"Утром - деньги, вечером - стулья" або кому була потрібна футбольна війна?

Коли класики російської комедії Ільф та Петров створювали образ сина "турецкоподданного" Остапа Бендера, Вадим Рабінович ще не народився. Однак, епатажний персонаж спортивних і не тільки ЗМІ чудово міг би претендувати на головну роль як у "Дванадцяти стільцях" так і в "Золотому теляті".

Але, на відміну від героя Андрєя Міронова у однойменній кінострічці, Рабінович має шкарпетки та запасний костюм. Також двічі власнику київського "Арсенала" не потрібно створювати "Рога и копыта" - Рабінович має свій медіахолдинг та непогану команду менеджерів. Але до деяких прийомів Бендера "діяч від футболу" вдався, лише трішки їх усучаснивши.

Дозволю собі нагадати епізод зі згаданого твору, коли талановитий шахрай у провінційному місті оголосив екс-дворянина Кісу Воробьянінова "гигантом мысли и отцом русской демократии" - місцева еліта одностайно "скинулася" на боротьбу "за демократію". Часи змінилися, змінилися і "розклади". Тепер не треба шукати чергового "кісу" - існує машина ЗМІ, які слухняно переконають, що "отцом" і "гигантом" є саме той, хто замовляє музику.

Всупереч планам самого Раіновича "батьком українського футболу" Вадиму Зиновійовичу стати не вдалося. Трюк власника "Арсенала" з подвійно фіктивним продажем клубу не вдався - маючи величезні ресурси, чотири голоси у прем'єр-лізі ("Дніпро", "Кривбас", "Динамо" та "Арсенал") Коломойському не вдалося "просунути" свого партнера на голову прем'єр-ліги. (Чому подвійно фіктивним? Клуб на паперах, яких, до речі, ніхто не бачив, продали Леоніду Черновецькому, хоча насправді футбольний колектив став частиною угоди Рабіновича і Коломойського. Останній отримав тимчасовий, а в разі успіху, постійний контроль над клубом, в обмін на підтримку Рабіновича на виборах президента прем'єр-ліги).

Проти відомого фотосесіями футболістів із голими моделями та безкоштовним насінням на стадіонах Рабіновича виступила абсолютна більшість клубів ліги, а "за", окрім згаданої четвірки колективів, які так чи інакше мають відношення до Коломойського, приєднався Олександр Ярославський зі своїм "Металістом". Ймовірно, переконати харків'янина бойкотувати вибори керівника ліги зумів сам Григорій Суркіс, який активно підтримав Харків у підготовці до Євро-2012, та виступив із жорсткою критикою діяльності Прем'єр-ліги.

Зараз важко сказати, чому постать Віталія Данілова стала компромісною для Ріната Ахметова, Петра Димінського, Нестора Шуфрича, Леоніда Клімова та Сергія Куніцина, клуб якого спочатку голосував саме за Рабіновича. Але факт лишається незмінним - президент Ліги обраний, і хоч сама прем'єр-ліга досі бореться у судах проти власника "Дніпра". Про визнання поразки з боку Коломойського говорить те, що "Арсенал" знову перейшов до Рабіновича.

Війна практично позаду - за кілька днів стартує новий чемпіонат і всі емоції повернуться з кабінетів на зелений газон. Але тут варто замислитися: для чого одній людині бути власником чотирьох баскетбольних ("Будівельник", "Одеса", "Політехніка", "Дніпро") та трьох футбольних ("Дніпро", "Кривбас", "Нафтовик-Укрнафта" - "Приватбанк" є спонсором київського "Динамо", проте акції клубу належать Ігорю Суркісу та Богдану Губському) клубів?

Не так давно Комісія з протидії відмиванню нелегальних доходів (FATF) оприлюднила звіт, у якому пояснила, чому найбагатші люди легко розстаються із мільйонами, коли мова йде про збиткові футбольні клуби.

Російська газета "Ведомості" навела приклади схем відмивання грошей через футбольні клуби, які оприлюднила FATF.

Наприклад, справа про фінансування збиткового французького аматорського клубу, який залишався на плаву лише за рахунок великих вливань від президента. Гроші йшли через кілька афільованих з президентом компаній, що викликало підозри фінансових розвідників: по-перше, у клуба не було перед бізнесменом жодних зобов'язань - ні фінансових, ні спортивних, по-друге, суми, інвестовані компаніями, були надмірні для їх фінансових можливостей. Справа була порушена за фактами неправомірного використання активів компанії (це злочин) і відмивання отриманих таким чином коштів.

Власне, офіційно Ігор Коломойський не має жодного відношення навіть до "Дніпра".

Інший приклад. Фінансова розвідка Бельгії отримала відомості від банку: йому здалася підозрілою пропозиція, яку зробив практично збанкрутілий клуб. Мова йшла про кілька мільйонів євро, які був готовий дати інвестор, чиї компанії були зареєстровані в офшорах, а сам він ніколи не був пов'язаний з футболом.

До свого приходу в "Арсенал" Рабінович не був жодним чином пов'язаним із футболом - Вадим Зиновійович займався баскетбольним ЦСКА-РІКО, який несподівано облишив після конфлікту із ФБУ.

За інформацією FATF, у світі не існує жодної країни, де б у футболі не оберталися брудні гроші.

А за свіжими даними ДПАУ, київське "Динамо" у 2008 у 12 разів збільшило задекларований фонд оплати праці. Окрім того, на думку податківців, "прозорими" є умови праці гравців "Шахтаря", "Дніпра" та "Арсенала".

Однозначно, українські футбольні клуби приваблюють інвесторів тим, що дають практично миттєвий піар- та іміджевий ефект, а також доступ у вузьке коло найбагатших людей України. Але для чого, приміром, Ігорю Коломойському, який має доступ в Україні абсолютно до всього, мати "у кишені" аж чотири баскетбольні і три футбольні клуби? І кому і для чого потрібно було розколоти баскетбольний і поставити на межу розколу футбольний чемпіонати? І який імідж заробив, наприклад, Рабінович тим, що роздавав безкоштоне насіння та фотографував футболістів, які також мають свої сім'ї, поруч із оголеними моделями?

Можливо, чим каламутніша вода, тим легше у ній ловити рибу?