Він подобався Венгеру і їхав в Лондон підписувати контракт... Життя та смерть Іллі Цимбаларя

Уродженець Одеси, хавбек Чорноморця, московського Спартака, збірних України та Росії Ілля Цимбалар пішов від нас 28 грудня 2013 року, не доживши навіть до свого 45-річчя. Рідні та друзі Іллі розповіли Максиму Розенку, яким хлопцем він був.

Йому потрібно було йти зі Спартака

"Я знайшов Іллюшу в одеській школі №39, – згадував у розмові з автором цих рядків відразу після похорону Цимбаларя Едуард Лучин. – Набирав групу, пройшовся школами, дивився, як рухаються хлопчаки. Ілля вже тоді виділявся – у нього було незламне бажання увесь час перебувати з м'ячем. Коли закінчився урок, підійшов до нього, запропонував піти в школу Чорноморця. Іллюша був у захваті.

Він жив навпроти стадіону, приходив на дерев'яний баскетбольний майданчик, де по суботах і неділях грали мужики в будь-яку погоду – у дощ, у сніг. Чекав, коли його, 9-річного хлопчика, візьмуть в команду. Коли не брали, плакав. А коли брали, буквально літав по майданчику. Я вже тоді зрозумів його мотивацію – його фанатична відданість футболу мене просто обеззброїла".

Лучин вважав, що кар'єра Цимбаларя склалася б набагато успішніше, якби він вчасно поїхав до Західної Європи.

"Нерозтрачена сила, нерозгаданий смуток – це про Іллюшу, – акцентував Едуард. – Я йому казав, що потрібно піти зі Спартака. Поїхати, нехай навіть не в провідний клуб Європи. Юрка Нікіфоров підписав контракт зі скромним Спортінгом із Хіхона. Там його помітив і запросив у ПСВ Ейндховен Боббі Робсон. Вважаю, що у Юри була блискуча кар'єра. А поруч з Іллюшею не виявилося людей, які повинні були переконати, що йому потрібно йти зі Спартака.

У нього був колосальний потенціал. Свого Евересту він не досягнув. Хоча грав на чемпіонаті світу. Я вже тоді жив у Нью-Йорку, вів репортажі про матчі збірної Росії для російськомовної Америки. Ілля з Юрою запрошували мене в Чикаго, але, на жаль, не було можливості вирватися до них.

Ми продовжували спілкування з Іллюшею і після того, як він завершив свою ігрову кар'єру. Якось він мені сказав, що збирається стати тренером, йде навчатися тренерському ремеслу. Коли прилітав до Одеси, ми зустрічалися. Під час останньої зустрічі, мені здалося, у нього був смуток в очах – через те, що не має можливості займатися улюбленою справою. Для нього виходити на поле було, немов для композитора написати п'єсу..."

Читайте також: Він приховував свій діагноз. Унікальна кар’єра і трагічна смерть першого українця в чемпіонаті Туреччини

Хотів відірвати йому ноги...

"Коли ми з Іллюшею грали за Чорноморець, спочатку нам надійшла пропозиція від московського Динамо, – згадує Юрій Нікіфоров. – Ми вже дали згоду на перехід і тільки після цього отримали пропозицію від Спартака. Я прикинув, що у футбольному плані більше виграю від переходу в Спартак. Поговорив з Іллею, він зі мною був у цьому питанні солідарний. Хоча, по-моєму, у фінансовому плані пропозиція від Динамо була більш вагомою.

Спершу жили з родинами на базі в Тарасівці – у нас з Іллюшею були двохкімнатні номери на другому поверсі. Наші діти постійно бігали разом. Якось вирішили з'їздити в місто сім'ями, погуляти. Спустилися в метро. І з маленькими дітьми потрапили в годину пік. Нас заносили і виносили з вагона, після Одеси це був шок. Потім нам пояснили, що є години пік, коли не варто в метро спускатися із маленькими дітьми".

"Коли ми вже освоїлися і стали своїми в Спартаку, виникло бажання продовжити кар'єру у Європі, – не приховує Юрій. – Пам'ятаю, надійшла пропозиція від італійської Перуджі. Керівництво викликало нас з Іллюшею, ми навіть погодили умови особистих контрактів із присутніми на зустрічі представниками італійського клубу. Чесно кажучи, були впевнені, що переїжджаємо в Італію. Але в підсумку з італійським клубом не склалося – мабуть, Спартак просив за нас занадто багато".

"Іллюша був мені як брат, – стверджує Юрій. – Коли грали у Спартаку, всі новорічні свята і дні народження відзначали разом. Але це не заважало Іллі підколоти мене на полі під час тренувань. Вибіжить з-за спини, обіграє якимось красивим фінтом. Я серджуся. Хочеться наздогнати Іллюшу, відірвати йому ноги. Але ось він повертається, усміхається – і у мене всі емоції негативні тут же випаровуються, мимоволі сам починав усміхатися. Усмішку Іллі запам'ятав на все життя…"

Читайте також: Усі загинули. Уявляєте - всі! 41 рік тому Пахтакор з Ташкенту розбився над небом Дніпропетровщини

Переймався, що не затребуваний...

Сім'я екс-захисника і тренера Чорноморця Геннадія Ніжегородова пов'язана тісними узами із сім'єю Цимбаларів. Дружина Геннадія, Марина, і дружина Іллі, Ірина, – рідні сестри. Ілля хрестив доньку Ніжегородова, Марію, старший син Іллі, Сергій, – другу доньку Геннадія, Дарину. Хрещена сина Ніжегородова, Костянтина, – Ірина Цимбалар.

"Познайомилися ми з Іллею, коли я грав у Нижньому Новгороді, – згадує Геннадій. – Спартак до нас приїхав на виїзну гру, Цимбалар вже був зіркою. Але я авторитетів не визнавав – був молодим, гарячим. Пішов з Іллею в жорстке зіткнення, трохи зачепив його по ногах. Ілля встав, обтрусився і з властивим йому гумором сказав: "Заспокойся, грай у футбол". Потім ми цей епізод із ним згадували, сміялися.

Ніхто не міг припустити, що у нас в підсумку виявиться стільки спільного. Більш тісно з Іллею стали спілкуватися, коли він перейшов у московський Локомотив. Якось пішли посидіти в ресторан після гри. У цей момент до нас прилетіла сестра Ірини – Марина. Познайомилися. У результаті одружився з Мариною. Після цього ще більше здружилися з Іллюшею.

Всіх трьох моїх дітей хрестили Цимбаларі. Їздили разом відпочивати до Таїланду – він дуже подобався Іллі. Мені було з ним легко – здавалося, знаю Іллюшу з раннього дитинства. Радилися один з одним щодо футбольних і життєвих питань. Сумним Іллю я взагалі ніколи не бачив – він увесь час жартував, балагурив. Ніколи в житті не скаржився, ніколи нічого не просив, ніколи нікого не зрадив. Грав у футбол не заради грошей".

Після переїзду родини Цимбаларів і Ніжегородових в Одесу вони стали бачитися ще частіше.

"Ми зустрічалися майже щодня, – розповідає Геннадій. – Ходили один до одного в гості, разом їздили відпочивати. Ілля став першим тренером мого сина. Коли зустрічалися, Ілля постійно вчив Костю якимось футбольним тонкощам. Костя називав Іллю "Лука" – ще будучи маленьким, не вимовляв повне ім'я. А доньки величали Іллю "Петровичем", хоча він – Володимирович. Донька "Петровичем" якось назвала і це закріпилося".

Ніжегородов заперечує, що Цимбалар в останні роки свого життя зловживав алкоголем.

"Останній рік він узагалі практично не пив, – стверджує Геннадій. – Я сам не можу зрозуміти, звідти стільки чуток з'явилося на цю тему. Ілля дуже переймався з іншого приводу – що він залишається незатребуваним у великому футболі. Вважаю, він міг багато чого досягти і як тренер. Йому просто не дали шансу. Можливо, через те, що Ілля завжди і всюди ставив перед собою максимальні завдання".

Батькове виховання

"Мені було шість років, гуляв у дворі з братом, – згадує молодший син Іллі, Олег, якого з дитинства у родині всі називали "Алік". – Старші хлопці почали до мене приставати. Я їм кажу, мовляв, ви знаєте, хто мій батько? Зараз він прийде, як розжене вас тут. І продовжую в тому ж дусі. Батька тоді, як мені здавалося, знав кожен другий.

Як з'ясувалося пізніше, тато дійсно вже йшов за мною. Але, почувши мій спіч, пригальмував і причаївся за деревом. А потім вийшов, узяв мене за шкірку і дав мені хороших чортів. Сказав, що користуватися прізвищем не можна, я повинен сам всього досягти. Це був повчальний урок, після якого, зазвичай, вважаю за краще не називати свого прізвища".

Читайте також: Історія дня. Працював перукарем – порізав вухо дружині генерала. Екс-форвард Динамо і Шахтаря змінив безліч професій

Повернення із Москви в Одесу

"Ми всі народилися в Одесі, а одеситів завжди тягне до рідного міста, – так пояснює переїзд Алік. – Навіть прислів'я є: "Де народився, там і пригодився". Влітку 2013 року грали з татом на маленькому полі міні-турнірчик. Шість на шість. Батько виглядав на голову сильнішим за всіх.

Якщо озиратися назад, мені дуже шкода, що у тата не склався переїзд до Лондона. Він їхав в Арсенал підписувати контракт. Його манера гри подобалася Арсену Венгеру. Але, судячи з усього, за трансфер батька захотіли занадто велику суму. Тоді на ньому всі хотіли заробити. Тато згадував, що керівники Спартака після повернення з Англії сказали: "Іллюша, ти потрібен тут". Але якщо його так сильно любили у Спартаку, чому не надали можливості продовжити клубну кар'єру в Західній Європі?"

Ілля Цимбалар про перегляд в Арсеналі

Незадовго до смерті Цимбалар дав мені велике інтерв'ю, у якому розповів, зокрема, і про перегляд в лондонському Арсеналі.

"Під керівництвом Арсена Венгера тренувався тиждень, – пригадував Ілля. – Прилетів до Лондона разом із Єсауленком. Жили на базі. Графік матчів у "канонірів" був дуже напружений, тому тренування більше спрямовувалися на відновлення сил. Зазвичай спочатку проводили легку розминку, потім грали двосторонку.

Пару разів поспілкувався з Венгером – настільки, наскільки могла мені дозволити моя англійська. Арсен сказав: "Молодець, все добре". Але насправді виявилося не все так добре. Єсауленко через пару днів повідомив, що в Арсеналі мені грати не судилося – натрапила коса на камінь у переговорах. Пам'ятаю, вилітали з Лондона рано вранці – увечері Спартак проводив домашній матч із новоросійським Чорноморцем. Я вийшов на поле в стартовому складі. Тож особливо ніколи було засмучуватися. Хоча, звісно, мріяв спробувати себе на цьому рівні".

Досьє

Максим Розенко, Чемпіон