Товариський матч. Чехія - Україна - 4:0. Без сенсу
Одразу після четвертого голу у ворота Диканя виникла думка, що писати звіт про цей матч буде досить легко - критикувати можна було чи не кожного гравця збірної. Додати абзац-другий про Блохіна, можливо, щось написати про Суркіса, ФФУ та Маркевича з Калитвинцевим - і вуаля, текст готовий. А потім прийшло розуміння - все це не має сенсу. Відсутність сенсу є неодмінною ознакою існування збірної України, і ознака ця особливо яскраво проявляється у товариських іграх.
Тому цей звіт не буде нести ознак саме звіту, пригадувати по новій конкретні події гри нагадує садомазохізм. У кого є велике бажання - перечитайте онлайн-коментар, відчуйте ту безвихідь, котру навіював цей матч. Давайте краще поговоримо про інше - чому не треба нікого критикувати за поразку, котра повторила антирекорд збірної.
Нащо писати щось погане про футболістів, якщо вони просто не бажають викладатися у матчах, котрі не несуть значення? Пришвидшується хіба що людина, в якої перебуває м'яч, у рідкісних випадках до неї додається найближчий партнер. Найбільше бажання грати у серба Девіча, інші - що з хустинкою кольору прапору у волоссі, що без неї - особливо не викладаються. "І ми знаємо, що так було завжди", цитуючи українською відому пісню групи "Кіно". Тому критикувати футболістів не треба до наступного літа, вони все одно будуть обіцяти, що у офіційних матчах все буде інакше.
Не треба критикувати Олега Володимировича Блохіна. Не лише тому, що обіцяти він буде так саме. Він може сказати, що треба було запрошувати не його, так будь-якого тренера раніше - і буде-правий. Може сказати, що коло кандидатів, гідних рівня збірної рівня хоча б чвертьфіналу Євро, дуже вузьке - і знову не помилиться. Він може нагадати, що товариські матчі перед ЧС-2006 його команда грала так само невдало - і тут не помилиться. А те, що не тренер збірної має вчити футболістів влучати у порожні ворота чи не віддавати низову передача вздовж лінії штрафного майданчика теж є цілком очевидним. І взагалі - Блохін вже увійшов в ісорію нашого футболу і як гравець, і як тренер.
Не підлягає критиці й Григорій Михайлович Суркіс та очолювана ним ФФУ. Адже перший матиме рацію, говорячи, що не він наказав Маркевичу піти зі збірної, не він намагався блокувати переговори з кількома потенційними кандидатами. І взагалі - от якби не опоненти, то футболістів тренував би Ліппі, і життя здавалося б шоколадом. От тільки, згадуючи фільм "Форрест Гамп", хоч життя й схоже на коробку шоколадних цукерок, але є один момент - ніколи не знаєш, що в цій коробці.
Опоненти Суркіса - теж поза критикою. Це ж він самостійно тиранить український футбол вже півтора десятиліття, не дає розвиватися футболу і конкурентам, etc. За гучними словами по відношенню до ГМС дуже легко приховати відсутність якого-небудь конструктиву, конкретних пропозицій щодо вирішення проблем українського футболу. Але даруйте, це вже схоже на критику, а ми ж домовилися не критикувати нікого сьогодні.
Є ще фани і журналісти. Дорікнути першим - все одно, що образити дитину. Це ж не вони "блискуче" відвідують усі домашні матчі збірної, що у Києві, що у Донецьку, що у Харкові, щоразу "вщент" заповнюючи трибуни. А критикувати за виїзний матч видається просто безглуздям. Щодо других, то, враховуючи їхню всебічну підтримку гравцям, з якими вони разом літають на матчі, ображати "акул ЗМІ" теж не треба. Вони такі ж люди, і переважна їх більшість хоче продовжити подорожувати за кордон, підтримуючи дружні стосунки з усіма, з ким треба. А те, що більшість гравців, тренерів та функціонерів залишаються у неведенні щодо того, що про них думає народ - то вже справа десята.
Тому давайте просто зробимо вигляд, що цієї гри не було. Адже від критики не зміниться нічого, від суб'єктів, котрі можуть бути їй піддані не варто чекати якихось див. До літа 2012-го - так точно. А там вже як крива вивезе. Пощастить - і буде в нас "золоте покоління українського футболу", "диво-тренер" з безліччю фарта, злагода серед функціонерів, щасливі вболівальники та солодкоголосі ЗМІ. Не пощастить - краще про це не думати.