Валерій Яремченко: Убито вже більше 10 тисяч людей. Якщо це називається АТО, тоді я китаєць!

Валерій Яремченко є другим в історії тренером Шахтаря після Мірчі Луческу за кількістю матчів у чемпіонатах України. Спеціаліст попрацював у структурі клубу чимало часу, аби вважатися для нього знаковою фігурою.

Після фактичної окупації Росією Донецька багато людей звідти змушені були виїхати. У тому числі і людей, пов'язаних з футболом. Але Яремченко вирішив залишитися у місті. Більше того, він один з небагатьох, хто у своїх інтерв'ю не боявся називати речі своїми іменами, прямо звинувативши у розв’язанні війні Путіна.

І хоча цього разу Яремченко подібних заяв не робив, це інтерв'ю теж важко назвати простою бесідою про футбол.

- Валерію Івановичу, рідний для вас Шахтар за підсумками сезону посів друге місце. Зважаючи на теперішні обставини - це багато чи мало?

- Шахтар перед кожним сезоном ставить для себе максимальні цілі. У чемпіонаті України - це лише золоті нагороди. Тому друге місце - це не показник для Шахтаря. Так, команда потрапила до єврокубків, але у національній першості срібло - це не ідеальний показник.

- А чого не вистачило для золота?

- Треба врахувати, що чемпіонат цей не такий, як раніше. Через малу кількість команд він фактично урізаний. До того ж скоротилася кількість команд, які борються за призові місця. Звичайно, що це все від скорочення фінансування. Звідси - серйозний відтік молодих гравців. Скоротилися видатки і на дитячо-юнацький футбол. Тому менше уваги, на жаль, приділяють і цьому напрямку. І навіть ті таланти, які у нас є - вони стараються виїхати, як зробив той же Влад Юрченко.

- Тобто, криза не лише у Шахтаря...

- Точно. Взагалі ж наш чемпіонат стає нудним. На трибунах практично немає глядачів. І причин для цього достатньо. А що стосується Шахтаря, то, думаю, що шансів на перемогу стало би більше, якби команда виступала вдома на Донбас-Арені.

Команда не бачить свого вболівальника. Є ж різниця, коли команду підтримує 50 тисяч, і тоді, коли на трибунах 15 чоловік? Львів'яни для Шахтаря не чужі люди, але це і не рідні вболівальники. Хоча на матчах єврокубків підтримують команду. А ось у чемпіонаті вболівають не так. Свій вболівальник - він завжди буде своїм. Від цього нікуди не подінешся.

Світлина dynamo.kiev.ua

- Попри срібло першості "гірники" називають себе найсильнішим клубом чемпіонату. А все тому, що у трьох матчах сезону (два у чемпіонаті й один у Суперкубку) обіграли Динамо із загальним рахунком 8:0...

- Попри те, що загальний рівень футболу в Україні падає, у Шахтарі зараз зібрані дуже серйозні футболісти. І те, що команда дійшла до півфіналу Ліги Європи, - яскраве тому свідчення...

- І все ж, чи бачили Ви останнє протистояння Шахтаря та Динамо на Арені-Львів, яке завершилося скандалом - бійкою футболістів...

- Неприємно про це говорити. Хотілося б, аби футбол залишався футболом. Такі скандали відсувають футбол на друге місце. Вже набридло. Ми у політиці скандалимо, у суспільстві скандалимо. Стали схожими невідомо на кого.

- По три матчі дискваліфікації Ярмоленку та Кучеру - це не замало у даній ситуації?

- Зрозумійте, зараз в українському футболі не важливо, кого вдарив Ярмоленко, як він вдарив, як і хто йому відповів. Ми відволікаємося від головного - рівня чемпіонату України. А він різко падає.

Якщо про це терміново не задуматися, то він швидко просто здохне. Грошей немає у клубів - і це дуже погано. Навколо злидні. А злиденні клуби у футбол не грають. Тенденція така, що більш-менш талановиті футболісти будуть покидати країну, оскільки у нас немає фінансів, аби їх втримати. Футболісти їдуть у ту саму Росію. Подивіться на приклад Селезньова. Хоча зараз взагалі - куди тільки можуть, туди і їдуть. Дуже шкода буде, якщо Україна втратить свої таланти. А ми завжди були багаті на футбольні таланти. У тому ж СРСР Україна у цьому плані серйозно виділялася. 

- А як у теперішніх обставинах можна футболістів втримати в Україні?

- У першу чергу, потрібно стати нормальною країною. Порядню країною. Аби люди працювали, заробляли нормальні гроші та могли піти на стадіон на футбол. Якщо у нас пенсіонер отримує 50 доларів, то як він може з них 10 віддати на футбол? Це ж нереально!

- А про який розвиток може йтися у країні, у якій війна, і частину якої окупувала Росія?

- Не потрібно все списувати на війну. Людей у нашій країні продовжують обкрадати. Набрали іноземних кредитів, і де ті вісі гроші? Нам усім потрібно подивитися у дзеркало: куди ми йдемо і що ми при цьому робимо з нашою країною. Причому подивитися всім - лівим, правим... І вже тоді повернутися до питання футболу. Не може розвиватися футбол у країні, де ходять голодні люди. Футбол - це дуже затратний вид спорту. Немає фінансів - немає футболу. До того ж є і додаткові труднощі: хто до нас поїде, якщо у нас зараз чи то АТО, чи то війна...

- Так війна чи АТО? Вам як мешканцю Донецька, мабуть, видніше...

- Якщо більше десяти тисяч людей вбито, то що це тоді? Війна чи АТО? Думаю, відповідь на це питання очевидна. Якщо це АТО, то я тоді китаєць! Кожен день люди гинуть, отримують поранення. Як потім відбудувати той Донецьк? Там усе розбите! Там лише у центрі порядок. А всі околиці зруйновані, заводи розбиті.

Світлина shakhtar.com

- Шахтаря у Донецьку давно немає. А футбол взагалі ще є?

- Надій на повернення Шахтаря найближчим часом дуже мало. Не уявляю, яким "макаром" команда у цих умовах може знову зіграти на Донбас-Арені. А місцеві футболісти грають на чемпіонаті міста, за заводи. Час іде, діти ростуть. А де їм ще грати?

- Перспектив у цих дітей, м'яко кажучи, малувато. Федерація футболу так званої "ДНР" має такі ж шанси на визнання, як і "Придністров'я" чи "Абхазії". Тобто жодних...

- Погоджуюся. До того ж якісні поля, бази для дітей - переважно це все закрито. Вся футбольна машина тут по-справжньому не працює. Картинка не надто оптимістична...