Українські вболівальники з Англії: Ми розуміємо, що є обличчям України в Європі

Влодко Барабан - один із засновників об'єднання українських вболівальників Англії. Етнічні українці, абсолютна більшість з яких народилася за кордоном і в Україні бували хіба як туристи, вони їздять по всій Європі за нашою національною збірною та підтримують її.

І, до слова, роблять це зі знанням справи, адже в Англії кожен з них вболіває за свій футбольний клуб. Зустрілися в одному барів на тихій центральній вулиці Києва на наступний день після матчу "Динамо" - "Спартак".

Розкажіть як усе починалося, яка була історія вашого об'єднання?

Все почалося з українських молодіжних організацій в Англії - Спілки української молоді і "Пласту". На таборах ми разом грали у футбол і всі були уболівальниками наших домашніх команд. Це і "Ковентрі", і "Манчестер Юнайтед", і "Астон Віла", і "Челсі". Ще коли не існувало збірної України, ми чекали, коли зможемо вболівати за національну команду.

У 1996 році Україна вступила у ФІФА і створила свою команду, адже, як ви знаєте, Російська Федерація, як спадкоємець СРСР, зберегла членство у міжнародних структурах. Ми чекали перших офіційних матчів нашої команди - це були переважно хлопці з Ковентрі, Манчестеру й Нотінгему, громади яких добре обмінювалися інформацією. Перший виїзний матч збірної випав на Белфаст, столицю Північної Ірландії. До Белфаста лише з Ковентрі прилетіли сто чоловік, ще півтораста з Манчестеру. Загалом на секторі зібралося близько трьохсот людей - це була перша масова поява українських вболівальників у Західній Європі.

До матчу готувалися заздалегідь. До слова, ірландці дуже швидко впізнають англійців за мовою, адже самі хоч і англомовні, мають свій акцент. Зважаючи на ситуацію, яка є в Ольстері, я зі списком раніше приїхав у Белфаст, що забронювати місця у готелі. Працівники готелю не знали, що буде футбол, і набираючи самі українські прізвища були дуже здивовані.

Ми зайняли половину готелю, який був всього у 15 хвилинах ходи від стадіону. Крім нас поромом прибули три автобуси з Манчестеру.

Як вас зустріли ірландці?

Ми заздалегідь не домовлялися щодо символіки, строїв - але кожен мав український прапор, синьо-жовтий шарф, вишиванку, хтось був у шароварах. І коли дві групи з Ковентрі і Манчестеру зустрілися біля стадіону - це було справді видовище. У ірландців був шок. Навіть коли частина з наших хлопців зайшла у паб, де розташовувалися ірландські фени, ті не мали, що сказати. Настільки були вражені першою появою українців у Північній Ірландії.

А після матчу у пабах ірландці нам влаштовували овації. Ніхто не знав, що ми приїхали з Англії, думали що ми з України. А ми домовилися між собою говорити винятково українською, щоб ще більше збити їх з пантелику.

Здивована була і стюардеса - у літаку ми випили усю горілку та інші напої, однак ніхто не валявся під кріслом чи буянив. Ми розуміли, що презентуємо Україну.

Як минув сам матч?

Вулицями Белфасту до стадіону йшли колоною під барабанний бій, а на самому стадіоні в один голос виконали гімн України. Ті кілька чоловік, які приїхали з України, дивилися на нас і плакали. Навіть гравці збірної були вражені, адже увесь стадіон слухав наш спів.

На зустрічі із гравцями після матчу, наші збірники просили приїхати і навчити українців вболівати за національну команду.

Де ви вже встигли побувати?

На кожен матч ми збираємо інформацію - як дешевше долетіти, де можна поселитися, де стадіон і як потрапити на матч. Їздили у Норвегію, Словенію, Німеччині, Франції, Іспанії, Португалії, Андоррі, Північній Ірландії, Уельсі, Шотландії, Італії - майже у всій Європі. Збираємося два рази на рік - один раз в Україні, а другий у Європі. Коли вибираємо куди їхати, то дізнаємося ціни, підлаштовуємо особисті плани. Звичайно усі поїздки оплачуються лише з власної кишені.

Маємо багато клопоту з тим, щоб дістати квитки. Федерація футболу України нас підводила пару разів, тепер ми намагаємося взяти квитки через інші країни. Наприклад, пишемо листа, що ми вболівальники з діаспори і хочемо викупити квитки в українські сектори.

Чим вас підвела ФФУ?

Коли ми разом із хлопцями з Чикаго їхали на матч у Норвегію, то з Києва нам пообіцяли надати квитки, проте цього не сталося. Довелося вийти на менеджера норвезької команди, який вдвічі дорожче дістав нам квитки, розкидані по всьому стадіону. Другий раз - нещодавній матч зі збірною Шотландії, де тільки з Англії нас мало бути п'ятсот чоловік. Тоді ми зверталися до обох федерацій - України і Шотландії, нам відповіли - жодних проблем. Але на всіх українських вболівальників виділили лише п'ятсот місць, хоча сектор вміщав півтори тисячі. А за регламентом Шотландія мала виділити 2500 місць - 5% від стадіону. ФФУ байдуже поставилася до такої ситуації.

Після того італійцям чомусь дали дві тисячі місць.

В Україну на матчі часто приїжджаєте?

Регулярно з 1996 року. Раз на рік буваємо точно. Інколи їде двадцять, тридцять чоловік, інколи більше. Обмінюємося інформацією з вболівальниками збірної України з Уельсу та Шотландії - вони теж їздять на матчі. Завжди тримаємося усі разом

Як ви підтримуєте команду?

Ми завжди співаємо, усі в українських строях і національних кольорах, завжди маємо при собі барабан, щоб відбивати такт нашого скандування. Ми знаємо, що нас дивиться цілий світ, тому маємо одразу декларувати - ми українці. Вишиті сорочки, шаровари, спів, музика, сміх - це наш промоушн України у світі. Наша культура дуже багата - чому її не показати?

Де би ми не їхали, ми хочемо показати нашу країну з кращого боку. Хлопці завжди пам'ятають, що ми посли України у тій чи іншій країні.

Які у вас стосунки із правоохоронними органами?

Ніколи у жодній країні ми не мали проблем із поліцією. Перший раз, як ми були у Парижі, нас було тисячу вісімсот чоловік з шістнадцяти країн, ми зібралися на площі Бастилії - уся площа, усі кафе і бари були зайняті українцями. Приїхало чимало поліції, але побувши із нами якийсь час, вони усі поїхали, розуміючи, що з нами проблем не буде.

Коли були перший раз у Німеччині, місцева поліція думала, що приїдуть англійські хулігани. Але поспілкувавшись із нами, вони навпаки допомогли нам не мати проблем із німецькими футбольними хуліганами. Ми розташувалися у кількох барах, і коли в одному з них співали пісню, до нас зайшли четверо німецьких вболівальників - розвідка. Зрештою все закінчилося тим, що німці співали "Дойчланд, Дойчланд убер алєс", а ми наших пісень, пригощали одне одного пивом.

Намагаємося уникати проблем, адже легко можемо бути депортованими без права в'їзду. У Словенії майже була сутичка - проте ми по-дружньому поставилися до місцевих вболівальників і потім разом частували українську горілку і словенське вино.

Можна згадати і випадок у Португалії, коли ми теж мали чудовий досвід спілкування із місцевими фенами, які спочатку поставилися до нас вороже. Потім навіть обмінювалися шаликами.

Той, хто шукає проблеми, завжди їх знайде. Серед нас є хлопці, які в Англії активно підтримують ту чи іншу команду, але ми чудово розуміємо, що в іншій країні нас можуть депортувати. Особливо цього не хочеться тут, в Україні, адже потім, можливо, тобі ніколи не дозволять приїхати сюди.

З фенами яких українських клубів чи якими фен-групами ви підтримуєте стосунки?

Чудові стосунки у нас з вболівальниками київського "Динамо" та львівських "Карпат". У 1997 році, коли ми вперше приїхали в Україну, нас біля "Республіканського" тепло зустріли кияни, співали разом із нами. Тоді, до речі, міліція не хотіла нас пускати на стадіон, ми вже готувалися розсіюватися у натовпі, щоб не бути затриманими. Але конфлікт вдалося врегулювати. Під час матчу диктор навіть зробив оголошення, що на грі присутні українські вболівальники з Англії, що було надзвичайно приємно.

А під час матчу із Польщею на стадіоні "Україна" у Львові ми навчили фенів "Карпат" жартівливої пісні "А-а-я-я-яй, всі поляки до ср..и! А-а-я-я-яй, всі поляки до ср..и!".

Ми зберегли контакти і постійно підтримуємо зв'язок із нашими друзями в Україні.

Ви мали змогу побувати на домашньому матчі української команди. Наскільки відрізняється атмосфера на англійських стадіонах та українських?

Українські вболівальники наближаються до європейських стандартів підтримки команди. Але ще це не зовсім як в Європі, де співають цілі стадіони. Там всі як один підтримують свою команду, на жаль, в Україні ще не так. Схоже, що люди йдуть наче у театр і готові на матчах заснути. Але це ж футбол, тут ти можеш виплеснути енергію, емоції!

Хоча зараз підтримка і атмосфера на фен-трибуні "Динамо" дуже сподобалася.