Гру видовищною зробили фанати: яким був фінал Кубку України між Шахтарем та Динамо
Будьмо відвертими, фінал Кубку України між Динамо та Шахтарем видався вкрай нудним у футбольному плані. Якщо не брати до уваги серію пенальті, то і яскравих моментів майже не було. Звичайна нічийна гра. Добре хоч не геть нульова, що теж не здивувало б.
Але…
Я був на цьому матчі, і я залишив на невеличкому стадіоні в Житомирі всі свої емоції. Замислюючись над причинами, мимоволі згадую сам поєдинок. Що ж у ньому було такого, що змогло настільки зачепити?
Атмосфера.
Цей невеличкий затишний стадіон, який навряд приймав би фінал у мирні часи, був битком забитий вболівальниками. Щоб просто зайти, довелося чекати хвилин 20. А про те, щоб дійти до свого місця, взагалі мовчу. І це дивно, бо за декілька годин до стартового свистка не було жодного натяку на Класичне у фіналі Кубку. Лише поодинокі фанати із символікою клубу, розкидані вуличками.
Але ось переді мною аншлаг. Україна скучила за цим, і я теж. Знаєте, команди не завжди можуть видати видовищний матч, але фанати можуть зробити будь-яку гру видовищною.
Ультрас Динамо – критика Суркіса
Перший тайм я провів на секторі ультрас Динамо. І як же вони заряджали. Всі 45 хвилин безупинної підтримки улюбленого клубу, попри все, що відбувається на полі. З протилежного боку стадіону – ультрас Шахтаря. І було помітно, як київські уболівальники домінують на своєму, фанатському полі.
Власне, ця домінація тільки зросла після голу Андрія Ярмоленка. За хвилину до цього глянув на час та сказав другу: "42 хвилина, Ярмоленко зазвичай у цей час забиває". І ось він влучає в сітку воріт, за якими сиджу я та ще десятки фанатів.
Як же я сумував за фаєрами… Це була саме та атмосфера, за яку полюбив футбол. Шалена радість та неймовірна підтримка. За перші 45 хвилин було все: і критика Суркісів: "Суркіси – ганьба Динамо", "Суркіс пі***ас", і підтримка легенд Динамо: "Ярмола", "завжди перший Саша Шовковський", і пісеньки про Путіна, і прославляння ЗСУ.
Що ж, після перерви все кардинально змінилося. Звісно, на це вплинув гол Шахтаря, але другий тайм виграли ультрас "гірників". При чому впевнено. Символічно, що команди показали рівно такі ж результати: перший тайм за Динамо, другий – за Шахтарем.
Ультрас Шахтаря – спалення Росії та ДНР
Варто розуміти, що ультрас "гірників" перехопив ініціативу не зі свистком на другий тайм. Вони спершу вкатувалися. Але коли пішли перші сутички між футболістами, коли суддя "поплив", тоді на перший план вийшов "помаранчево-чорний" сектор.
І вже за кілька хвилин гравці почули їх та відновили паритет у зустрічі.
Зрівняли рахунок і фанати "гірників", також розпаливши фаєри. А вже невдовзі стався найкращий перфоманс фіналу: фанати донецького Шахтаря спалили прапори Росії та так званої ДНР.
До того ж ультрас "гірників" зіграв важливу роль у підсумковому результаті, адже саме на "їхні" ворота бились пенальті (на ворота, біля яких сиділи фанати Шахтаря). І саме "їхні" ворота принесли Шахтарю Кубок.
"Я дуже радий бачити багато людей на стадіоні. Для цього ми і граємо у футбол. Це були фантастичні емоції! Неймовірно бачити, як наші фани вболівають за нас і женуть уперед. Саме цього нам справді бракувало. І це був фантастичний досвід.
Так, те, що ми пробивали пенальті біля власних вболівальників могло бути перевагою, але не обов’язково – ніколи не знаєш. Уся справа в якості, у тому, як ти виконуєш пенальті. Але я відчував хорошу енергію ще перед тим, як ми пробивали пенальті", – розповідає тренер Шахтаря Маріно Пушич.
Агресивне Динамо, "біло-синій" Житомир
Вже перед овертаймами напроти обох ультрас вишикувалися поліціянти, і тут стало помітно різницю в настрої уболівальників. Донецькі ніяк не відреагували та продовжили підтримувати команду, а ось киянам це дуже не сподобалося.
Були і пред’яви з боку вболівальників, і факи, поліціянтів посилали, обзивали, а для більшого "ефекту" кричали "Мусора со**ть". "Гірники" ж, напроти, вигукували "Донецьк – це Україна" та "Юзовка".
Різні настрої, різні підходи. Але вони завжди відрізнялися. Головна окраса українського футболу – фанати. А їх, нагадаю, було майже 6 тисяч! І що цікаво, весь стадіон підтримував саме столичного гранда, окрім одного острівця, де був ультрас Шахтаря.
Особливо це було помітно, коли фанати прямо біля сектору "гірників" заряджали "ДИ-НА-МО" та отримували у відповідь невдоволений гул від ультрас. А це ставалося доволі часто.
Проте захисник Шахтаря Валерій Бондар не згоден: "За моїми відчуттями вболівали за Шахтар. Я чув, як наші прихильники нас підтримували. Я дуже дякую і нашим ультрас, і тим, хто прийшов на стадіон, і просто вболівальникам. Велика подяка, що їх було багато й дуже чутно".
І не можна проігнорувати одну важливу проблему. Російські вигуки, з обох сторін. Так, їх стало значно менше, так, більшість кричалок тепер українською. Але. Невже досі є необхідність використовувати саме російські вигуки? Навіщо це? Питання риторичні.
***
Помітили, що я майже нічого не сказав про сам поєдинок? Бо це не потрібно. Якби я подивився таку ж гру, тільки два роки тому, то був би вкрай розчарованим. Але в цей вечір я насолоджувався.
Бо вболівальники…
Щиро сподіваюся, що така атмосфера буде панувати не лише на фіналі Кубку України, не лише в українському Класичному і не лише в Житомирі. Але для цього потрібно працювати з фанатами, залучати їх, підтримувати їх.
Для цього потрібно переглянути правила допуску фанатів. Бо чому на концерт Клавдії Петрівни в Палаці спорту можна пустити 16 тисяч людей, а на матч УПЛ – ні? Поверніть уболівальників на стадіони, і тоді УПЛ повернеться на рівень сезону-2013/14. Принаймні за емоціями…
Відповідальний редактор – Євген Будерацький