

Так, вони тримають українські традиції, шанують мову, але без зовнішньої підтримки це все зникне через пару поколінь. Наприклад, мова. Вона від покоління до покоління трансформується. І, на жаль, ми не можемо фільмом у повній мірі виконати цю місію.

Мула: Той же Грецький був упевнений, що він поляк. Бо наші сусіди на державному рівні проводять певну роботу в цьому напрямку. Коли вийде кіно, наші герої дізнаються дуже багато для себе нового. Ми провели неймовірно маштабне дослідження.

- В одному із бекстейджів про Еріка Нестеренка, людина вже досить літня, але цікавиться історією батька про голодомор…

Васильков: Найцікавіші історії з батьками це історія Еріка Нестеренка і його батька, а також історія Михайла Босого і його діда. Ці дві історії у нас показані великим зв'язком з історичними подіями, з перегонами за незалежність, з універсалами, все що було на початку минулого століття в Україні.

- Що було найцікавіше пов'язаного з українством, українською мовою?

Мула: По Нестеренкові такий факт, його батько особливо не розповідав йому, через які події йому довелося пройти на українських землях. Важливо, що Ерік побачить це у фільми. Коли ми брали у нього інтерв'ю - у нас цієї інформації іще не було. Дуже важливо, щоб цей фільм побачили люди, які давали це інтерв'ю.

Васильков: Їм це буде дуже важливо, Вованчик не попереджав Еріка, що це буде щось історичне. Він казав, що це буде про хокей, ми з України, а ми приїхали, а людина гортає при нас книгу про голодомор. Ми про ці події розпитували, про його батька, а він сам не знає і незалежно від нас цікавиться цією темою.

- Ви спілкувалися з цими людьми, хто найбільше вразив?

Васильков: Мені дуже подобається Нестеренко. Він така глибока людина, у нього приємна аура і в ньому відчувається простолюдяність. Але мій фаворит це Орест Кіндрачук, "маленький чорт". Мені все подобається в Орестові Кіндрачуку, як він розкриває тему, як він легко долучає свої історичні приклади. Мені подобається його вимова англійська. І ще одна дивина для нас, що він з міста Городенка звідки і генеральний продюсер проекту Володимир Мула.

Мула: З Грецким було коротке інтерв'ю. Я хвилювався, чи він підтвердить своє українське походження.

- А взагалі перша зустріч з Вейном?

Мула: Це так цікаво було, тоді коли я 14 годин його чекав, а він навіть не зупинився біля мене. Я коли літав на торонтійський кінофестеваль у мене було два дні, коли я міг взяти машину на прокат, поїхати познімати Волтера. Я познайомився з дівчинкою, яка його наглядає і сказав їй, що якщо вона або Волтер будуть знати, що Вейн десь у місті - напиши мені. Вона каже добре, якщо буду щось знати я тобі скажу. Грецькі в Торонто чи штатах це невловимий месник.

- А де він взагалі мешкає?

Мула: Він мешкає в трьох містах, в Сан-Луїсі, Лос-Анджелесі і Брантфорді. Але в переважній більшості це не Брантфорд, а Торонто. В результаті я їй сказав і забув. І тут я прокидаюся вранці, вона мені пише, Володя так і так, Волтер сьогодні вранці їде зніматися в рекламі Тім Хортонс. Це заклади по всій Канаді, як МакДональдс, як КФС, бо Вейн є обличчям. Він точно сьогодні їде зніматися з Вейном в Торонто в рекламі цій. Вона сказала, що якщо Вейн зупиняється в Торонто, то це кожен раз готель Рітц-Карлтон, найвідоміший в Канаді. А це торонтійський кінофестевль і ймовірно вони лояльно ставилися до всіх, хто заходить в лоббі. Цей готель знаходився дуже близько від мене і я вирішив, що у мене немає другого виходу, як завалитися в це лоббі. Я розумію, що шансів можливо не багато, треба сидіти і чатувати. Я просидів з 12 до 17. Далі пішов у пресцентр кінофестивалю, роздрукував велику фотографію, де я стою з його батьком, з українським прапором і написав від руки лист. Думаю, якщо я не встигну нічого сказати, то хоча б я дам йому це і можливо хтось зконтактується зі мною. Хоч якийсь контакт. В результаті підготував цю історію, продовжив паркінг до 23-ї, посидів на вулиці, згодом знову перемістився у середину і в напів об 11 ночі він заходить. Він кидає на мене погляд і далі навіть не обертається, йде собі прямо. Збоку нього якихось двоє типів, позаду нього йшла пані, не знаю чи це жінка його. Я намагаюся щось сказати, він навіть не зупиняється, ця жінка обертається питає, що ти хочеш. Кажу, хочу хоча б це передати. Вона каже, ні ми нічого брати не будемо. Вона повертається йде до охорони і каже, що тут за хрінь відбувається, ми вам платимо великі гроші, щоб нас ніхто не чіпав. Охоронці підходять питають, що тут, ну я пояснюю, що знімаю документальне кіно, дізнався, що тут зупинився Вейн Грецкі.

А він іще й пішов не до себе в номер, а одразу в ресторан. Я розумію, якби я сів у ресторані, можливо було б більше шансів, але я обирав ту точку і локацію, щоб його спіймати. Я був такий спустошений, ти розумієш, от є конкретний час і ти тут і ти міг би йому щось сказати, якби він хотів йти на цей контакт. Я тоді відразу подзвонив Андрієві Шевченкові, послу в Канаді, він каже, мені шкода, але у тебе є два шляхи розв'язання цієї ситуації. Тебе або депортують або ти доб'єшся свого. Вранці я прокидаюся розчулений, що така ніч була і тут ще імейл падає від його агента, що, на жаль, Вейн змушений відмовити. І повертаючись до інтерв'ю з Вейном.

Васильков: Ми вже поставили на тому хрест, ми все робили без того, що у нас є Вейн.

Мула: Я знайшов у інтернеті адресу, де фанати відправляють йому фото, на яких він розписується. І цей свій лист я відправив йому на цю адресу, в Лос-Анджелес. Від того часу пройшло 4 місяці, я розумів, що шансів 0. Ми призначили зустріч в готелі, я взяв великий номер в готелі в Сент-Луїсі. Він знову заходить у ці великі двері і переді мною ця картинка, як він ще пів року тому заходив в інші скляні двері. Тут він зупиняється, дає руку і я швидко підняв його у свій номер, щоб банально не витрачати час. Він дуже спокійний, стриманий, беземоційний. Ти йому щось розповідаєш і очікуєш на емоцію, але цього не відбувається. Вже коли ми посадили його в кадр, виставили світло, в оператора тремтять руки. І вже потім у самому кінці, я знову роздрукував цю велику фотографію, де я на ганку з його батьком стою, думав він її підпише, а він бере цю фотографію, каже, о це ти з моїм татом. І забирає цю фотографію собі. А ще перед тим подарував йому дві чашки. І в кінці він каже, у мене менеджер, який працює в Лос-Анджелесі сам з Криму. Він знає про усі ці події, ми слідкуємо з ним. І на прощання каже, а ти був у мене в ресторані в Торонто? А я кажу, ну я б хотів. Він каже піди, я там продаю ексклюзивні вареники.

Я до сих пір не знаю, чому він так схильно поставився до мене врешті-решт. Це щось неймовірне. Він може піти на таке, якщо його дуже сильно попросять або ця історія на правду у нього викликала неймовірне захоплення. Одне із двох.

- Вов усі ми пам'ятаємо епопею зі збором коштів, з донатами. По-перше, коли починалася ця історія, це було суто за власні кошти чи вже були інвестори?

Мула: Було невеличке фінансування, воно закінчилося рівно на першій сесії.

- Кому зараз належать права на фільм?

Мула: Права на фільм належать спільно державі і компанії, яку створив я. Але на 10 років я маю право займатися дистрибуцією фільму по всьому світі. Щоквартально я повинен звітувати, де з'являється кіно, скільки коштів отримано і частку він цього перераховувати в державний бюджет.

- Тиждень тому Іріша Блохіна давала інтерв'ю і сказала, що їй до цього часу приходять чеки за фільм Клік, тобто за великим рахунком ти матимеш з постійних дистрибуцій?

Мула: Це за умови, якщо дистрибуція успішна. Тому що це робота теж, ми зацікавлені, щоб кіно було представлене і на ТБ, і в кінотеатрах. І цю роботу треба зробити, її за тебе ніхто не зробить.

Зараз чи виходить вже на тебе OTT-сервіси, телеканали. Є вже попередні домовленості?

Мула: В Україні говорити з комерційними каналами складно. Вони практично не купують такого роду контент. З Megogo спочатку йшлося, що вони куплять кіно за фіксовану суму. Зараз вони пропонують дещо іншу схему співпраці. Сподіваюся, із Нового року глядачі, які не зможуть подивитися фільм безпосередньо у кінозалах, зможуть зробити це сидячи у себе перед телевізором на затишному дивані.

Коли орієнтовано воно потрапить у вільний доступ, в інтернеті навіть на платній основі?

Мула: Я думаю, на весну 2021 року, тому що специфіка в тому, що велика рекламна кампанія наразі йде. Впізнаваність бренду вже є. І якщо ми розглянемо найгірший сценарій, що закриються кінотеатри, то все одно ці люди в нас будуть в онлайні і важливо, щоб там після прокату ми вийшли на VOD-платформах. Щоб у людей була якась альтернатива, щоб подивитися і паралельно я веду перемовини з міжнародними каналами, щоб на 21-й рік їм продати англомовну версію фільму. Бо в нас є англомовна версія не субтитрована, це вважається повноцінним продуктом. Що стосується показу на українському телебаченні, то тут є проблеми з комерційними каналами. Вони поки що зацікавленості не проявили. А віддавати безкоштовно, я не те що не хочу, я не можу. Ми кожен крок повинні узгоджувати. Ми заплатили великі гроші за використання унікального відео NHL і банально продати фільм за три копійки ми не можемо.

- З правами на відео, на ці кадри, складно було домовлятися?

Васильков: Більша частина бюджету на це пішло!

- Навіть ці невеличкі кадри?

Васильков: Ми ще дуже заощаджували.

Мула: Найскладніше не перемовини, а юридичні аспекти, коли ти не розумієш, як працює структура ця, тому що ти не мав з цим справи. НХЛ настільки велика, що поки ти знайдеш правильний контакт ти витратиш роки півтора. Адже необхідно знайти саме людину, яка відповідає за ліцензування контенту по всьому світу. Складність ще була в тому, що юристів в Україні немає таких. Це авторське право, це ліцензії, специфічна така сфера. Аж поки я знайшов людину, яка допомогла мені сформулювати те, що мені від них треба – пройшло 2 роки. Контракт у нас не лише на відео. Там прописали таку річ, як право на використання логотипів, торгових марок, брендінгу НХЛ. Була проблема, що якщо гравець чи спікер з'являється з брендом їхнім у кадрі - ми не маємо показувати це. А у нас є на це дозволи. На весь світ, на весь час. Але це потрібно було зробити. Зараз кіно абсолютно чисте, авторизовано НХЛ. Вони прочитали сценарій, подивилися кіно і аж потім сказали, що все ок.

Васильков: Але сама вага, того що у нас є контракт з НХЛ дуже висока, тому що перед тим як давати інтерв'ю багато хто цікавився, а у вас є контракт з НХЛ? Те що у тебе є з ними зв'язок, показує, що ти не просто людина з вулиці. Там Юджин Мельник 5 разів перепитав чи у вас є контракт з НХЛ? А друге, цей контракт вплинув сильно на сам скріпт, на сюжет. Коли я зрозумів, яка велетенська сума там за 10 секунд, ми з Вованчиком вирішили, що цей гральний текст має бути не більше 10-х секунд. Я уже всі фрази компресував так, щоб коли йде відео фірмовое НХЛ – усе було дуже лаконічним.

- Як взагалі буде контролюватися піратство?

Мула: Надзвичайно важко контролювати. У кінотеатрах це контролюється службою безпекою кінотеатрів. Я не думаю, що витік може бути зі сторони кінотеатрів. Витік можливий лише з інтернет-платформи.

- Все вдалося про що думали з точки зору фільму?

Васильков: Зараз можна сказати, що все, хоча ти хочеш більшого. Ми вже будуємо плани на те, що можна було б кожну з цих історій зробити окремий, великий фільм.

Мула: Тут питання в іншому. Зараз тут свого роду пастка, що зробити, навіть повторити по якості такий продукт без грошей неможливо.

Васильков: В Україні не так легко знайти гроші на документальне кіно. Зацікавленість спонсорів у тому, що ти вкладаєш гроші у цей продукт і цей продукт систематично з'являється. Це може бути проєкт, серіал. Тут все-таки документальне кіно. Уявімо, що буде прокат на телебаченні. Буде прем'єра, повтор, можливо і ще один показ. Отримати гроші з Держкіно на таку ж тему дуже важко.

Мула: Ще проблема в тому що, з кожного квитка нам приходить 1/4 від усієї суми. З мільйона нам потрапить лише +- 250 тисяч

- Якісь є очікування від зборів?

Мула: Навіть дистрибутор не знає

Це пов'язано з пандемією?

Мула: Виключно з пандемією. Великі студії перенесли прем'єри на наступний рік. Найгірше в цій історії те, що я був би впевнений в нашій авдиторії, якби на вихідних не закрили кінотеатри. Адже на вихідних найбільше заробляють кінотеатри. А наша авдиторія відрізняється від тієї, яка багато ходить в кіно. У нас вона ширша і цікавіша. І авдиторія, яка в кіно не ходить - на цей фільм стовідсотково прийде. Просто я розумію, що у кожного свої справи. І після робити ще пхатися в кіно - дійсно важко. Тому якщо відкриють вихідні дні - це нам додасть дуже суттєво.

- Що далі?

Мула: Далі подивимося. У нас є напрацювання

- Це документалістика?

Мула: Далі хочеться робити, як мінімум, не гірше. Тому на перший план виходить фінансування, а не ідеї. Ми розуміємо, що ми можемо зняти, ми знаємо, що у нас досвід є, люди є і якби в плані професіоналізму, якихось навичок це не проблема. Проблема в подальшому - це знайти нормальний бюджет і працювати вже не в таких умовах, як це було протягом трьох років, коли ти то працюєш, то шукаєш кошти. Дуже важко тримати баланс між контентом і фінансовим аспектом. Бо коли вже Держкіно профінансувало нас, коли я вже по кошторису знав куди підуть кошти, то це дуже сильно розв'язує руки. Коли їдеш у відрядження і не думаєш, де тобі спати, що тобі їсти… Це дуже важливий аспект.

Андрій Твердохліб, Чемпіон